Без панцира

Рівномірне гудіння мікрофона повернуло увагу людей до сцени. Пройшло понад сорок хвилин з закінчення танцювального номера, але натовп чомусь не поспішав діяти за звичним алгоритмом, ніби чекали на щось. Влад почувався єдиним, хто не розумів, що до чого. Хитрий погляд Сашка це тільки підтверджував.

— Я не люблю сюрпризи, — вередував Жуков за звичкою, інших рефлекторних реакцій він в арсеналі не мав.

— Любиш, якщо вони хороші, — запевнив його Саня. — Хоча я насправді і сам не знаю, що саме зараз відбудеться. Він не проводив репетиції тут. Але можу припустити, що це буде...

Фальцет полився з динаміків. Влад за десяту секунди впізнав голос Гоші, хоча навіть не знав, що той вміє співати:

— Тож можу я співати, як хочу відсмокта-а-ати…

Зал збожеволів. Можна було сміливо стверджувати: номер, на який пішло два тижні життя, сил і грошей цілої групи людей мав менше успіху, ніж один писклявий рядок з соромітницької пісні. Влад міг би образитись, якби не був так само захоплений. А коли почався гітарний програш, захват переріс майже в істерію.

— Це, бляха, пісня про порно зірку?! — кричав Жуков Сані у вухо.

— The Ballad of Chasey Lain*, саме так, — він обійняв Влада за плечі. — Минулого року він святкував день народження з піснею "Відсмоктати"¹, але це... це навіть краще!

Гоша швидким кроком перетнув сцену й зупинився біля краю. Зі стійкою для мікрофона в руках, без декорацій і балету на фоні хлопець все одно сяяв так, що очі пекло. Жуков пошкодував, що не мав сонцезахисних окулярів при собі.

— Dear Chasey Lain, I wrote to explain, I'm your biggest fan, — якщо порівнювати з оригіналом, голос Кравця не мав потрібної монотонності, виконання виходило дещо театральним. Але, мабуть, ніхто б не жалівся, навіть якби він не вмів співати зовсім. Достатньо було просто дивитися на гарну картинку, затуливши вуха долонями. — I just wanted to ask, could I eat your ass? Write back as soon as you can.

Гоша сперся на стійку, обхопив обома руками мікрофон й зняв кросівки, недбало наступаючи на п'яти. Він відсунув їх ногою в бік й заплющив очі до яскравих плям під повіками, горланячи приспів так, ніби то не була срана пісня про мізогінного фаната, який пише жахливі листи улюбленій порно акторці.

На Гошу хотілося дивитись знову і знову, знову і знову, не кліпаючи навіть. Поки очі зовсім не висохнуть, доки зображення не відіб'ється на рогівці ідеальним контуром. Ця думка майже вибила з Жукова усі запаси кисню, сил та віри в майбутнє.

Почався куплет, Кравець зняв футболку й кинув її зі сцени. Найближчі столики проявили неабияку активність, борючись за неї усю другу половину пісні. Гоша тим часом повільно розбирався з застібкою на штанях й стягував їх з міцних сідниць вниз, залишаючи мало простору для фантазії фанатів. Святковий образ хлопця складався з купи ланцюжків, що імітували щось нам кшталт бра й відкривали багато, багато голої шкіри, сосків та чужих вологих мрій. Ланцюжки також обвивали талію й стегна подобою пояса для закріплення панчох. А чорні, атласні та — бачив бог, Влад не міг знайти інших слів — огидні стринги якимось чином привертати надлишок уваги попри величезну кількість інших тригерів для людських очей. 

Гоша зняв мікрофон зі стійки, переступив через штані та підійшов до краю сцени. Задля безпеки в неї не було вбудовано сходів, щоб фанатики не намагалися підібратись до танцівників. Звичайно, висота сцени все ж дозволяла на неї залізти, але не так вже й багато глядачів мали правильні пропорції зросту, сили та бажання робити щось настільки божевільне. Тож Гоша стояв на самому краєчку й невимушено танцював, ніби все йшло за планом.

"Він може спуститись, — казав Жукову здоровий глузд, коли кінцівки майже рефлекторно сіпнулись, щоб допомогти. — Може, просто боїться, що вийде недостатньо граційно чи не вистачить повітря, щоб і далі тягнути пісню".

Попри усталену думку, що Кравець мав надто желеподібну консистенцію кісток, щоб триматися чіткої структури, він насправді був маленьким перфекціоністом зі свідомістю повного максималіста. Тож — так — якщо Гоша не міг стрибнути красиво, він не стрибав зовсім.

Раптом Саня штовхнув Жукова в бік:

— Та йди вже.

— Що?

— Я стільки показував йому, як треба позувати для камер під час виступу, що він не міг не запам'ятати, де маєш знаходитись ти. 

Влад знову подивився на сцену — і справді, Гоша стояв саме там, де теоретично мав бути він сам поруч зі штативом і центральною камерою.

— Не роби з нього ідіота, — Мітяєв штовхнув Влада обома руками, і той піддався, хоч і дещо розгублено. 

Думки розбіглися, ноги рухались на автоматі, Жуков міг тільки дивитися вперед, рахуючи метри до цілі. Було в цьому всьому щось неправильне, нелогічне на рівні матерії самого всесвіту. Влад розумів це, бачив це. Відчував, що з кожним кроком відходить все далі від звичних алгоритмів в бік речей, яких протягом життя боявся панічно, але тепер вважав майже... стерпними? Не може бути. Не може бути, щоб...

Наземников з'явився нізвідки. Матеріалізувався просто біля сцени, простягнув руки прямо там, під сценою, щоб зловити Гошу. Кравець дав собі не більше миті, щоб пошукати когось чи щось серед перших рядів глядачів, але софіти осліплювали його. Тож врешті хлопець стрибнув вниз і дозволив Артуру себе обійняти. Артур ніс його обережно, ніби порцелянову ляльку; шанобливе ставлення попри відверту позу просочувалося крізь великі долоні до попереку і вигину сідниць, до яких вони притискалися. Кружечок яскравого світла супроводжував їх двох прямо до столику, щоб кожен охочий міг розгледіти всі деталі. 

Наземников всівся на крісло, Гоша влаштувався в нього на колінах, вигинаючись під музику для жадібних очей навколо.

— You've had a lotta dick, had a lotta dick. I've had a lotta time, had a lotta time, — співав Кравець, дивлячись Артуру прямо в очі, співаючи для нього і про нього. Його стегна підіймалися і опускались в ритмі бас-гітари, даючи усім зрозуміти, наскільки мало їх з Наземниковим насправді відділяло від сексу. Буквально пара штанів та крихітний клаптик атласної тканини, що прикривав промежину. — You've had a lotta dick Chasey, but you ain't had mine! Хоча це під питанням, чи не так? — сміявся Гоша в мікрофон під акомпанемент оплесків.

Влад так і стояв в проході між столиками. Він дивився на власні долоні з осудом більше, ніж того дозволяла ситуація, перш ніж згадати, як мало функціонувати власне тіло. Відчуття поразки не полишало, скільки б разів Жуков не казав собі, що емоції всередині насправді не мало жодного сенсу для людини, яка не вміла чогось хотіти. 

***

— Звідки пішов цей стереотип, що якщо я часами виглядаю дуже схоже на жінку, мені обов'язково мають подобатись ці віники, — Руки Гоші ломилися від букетів квітів, які він недбало кинув біля входу, як тільки з'явилася змога. — Відверто кажучи, не всім жінкам навіть подобаються квіти... от вже ж ці стереотипи. Треба запропонувати Бічкову, він любить за мною недоїдки підбирати.

— Обережно. Після ваших пристрасних смоктань він може вирішити, що це один з етапів кавалерування.

— Ми про це не говоримо, — хлопець пригрозив вказівним пальцем, перестрибуючи через гору квітів. — Достатньо і трьохсот фанатиків за стіною, які ледь штанці не обкінчали. Вони всі пруться від тропу "від ворогів до коханців" чи це якось пов'язано з кінком на твінцест?

— Ти тільки-но підтвердив, що ви схожі зовнішньо?

— Не говори зі мною ніколи більше, — Кравець закотив очі, але все одно підійшов до Влада ближче. В одних лише штанях і взутті; футболку вже, мабуть, на фантики розірвали. — Ти... весь час тут був?

— Ні, але ти міг би і попередити, що плануєш виступ. Було б невдобно застрягнути десь на курилці, поки ти даєш жару. Не знав, що ти вмієш співати.

— Кілька років музикальної школи.

— А казав, що не вмієш співати. Взагалі-то я майже певний, що чув, як ти жахливо співаєш.

— Зазвичай я удаю, що не вмію. Навіть не знаю, коли почав це і навіщо.

— О, я знаю, — Влад посміхнувся. — Ти патологічний брехун. Ні, серйозно, чого ти кривишся. Ти ж типовий, натуральний, стовідсотковий пиздун. Жодного разу не чув, щоб ти казав правду про себе з першого разу і доброї волі. Завжди якісь ребуси, блять.

— Кажуть, чоловікам подобаються загадкові.

— Менше слухай дебілів.

Гоша пирхнув та присів поряд на дивані. Не надто не близько, але й не на іншому краєчку, — ніби вирахував, яка відстань буде оптимальною.

— Ти мене привітати прийшов? — хлопець колупав задирки, раптово соромлячись. Так і не скажеш, що тільки-но красувався перед усім клубом у своїй жалюгідній пародії на труси.

— А що, є з чим?

— День народження.

— Чесно кажучи, я вже і не знаю, чи справді це день народження, чи якийсь новий найоб, — глумився Влад. — Таке трапляється, коли людина — пиздунота, розумієш?

— Ти — мудак, — Кравець насупився.

— Ага.

— Я більше не буду, — голос перетік в шепіт, очі показово шукали цікаве в стиках плитки на підлозі.

— Не будеш — що?

— Не буду брехати тобі більше.

— І замовчувати. Бажано і приховувати.

— Добре.

— Я не довіряю людям. Ми не зможемо спілкуватися, якщо я тобі не довірятиму.

— А ти... хочеш спілкуватись?

Влад зітхнув. Він не довіряв людям, але з рівнем зневіри Кравця ще можна було позмагатися.

Жуков зазирнув за бильцю дивану і витягнув дефолтний крафтовий пакет без лого та принтів.

— Я хочу спілкуватися, — просто зазначив він, протягуючи пакет до Гоші.

Гоша взяв його до рук обережно, майже невагомо. Дістав звідти об'ємну коробку в крафтовому ж папері, акуратно зняв приклеєний на двосторонній скотч червоний бант з атласної стрічки. Возився хіба не вічність, намагаючись розгорнути так, щоб в жодному разі не пошкодити упаковку кольору картону. 

Влад дозволяв цю повільність, хоча долоні свербіли від жаги будь-яких, навіть хаотичних дій. Кравець продирався крізь папір з педантичним, дослідницьким інтересом. А коли  таки дістався до подарунка, очі Гоші наповнилися сльозами з мультяшною швидкістю. Він не рухався, не намагався стерти воду з щік чи навіть дихати. 

"Такий тонкосльозий", — Жуков закотив очі, але не зміг заховати від самого себе незграбної ніжності. 

— Допомогти відкрити?

Кравець кивнув, судомно зітхаючи й дозволив забрати коробку зі слабких пальців. Влад парою впевнених рухів відкрив коробку й поставив подарунок на підлогу акурат біля ніг. Дитяча машинка на радіоуправлінні: червона, невеличка, з купою намальованого тюнінгу в стилі Блискавки МакКвін.

Жуков втиснув Гоші до рук пульт:

— Виявилось, ніхто більше не робить класичні джойстики, тепер тільки ця хуйня з купою незрозумілих кнопок. Але теоретично... — він взяв руку хлопця в свою, натискаючи чужими пальцями на джойстик. — О, це вперед і назад... ще тут можна дріфтувати, але нам, мабуть, знадобиться інструкція чи gpt для цього квесту...

Машинка закружляла по підлозі. 

Гоша відчував, як ребра грозять репнути від суміші радості, вдячності, жалю до себе і ще купи всього, про що він ніяк не міг думати. На нього насправді чекатиме нервовий зрив, якщо він спробує розплутати цей морський вузол просто зараз. Тому Гоша мовчки роздивлявся іграшку заплаканими очима, поки Жуков його ж неслухняними руками зробив тестовий дріфт по плитці. 

Пальці у Влада холодні. Від великана на кшталт нього очікуєш крові, що бурлить у жилах температурою під сотню градусів, але хлопець, як завжди, був не тим, чого Гоша від нього очікував. На краще це чи ні ще залишалося вияснити.

"Він купив мені машинку", — Кравець замружився і ледь стримався, щоб не заскиглити. Йому справді за дитинство не подарували жодної іграшки, і він усе життя казав собі: нічого страшного; ти тільки подиви, скільки в тебе тепер гарних шмоток, косметики, навіть прикрас з цими пафосними діамантами, у яких є паспорт і купа сертифікатів. Наземников задарював його "Картьє" та менш попсовими приколами дорогущих нішевих брендів, витрачав на захцянки свого на той момент бойфренда сотні тисяч доларів. Гоша думав, що щиро радів своїм блискучим цяцькам, але тільки Блискавка МакКвін змусила оборонні споруди всередині похилитися.

Кравець гикнув і витягнув шмарклі носом, бо все ще був голий по пояс і навіть не мав рукавів, щоб витертись. Здавалося, це все переростає в справжню істерику, бо він вже не міг контролювати дихання чи дати раду жалості, яку відчував до самого себе.

— Так, це не звучить добре, — пробурмотів Жуков, м'яко витягуючи зі здерев'янілих рук джойстик. — Іди сюди? — він торкнувся плеча, але саме Гоша потягнувся в обійми першим, втиснув сопливого носа в світшот, який пахнув посереднім гелем для душу і злегка пивом. Влад поклав підборіддя йому на голову та обійняв максимально обережно, намагаючись не торкатися холодними пучками голої шкіри, щоб не дратувати. В грудях Гоші все-таки щось болісно тріснуло, але хлопець присягнувся не давати цьому болю справжнього імені, навіть коли писатиме епітафій на його надгробку.

*bloodhound gang — the ballad of chasey lain

*¹fakasutra — відсмоктати