Без панцира

Великі зміни трапляються, коли не чекаєш. Жодних нагадувань на електронну пошту і спам-розсилки в месенджерах; особливих знаків долі та вдалих карт на таро-розкладах. Зазвичай усе починається з раптової інвентаризації в голові і сортування гівна по окремих шуфлядах, а закінчується сигаретою в зубах і запитанням з присмаком екзистенційної кризи: "Гей, чуваче, а як же так сталося?".

Зміни прийшли до Влада у двадцять два роки. Була дурна зимова ніч, відходняки, сигарета і вузлом зав'язаний презерватив на підлозі біля купки розкиданих речей. Він довго тупив в стіну, курив одну за одною, аж поки в голові не оселилося те саме "а як же так?". Тоді він подивився вниз, на своє замордоване тригодинним амфетаміновим сексом хазяйство, і не зміг згадати, коли в останнє жив не за інерцією і без жаги дешевого дофаміну.

Колись ж було інакше? В дитинстві вода між ним і однолітками не здавалася такою глибокою. Там десь, в багні по коліна, стояв Саня — не пасуючий жодному племені; створений, щоб будувати своє. Створений, щоб бути навченим звичайному людському й навчати звичайних інопланетному. 

Влад же, мабуть, народився, щоб складати з помилочних суджень вежі зі слонової кістки; відокремлюватися від інших, як м'ясо від остова, й стікати кров'ю на гордій самоті. Спостерігати здалеку, як земля вибухає гормонами, а підлога йде тріщинами, заманюючи до глибин. Ловити поглядом кінцівки, що тонули, з огидою слідкуючи за кожним тілорухом і натяком на домагання. Дертися все вище по ребристих стінах стійкої до катаклізмів вежі й дивуватися, чуючи зовсім поряд: "ну, обстановка, звісно, спартанська, але нічого, повземо далі".

Сашко залишався поряд. Жуков роками шукав цьому пояснення і не знаходив, аж поки одного травневого вечора не побачив під сотню своїх фотографій на чужому ноутбуці. Там було різне: і те, що знаходилося в загальному доступі в соцмережах, і проскановані дитячі фотографії, і знимки, дозволи на які він ніколи не давав. Жодної порнографії, звичайно, але Влад чомусь одразу зрозумів, що саме цей віртуальний вівтар означає. Його світ тоді не перекинувся з ніг на голову, ні — він тріснув і розвалився, залишивши по собі жаль, образу і безвихідь. Сашко перетворився в живе підтвердження аномалії в голові Жукова і... складнощі. 

Влад зостався наодинці, навкруги не залишилося божевільних, бажаючих дертися на вежу разом з ним. 

Пройшли десятки місяців, перш ніж життя знову зіткнуло Влада з питанням сексуальності. Знову Сашко, знову спроби зібрати шматочки світу до купи, скласти з уламків щось без гострих кутів та потенційного травмування. Він ревнував Сашка, він любив Сашка, тому він тиснув, і тиснув, і тиснув, доки не перетворив їхню дружбу на подобу стосунків. Він думав, що може стати геєм, якщо старатиметься достатньо сильно, що зможе розгледіти той додатковий шар дійсності, що змушував інших втрачати глузд від збудження. Замість цього Влад лише пошматував серце Мітяєва голими руками. Вкотре.

Це була вечірка, літри пива, солодкі поцілунки у ванній кімнаті і відчуття, ніби серце Жукова розривається від усієї ніжності блядського всесвіту, коли він тримав Саню в обіймах. Його Саня. Його найближча, найдорожча людина; його друг, його сім'я, його справжнє і єдине кохання…

 "Ти не підор", — сказав тоді Сашко, поклавши долоню на ширинку Влада. І перетворився з найближчої людини у найбільше почуття провини.

***

— Тож, асексуал.

— І тобі привіт, — Жуков штовхнув двері ногою, бо руки були зайняті тримачем для кави й десятком пакетиків з пекарні поблизу. — Я не знав, яку ти п'єш, тому взяв капуч.

— Капучино — це так по-міленіальскі. Уникай кав'ярень третьої хвилі за можливості, якщо не хочеш, щоб тобі набили писок.

— Третя хвиля?.. Хоча ні, забудь, не хочу знати, — він всівся на диван, розкладаючи на столику поряд крафтові упаковки. — Оці два — солодкі, усі інші — солені.

— Чого це ти мені сніданки купуєш?

— Не ображайся, але це не те щоб тобі. Я не встиг поїсти вдома, а припертися до тебе в гримерку і їсти в одне рило — то трохи неввічливо, — Влад дістав один з тих пиріжків, що мав бути з м'ясною начинкою, та відкусив одразу половину, набиваючи рота, ніби хом'як.

— Окей, як скажеш, — Гоша, звичайно, не повірив. — Ти обіцяв розказати більше, якщо я прийду на репетицію. Про асексуальність, — додав він на випадок, якщо Жуков коситиме під дурня.

— Взагалі-то я спіймав тебе на брехні та змусив пообіцяти, що ти прийдеш на репетицію.

— То ти не розкажеш? 

— Розповім, — друга половина пиріжка зникла в роті за мить. Гоші здалося, що Влад їжу навіть не пережовує й одразу ковтає — іншого пояснення цій швидкості він не знаходив. — Але взамін ти розповіси мені за ваше розставання з Наземниковим.

— Фу, — Кравець пересмикнуло від огиди. — Добре, збоченцю, покажу тобі усю свою брудну білизну, — і одразу ж, на одному видиху додав: — То ти що, взагалі ніколи сексом не займався?

— Це стереотип, — він сьорбнув зі стаканчика. — Асексуали можуть займатися сексом, просто їм — нам — не те щоб цікаво.

— Тобто стояк на місці і все таке?

— Куди ж він дінеться. Це індивідуально, у деяких з лібідо нема проблем, тому фізично секс... ну, можливий. 

— В чому тоді різниця між асексуалом і нормальною, — хлопець показав лапки обома руками. — людиною?

— Інтерес, — повторив Жуков терпляче. — Для мене їбля здебільшого — механічна робота з переоціненою вигодою. Кінчити можна і в руку, навіщо бігти комусь присовувати заради ідентичного результату?

— Тобто для тебе дрочка і секс це одне й те ж?

— Однаковий результат, але різна витрата ресурсів, мені тупо ліньки з цим... 

— Їбстись, — підказав Гоша, усміхнувшись. 

— На кшталт того, — він дістав наступний пиріжок — тепер вже солодкий. — Тож, відповідаючи на твоє перше питання: так, колись я займався сексом.

Пауза тривала якусь мить, перш ніж Гоша зібрав думки до купи. Він відпив трохи своєї кави та з цікавістю глянув на один з пиріжків, що вабив засмаглою дупцею з відкритого пакету.

— Тобі комфортно говорити про таке?

— Тепер він цікавиться, — пробурмотів Жуков.

— Я можу перейти межу. А ти, мабуть, навіть не скажеш про це, якщо я не спитаю.

— Чому це тебе хвилює? — Влад помітив, що Гоша розколупав задирок на великому пальці до м'яса знову. Влад згадав, що Наталя теж так робить, і що за кілька годин він поїде на вокзал зустрічати її.

— Ти добре до мене ставишся, — хлопцю ніби соромно було це визнавати. Зацікавленість у випічці дійшла апогею: він взяв пиріжок до рук і тепер уважно розглядав, торкаючись глянцевої скоринки пучками. — І ми добре ладнаємо.

Це звучало найближче до визнання їхніх взаємин як достатньо близьких. Жуков вважав абсурдним те, що Гоша вперто ігнорував їхню ще-трохи-і-дружбу, але потім згадував себе в вісімнадцять років і ставало не до сміху. Принаймні, Гоша вміє говорити не тільки образами. 

— Все нормально, ти можеш питати, якщо цікаво, — він не збирався робити свої інтонації настільки м'якими, але згадав Микиту. За місяць знайомства той стільки разів перетинав межі й нахабно ліз під шкіру, стільки разів дійсно змушував тарганів в голові Влада ворушитися, що ставлення Кравця в порівнянні було ніби вигадка мега екологічних блогерів в соцмережах. Ніби Влад — то щось таке тендітне і крихке, що варто оберігати. — Просто не відповідатиму, якщо не захочу.

Гоша відкусив шматочок пиріжка, повільно та ретельно жував, аж поки не зміг сформувати питання добре:

— Як це було вперше? Я просто думаю, як воно взагалі дійшло так далеко, якщо... О. Це було за твоєю згодою, правда?

— Я вже доволі давно в тих габаритах, коли без моєї згоди людина може хіба що дихати поряд, — він закотив очі. — Мені було дев'ятнадцять, вона на рік старше. П'яна. А я п'яний і... в мене був складний день, коротше, тому коли це завертілося, я просто сказав, як мені подобається.

— Але... — Гоша насупився. — Ти знав, що тобі подобається, хоча до цього не мав зацікавленості? Звідки?

— Я не знав щодо сексу, — Влад завмер, роздумуючи, наскільки готовий відкритися. Врешті в голові пролетіло "до біса", а потім він видав: — Я не знав щодо сексу, але знав, що можу збудитися від адреналіну. Чи болю. Тому я сказав їй, і вона зробила дещо, щоб то мало сенс.

Це було на відстані години від їхнього з Сашком останнього справжнього поцілунку. "Ти не підор" все ще стояло у вухах, губи Сані все ще відчувалися на його власних, якщо натиснути пальцями. Влад був переповнений, перевантажений емоціями та потребував бути якомога далі від друга та якомога п'яніше. Тож він повернувся до Наталі, пив, і пив, і пив... А коли поцілунок став неминучою точкою на відрізку того вечора, дозволив собі вперше в житті уявити, що не відрізняється від норми, де присунути свій член будь-кому — велике щастя. Туся — справедливості заради — дійсно наблизила той вечір до абстрактного розуміння щастя. Ніби побачивши в очах Влада своє, рідне, Наталя робила речі, для яких, здавалося, і була скроєна. Вона залишила декілька величезних, болючих укусів на його животі та стегнах, цілувала так, що губи здавалися пошматованими і кривавими... та ідеально стискала його шию обома руками, коли він її трахав, аж поки перед очима не з'явилися темні кола від нестачі кисню.

— Тебе збуджує біль?

— Фізично.

Мабуть, Гоша не мав, що сказати, бо тиша тягнулася хвилини, поки вони їли сніданок, сидячи майже впритул і дивлячись один на одного.

А потім він подарував Жукову свої таємниці, ніби фантики від цукерок:

— Коли Наземников забрав мене в "Устрицю", він якийсь час удавав, ніби між нами все не очевидно, і що в мене є можливість послати його будь-коли. Бігав за мною, дарував подарунки, водив в ресторани. Мені заздрили. Потім ми почали зустрічатися, і заздрості стало більше. Зі мною спілкувався тільки Бічков. Він тоді ще працював тут, ми часто танцювали в парі, він навіть навчав мене спочатку. Наївно, мабуть, але я вважав нас друзями. Як виявилося вже потім, усе лайно про мене йшло по руках саме від нього. Такі ось друзі, — хлопець недбало відкинув в бік пустий пакет. — Це було буквально щодня: шльондра, підстилка, шмара, шлюха. Плювали мені в напої, коли думали, що я не бачу, псували одяг для виступів, — дрібниці, але я звик захищатися від насилля, а не від дитсадківського булінгу. Тож я злився і зривався на Артурі, а він казав мені щось типу "якщо хочеш пити, налий в склянку чистої води", — Гоша, судячи з кровожерливого виразу обличчя, уявляв, як відриває Наземникову яйця голими руками. — Він хотів, щоб я був дорослим. Мабуть. А я хотів набити кожному другому їбало, тому що це все несправедливо. В кінці-кінців, я не давав жодного приводу ставитись до мене так. 

"Окрім того, що був краще за інших", — Влад би скоріше з'їв свій кросівок, ніж визнав це вголос.

— Врешті я почав замислюватися, чи вартує Артур цього. Ну, знаєш, якщо головний аргумент на користь нашим стосункам: "я класно трахаюсь" та "він купить мені зірку з неба, якщо попрошу", — навіщо терпіти незручності? Знайти папіка з моєю зовнішністю — не проблема, можу влаштовувати свій персональний "Холостяк" й черга від метро до "Устриці" стоятиме.

— І що ти зробив?

— Гадаю, це було надто по-дитячому: я спитав, чи кохає він мене.

— Ось так в лоба? 

— Ага, — хлопець хихикнув. — А шо його вигадувати? Спитав і спитав. Він не відповідав прямо, грав в дипломатію, поки мені терпець не обірвався. І я пішов.

— І він не зупинив тебе.

— Не зупинив, — він знизав плечима. — Пізніше я подумав, що надто тиснув на нього? Не знаю. Я не знаю, чи це була неготовність сказати чесно конкретно тоді, чи це було звичайне "ні', яке він прикривав відмовками. Але я точно зачепив його его, бо буквально в той же вечір він виїбав Бічкова. Купив йому айфон потім, ще херню якусь... А Май розпиздів буквально всьому світу, що я — вбогий шлюхан, який пав у немилість пану, і скоро піду жебракувати біля туалету та смоктати за тюльку в томаті.

Жуков тримався декілька секунд, перш ніж голосно пирхнути. Гоша штовхнув його рукою у вдаваному обуренні.

— Я так розумію, завтра на сніданок картопелька в мундирах та тюлька? — Влад ледь встиг договорити, перш ніж захлинутися сміхом. Гоша штовхнув його ще раз, не стримуючи усмішки. 

— Це було не по-дитячому, — додав Жуков, відсміявшись як слід. — В мене є знайомий, який намагався вчиняти "як дорослий", навіть коли наступав собі на горло. В нього був хлопець, який зраджував йому з колишнім. Там було шось на кшталт мастурбації по "зуму"... Ні, не питай, це довга історія. Так ось цей знайомий застукав хлопця за зрадою і, уявляєш, пробачив йому. Проковтнув образу, щоб за кілька місяців все повторилося. А можна було вчинити як "дитина" одразку і уникнути купи зайвих страждань. 

— Що зараз з тим знайомим? — спитав Гоша зовсім тихо, ніби боявся, що хтось почує заховану під ребрами надію.

— Та нічого. Щасливий ніби, — він згадав Сашка з Максимом поряд і не зміг відповісти інакше.

***

— Який номер? — він йшов вздовж перону, притиснувши телефон до вуха. Останні дні лютого вибивали повітря з легень жахливим мокрим снігом в перемішку із дощем, але Влад не мав бажання діставати зимову куртку та вдягатися по погоді.

"Десятий... зараз спускатимусь".

Він був зовсім близько від потрібного вагону, тож встиг дійти вчасно і допомогти Наталі з валізою.

—  Понад добу в дорозі... — пробурмотіла вона, спираючись на міцне передпліччя Жукова, щоб спуститись сходами, але Влад все одно зняв її з останньої сходинки і поставив на землю по інший бік від натовпу. Він також став стіною між снігом і Наталею, дозволяючи негоді розлючено стукотіти по спині. 

— Викликаю таксі?

— В мене нічого немає вдома з їжі. Треба заїхати хоча б "АТБ".

— Можемо зробити доставку по дорозі або поїхати до мене сьогодні. Зранку на спокійному розберемося, — Влад відійшов ще на кілька метрів від потягу, щоб не заважати пасажирам. 

— Давай до тебе, — Наталя позіхнула. — Позичиш піжаму, бо в мене з чистого хіба що пара трусів залишилась.

Біля Наталки Влад нарешті прийшов до відчуття комфорту у суспільних рамках, хоч і в іншій площині реальності, де брехня не мала значення, а земля під його ногами не просідала від ваги самонеприйняття. Він грузнув у багні з аномальною байдужістю, заплющував очі та насолоджувався обіймами асфіксії. Врешті, це були обставини, в яких Жуков почувався органічно: потопальник у темній воді підсвідомого з впевненими руками Наталі на шиї. Він планував закінчити саме так, але Туся — надійна партнерка у саморуйнуванні — примудрилася зібрати достатньо нейронів до купи, щоби вирішити: 

"Тобі доведеться знайти іншу подругу для сексу, — сказала вона з легкою усмішкою три з невеличкими роки тому. — Я хочу спробувати побудувати щось здорове"

Влад тоді думав тільки: невже було так складно почекати, доки його маківка сховається у землі? Йому тепер що, дійсно треба розплющити очі і якось жити життя? Він був, без жартів, обурений. Посипав голову попелом та метамфетаміном ще декілька місяців, поки не дійшов до межі, де навіть йому ставало страшно. Тоді він протверезів та змусив себе подивитися великими очима на маленькі страхи під власним ліжком. У власному ліжку. То були хаотичні пошукові запити та довге проговорення очевидних тез, і все лише для того, щоб визнати: якщо в його системі координат людина могла мати секс будь з ким, то чому він сам собі не міг дозволити не мати сексу зовсім? Невже він ненавидів себе настільки?

Асексуальність — слово, яке Жуков смакував місяцями, перш ніж усі шорсткості не розгладилися в роті й не дряпали більше язика шарами сенсів, з якими довелося уживатися. 

Асексуальність. 

Просто слово. 

Просто орієнтація. 

Не смертельний вирок.