Без панцира

— Ми назвали це "Набіг на Трою", але, можливо, з часом придумаємо щось менш історичне і більш сексуальне... — Мітяєв креслив на полях записника куби: криві та із заваленою перспективою. — Що ти знаєш про Троянську війну?

— Небагато, — Гоша насупився. — Греки воювали з троянцями, приперли коня, троянцям пизда.

— Ну, якщо ду-у-уже скоротити... — протягнула Туся.

— Нормально, ми не НМТ його відправляємо писати. Коротше, ми вирішили поєднати класику нульових — Prodigy — та невеличкий епізод з Троянської війни. Технічно цей номер висмоктаний буквально з одного рядка "Іліади", де згадується така собі жинка-головнокомандувач — Еніо.

— "Жинка-головнокомандувач", серйозно?

— Циц, — Жуков штовхнув Гошу плечем, той хотів штовхнути у відповідь, але врешті просто притиснувся ближче. Біти тягнулися вібрацією від шкіри до шкіри.

— Добре, що там про жінку?

— Еніо, — очі Сані сяяли чимось маніакальним. — Богиня руйнації, яка несла війну разом з Аресом. Тільки якщо Арес є богом війни в класичному розумінні, то Еніо — падіння гуманізму, розруха, кров з кишками.

— Це, до речі, можна красиво обіграти у твоєму костюмі, я підготувала декілька ескізів.

— На полі бою вона здебільшого підбурює до конфлікту та кровопролиття, тому ти у ролі Еніо маєш поглинути нашого троянця Бічкова й перетворити на втілення люті.

— Тобто... не боротьба?

— Саме так: не руйнувати, а взростити руйнування в ньому. Партія Майа в кінці має бути максимально емоційною... подивимось, чи він дасть ради. Можливо, доведеться весь акцент залишити на тобі, якщо по емоціях не витягне.

— Це... — Гоша безрезультатно намагався підібрати слова.

— Геніально, — кивнув Сашко.

— Це мистецтво, — усміхалася Наталя.

— Комерційно успішне до того ж, — підсумував Влад. — Ми поставили високу планку першим номером з серії "Уроборос", але другий поки що обіцяє навіть більші результати. Я беру на себе промокампанію, Саня допомагатиме з усім підряд та складе бюджети, на Наталі і мені — декорації, частково костюми та грім для балету.

— Треба поставити танець за тиждень максимум, впораєшся? — Мітяєв ніби й питав, але, якщо судити за інтонацією, скоріше стверджував.

— Мені потрібна якась інфа про цю вашу... та "Іліаду". Ви звідки то все знаєте?

— Вони ж з філології, — усміхнулася Наталя. — Я все ще дивуюсь цьому факту, але дипломи обидва писали самостійно.

— Ще я хабаря за таку хуйню не давав, — Влад закотив очі. — Роботи на місяць.

— Ну... якщо бути відвертим, мій диплом захищала скоріше приймальна комісія, ніж я.

— Гейські привілеї, — пирхнула дівчина.

— Агов! Я стільки заходів провів за чотири роки, що вони могли б і самі той диплом написати. Послуги сценариста, режисера та ведучого коштують точно дорожче за ту дрісню, — Саня схопився за склянку, але в тій нічого, окрім кубиків льоду, не залишилося. — Тож не треба тут приплітати крихітну компенсацію деканату за шкоду, яку нанесла їхня гомофобна політика. Гошо, я скину тобі інфу, не заморочуйся пошуком. Твоя задача: якомога швидше поставити танець.

— Завтра о десятій я прийду, щоб зробити заміри, — Туся простягнула Кравцю планшет з ескізами. — Корсет доведеться робити вручну, краще не затягувати. Що думаєш?

— Ти можеш зробити ЦЕ самотужки? — Гоша ледь стримувався, щоб не заверещати від захвату.

— О, любий, я і не таке можу.

***

Наступного ранку вони втрьох: Гоша, Наталя та Влад зібралися в гримерці з купою матеріалів в руках.

— Ти, — Наталя тицьнула вказівним пальцем в бік Кравця. — Роздягайся. Штані можеш залишити, але спусти до тазових кісточок, щоб не заважали. Владе, харчова плівка у твоєму пакеті. Гошу треба добряче обмотати.

— Як курку в супермаркеті? — Гоша зняв светр.

— Краще. Жодний дурбецало не продірявить пакування, щоб мацнуть твою філейку, обіцяю,— Наталя присіла, розкладаючи по підлозі цілу купу всього.

— Навіть не мацнуть? — хлопець підняв руки, тримаючи їх паралельно до підлоги.

— Ще і як мацнуть, — завірив Влад. — Корсет формують прямо на тілі, тому перемацають вдосталь.

— Але не приймай на свій рахунок, я вагітна та чекаю дівчину з поїздки.

— Ти не в моєму смаку, якщо що. Замало яєць і членів.

— А хтось казав, що не гей... Так, не затримуй дихання, нам треба, щоб в цьому лайні ти міг не тільки стояти. Не вистачало ще, щоб зомлів посеред танцю.

— То як мені?..

— Помірно. Дихання без фізичного навантаження. Танцювати все одно буде незручно, але... — Жуков повільно обмотував хлопця плівкою.

— Але краса вимагає жертв, так, — Гоша робив, як було наказано. — І я не гей. Обираю хуї за принципом самообожнювання.

— Чарівно.

— Так, це про мене.

— Це у вас флірт такий?

— Так, — хором відповіли хлопці.

Після харчової плівки Гошу обмотали малярним скотчем, щоб створити подобу корсета, змусили лягти на підлогу — "в гримерці підлога з підігрівом, не драматизуй" — й покрили рівним шаром силікону.

— Відчуття... ідіотські. Ніби на тіло величезний презерватив начепили, а тепер на міцність перевіряють, — підсумував Гоша, тихо сміючись від суміші дивних звуків: хлюпання й клацання, коли силікон лип до гумових рукавичок на руках Наталі.

— Так, ти той ще хуй, — не витримав Влад.

— Завали.

— Обидва заваліть, — Туся закотила очі. — Неси фен. Зашвидко застигає.

За секунду Влад з'явився в полі зору, а вуха заповнив галас дебелого промислового фена. Жуков апатично слідкував за прозорими цівками силікону, що від нагріву розтікався по тілу. Гоша почувався дивно суб'єктним під його поглядом; хіба не вперше за великий відрізок часу він показував комусь так багато відкритої шкіри й не почувався при цьому шматком м'яса. Від того хлопцю за іронією ставало соромно дивитися на Влада у відповідь.

"Яка дурня", — Кравець розглядав стелю з подвійним інтересом, ігноруючи гупаючі у вухах думки: теплі й тягучі, як синтетична суміш, з якої Наталя формувала витвір мистецтва на його торсі.

— Треба більше драпірування, — Жуков вимкнув фен і зробив вказівним пальцем коло в повітрі. — Більше складок тут, по жіночому типу формування.

— Це ще нашо? — Гоша насупився.

— Ми не можемо робити акцент на талії, бо інакше ти не зможеш танцювати в цьому — буде надто тісно. Тому ми зробимо більше об'єму на грудях, щоб коштом цього візуально звузити талію.

— Який ти дєзігнєр в нас.

— Основний напрямок моїх задач в "Belong" якраз пов'язаний з творчістю, якщо що. В Сані руки зі сраки, хтось має робити красиве пиздатим... — Влад затнувся, зрозумівши, що саме тільки що сказав. Наталя стисла губи, щоб не засміятись. — Так, давай-но подихай ще. Треба впевнитись, що в цьому можливо рухатись.

Гоша старався дихати, але було так до біса смішно і незручно, що виходило тільки пихати й пирхати.

— Ти мені, бляха, посмійся ще, — обличчя Влада залишалося нейтральним, але треба бути ідіотом, щоб не бачити усмішки в кутиках очей.

Кравець затремтів; червоні плями повзли по обличчю від намагань заспокоїтись. Наталя голосно хрюкнула й ніби натиснула на активацію ланцюгової реакції: Гоша заволав у голос, Туся сміялась у притиснуті до обличчя долоні. Влад раз в ніколи дозволив собі просто радіти дурні попри цілий стос недоречних думок в голові.

***

Танцюристи лежали один на одному, ніби купа мертвих тіл, які склали якомога компактніше заради хворої жаги до порядку на полі бою. Буквально залиті бутафорською кров'ю, вони зберігали нерухомість під софітами, щоб глядачі встигли звикнути, а потім дійсно нажахатися, коли ця складна структура з кісток і м'язів почала рухатись. Баси вдарили по мізках, жіночий вокал розлився по залу, розбризкав захват по обличчях тих, хто сидів ближче до сцени. Вони перші помітили, як поміж тіл з'явилася рука, закрита латексною рукавичкою від загрозливо гострих стилетів до самих ліктів. Багряного кольору латекс прикрашали різного діаметра намистини в тон й здалеку вони схожі були на краплі крові, що завмерли всупереч гравітації та пливу часу. Гірка розвалювалася, танцюристи розповзалися по сцені, утворюючи отвір, що дозволяв Гоші вибратися. Тіло ламаними, неприродними лініями видиралося на поверхню, важко спираючись на слизьких від червоного, напівоголених членів балету.

Еніо. Богиня нефільтрованого сказу й занепаду людяності; богиня руйнації, жорстокості й агресії в ім'я самої агресії. Цього разу команда дійсно старалася над образом Гоші, деталі костюма переважно робилися вручну й були витвором мистецтва самі по собі. За основу взяли зображення Ареса та давньогрецьких воїнів; темно-коричнева спідниця в дрібні складки ледь прикривала сідниці, корсет одночасно нагадував і характерну броню, і наскрізь мокру тканину, що ніби стікала по торсу. Взуття не було зовсім, замість цього від стоп до самих стегон тягнулася нерівномірна суміш чорного та червоного, ніби хтось просто підпалив Гошу, як салемську відьму, тому його п'ятки обвуглилися, а по ногах повзли криваві смуги. Волосся обвисло під тяжкістю всієї багряної бутафорії, яку вилили йому на голову напередодні. Хлопець зачесав пасма назад й вдягнув ту саму діадему, що й на першому виступі — уроборос став ідеальним завершенням образу.

Саня з Владом так і планували: менше сексу, більше крові, — намагання відвести шоупрограму "Блакитної Устриці" якомога далі від звичних алгоритмів. Для Мітяєва це завжди про мистецтво, про амбіції, які з місяцями роботи на Наземникова ставали лише ненажерливішими. Влад просто вважав подібні постановки чимсь, що дає йому невеличкий відсоток задоволення і ту кількість задач, від якої мозок більше не міг генерувати деструктивне лайно. А ще — Жуков ніколи в цьому не зізнається — хотілося дати Гоші більше простору для роботи з можливістю не тільки трясти дупою на сцені.

Кравець роззирнувся по сторонах, розхитуючись із завеликою амплітудою, у рухах легко читались химерність й неправильність, ніби Гоша не вмів вправлятись зі своїми людськими кінцівками. Софіти нарешті підсвітили його обличчя як слід, щоб глядачі роздивилися недбалі смокі айз з вологим відливом на повіках та насичену червону помаду, розмазану в куточках рота. Гоша посміхнувся кровожерливо, підняв руки до гори й клацнув пальцями акурат в момент, коли соліст "Prodigy" почав співати. За спиною у хлопця балет тим часом встиг перегрупуватись, розділилися приблизно порівну. Тож на початку куплету, коли жорстке, яскраве світло перенаправили, з залу бачили злагоджений танець, що імітував таку собі криваву бійню камерних масштабів. Два десятки міцних, загорілих танцюристів синхронно рухали кінцівками, а на тлі, позаду всієї метушні, стояв клятий дерев'яний кінь.

"В кращих традиціях епічних найобів троянців", — сказав Мітяєв тижнями раніше як аргумент на користь такої складної та громіздкої декорації. Тоді всі просто погодились, бо знали, що сперечатись немає сенсу. Зараз всі захоплено затамували подих, варто було ще десятьом хлопцям вистрибнути просто з коня в самий епіцентр "бою".

Май тим часом сидів, прихилившись спиною до пілона й тремтів так сильно, буцім хотів, щоб вібрацію відчули навіть найвіддаленіші від сцени столики. Кравець повз до нього на всіх чотирьох, сіпаючись і вивертаючи суглоби під майже неможливими кутами. Майже — ті, хто мали вдачу слідкувати за репетиціями, знали  скільки часу хлопець приділяв вправам на мобільність суглобів, щоб потім відтворювати щось настільки жасне.

"Який гнучкий мудак", — плювався подумки Бічков, а на ділі щулився біля жердини, імітуючи переляк. Істота ж продовжувала рухатись йому назустріч, аж поки не приповзла майже впритул. Май затулив обличчя долонями в розпачі. Кравець простягнув руку, провів вказівним пальцем від зап'ястка до передпліччя, а затим сунув пучок до рота, всмоктуючи штучну кров. Голова схилилася до плеча, Гоша схопив вільною рукою Бічкова за одежі, притягнув до себе, уважно роздивляючись.

"If I was in World War Two they'd call me spitfire", — вкотре прогриміло в повітрі, підбурюючи до дій. Кравець випростався й, ніби не готуючись зовсім, стрибнув на пілон за спиною Майа. Той задер голову й сповз нижче, чи то ховаючись від розлютованої богині, чи то шукаючи кращий кут для спостереження. Гоша — Еніо — зробив кілька простих кіл навколо жердини, тримаючись перпендикулярно підлозі, потім зачепився коліном, повис на одній руці й схилив тулуб, бовтаючи вільною рукою в повітрі. Бічков унизу вигинався. Вони обидва тягнулися назустріч. За кілька десятків секунд Кравець опинився в метрі від землі, тримаючи ноги в повітрі в майже ідеальному поперечному шпагаті, а Май зробив небезпечно високий місток, щоб скоротити відстань між ними до мінімуму. І тоді під захоплений вереск залу Гоша підтягнув Майа до себе однією рукою, підстрахував, щоб хлопець згрупувався, схопився за пілон та закрутився навколо нього небезпечно близько до землі. Кравець так і висів ногами вверх, виконуючи рухи легко, немов гравітація була для нього жартом. Він линув до Майа, рукою чіплявся за подерті шмати, доки не скоротив відстань до міліметрів й не впився поцілунком у рота.

Глядачі примудрилися перекричати музику на мить, коли це сталося: буквально всі знали, що в реальному житті Бічков з Кравцем мали жахливі стосунки. "Belong" навіть прогрівали їхньою ненавистю попередні виступи в соцмережах. Не дивно, що лише один поцілунок отримав колосальну кількість уваги. Люди аплодували, хоча танець ще не добіг кінця, Саня за кулісами стрибав від радості. Влад, що тримав одну з чотирьох одночасно ввімкнених камер, з легкою усмішкою розглядав захмарне роздратування Гоші на маленькому екрані. Це важко було помітити, але Жуков знав, на що дивитися.

Врешті хлопці збільшили відстань, Кравець зістрибнув з жердини. Май — тепер вже з кривавими слідами навколо рота — опустив ноги на підлогу та граційно відпружинив назустріч до свого партнера. Збоку це виглядало так, ніби Гоша одним легким рухом зняв Бічкова з пілона та жбурнув на землю. Май, як лялька під дією гіпнозу, порачкував до балету, в самий епіцентр "бійні". Балет продовжував виконувати свій злагоджений, відточений танець, а коли чужинець таки проліз в їхні ряди, танцюристи синхронно озирнулися до Бічкова, щоб завдавати удар. Під розідраною сорочкою хлопець мав невеличкий сюрприз: пакет з бутафорською кров'ю, що при ударі фальшивим мечем розірвався саме так видовищно, як і було заплановано. Май впав, граючи свою показову смерть, поки балет закінчував танцювальну зв'язку й зрештою не впав поряд, щоб створити приблизно таку саму грудку з тіл, що й на початку.

Помічники пустили зі стелі багряну воду, сцена швидко перетворилася на жах під кривавим дощем. Гоша, розгойдуючись, йшов під ним, вмивався ним, мов божою росою, поки знову не втратив людські риси, не перейшов з двох на чотири кінцівки, тріскаючись і вигинаючись. Під останні акорди хлопець сховався у свою нору з заплямованих червоним "трупів", залишаючи глядацький зал аплодувати з обвислими до колін щелепами.

За секунду зал поглинули крики захоплення.