Без панцира

— І як ти примудрився? — Сашко підійшов упритул, щоби притулити до носа пакет із льодом. Жуков скривився і, через брак альтернатив, дивився, як мружилися карі очі з безглуздо опущеними зовнішніми куточками. Паралелі з псом, котрого йому подарував батько в дитинстві, малювались у голові самі собою. — Ти впевнений, що не потрібно до травмпункту? Давай, я наберу батька, тебе без черги приймуть.

— Це може почекати, — впевнено прогундів хлопець, забираючи з рук Сані лід. — Набряк є, звичайно, але зміщення немає, та й дихаю начебто. У травматології мені такий же пакет вручать і відправлять гуляти.

— Не треба настільки знецінювати нашу охорону здоров’я, — Мітяєв усміхнувся, але очі все одно залишилися серйозними, під таким поглядом ставало навіть ніяково. — Справді. Це ж струс може бути.

— Закінчу тут та поїду до лікарні, — Влад приклався долонею до чужого обличчя і відсунув його вбік. Сашко неохоче, але все-таки відступив, і Жуков нарешті зміг зітхнути спокійно. — Подзвони батькові.

Напевно, Сашко хотів посперечатися, але після хвилини мовчанки таки здався та знизав плечима: «пускай і далі все по пизді». Мітяєв так говорив, коли програвав твердолобому «що хочу, те і треба» у виконанні Жукова. Він, загалом, рідко розігрував цю карту, але завжди винятково вдало.

— Лікар точно не потрібен? У нас є непоганий, зможе прийняти через годину-дві, — Артур з’явився в полі зору раптово, вириваючи із Сашка злякане зітхання.

— Каже, що не потрібен, — Мітяєв знизав плечима. — Ще кілька хвилин і ми зможемо почати.

Зараз клуб мав вигляд, як би це дивно не звучало, дуже домашній. Увімкнена мала частина освітлення, на задньому фоні грала якась тиха й дуже затишна інструменталка. Влад сидів за барною стійкою обличчям до танцполу і сцени, біля якої поступово збирався персонал. Два монстри, винні у зламаному носі Жукова, перемовлялися, вмостившись прямо на підлогу, і явно ні про що не переживали.

«Нам разом працювати, тож їм доведеться мене слухати. Буде набагато простіше, якщо бачитимуть у мені хоча б натяк на авторитет, інакше кожне сказане слово десять разів оскаржуватиметься. А це пиздець нераціональна трата часу, яку я не збираюся їм дозволяти», — мружитися було боляче, але Влад однаково спробував, паралельно вмовляючи себе не робити необачних вчинків. Не те, щоб він був мстивим… Хоча ні, дуже навіть був.

— Ми можемо відкласти знайомство. Зрештою, це сталося через моїх людей, — Наземников склав брови будиночком. Влад на мить подумав, що йому справді може бути не все одно.

— Насправді, це я завтикав, тож не так вони й винні, — Жуков знизав плечима. — Гаразд. Я в нормі, ідемо вже.

Він ненавидів почуватися ідіотом, ненавидів хабальство й несправедливість. Кілька років тому Влад би й не думав, миттєво відповів ударом на удар. Але наполеглива праця над контролем агресії не дозволяла спускати весь прогрес в унітаз через перелом. Він навіть не зі зміщенням, взагалі дрібниця.

— Я серйозно, блядь, Саню, — Влад сповз зі стільця повільно, але впевнено. Пакет із льодом хлопець притиснув до перенісся, доводилося тримати обличчя трохи піднятим і йти залом із невеликим побоюванням: можливо, два падіння за день його голова просто не вивезе.

Одна з базових речей, які варто знати про просування: ти не впораєшся, якщо не знаєш свій продукт і кому його продати. Одяг, автосервіс, нічний клуб та ряжанка в найближчому супермаркеті — це продукти, хоч і дуже різні. Тому кожен новий проєкт у «Belong» починався з найпростішого: вивчення попиту та безпосередньої пропозиції.

«Це звучить легко, але в нас із Мітяєвим піде кілька днів на дослідження вже наявної та потенційної клієнтської бази. Ми ж не можемо просто запитати, чому цю срану ряжанку купують… Ні, можемо, звичайно, але користі від цього буде приблизно стільки ж, скільки і від мого походу в травматологію, — підійшовши до сцени ближче, Влад усвідомив, що працівників було не так уже й багато. Вісім людей, одягнених у форму: офіціанти, бармени, а також адміністратор та хостес. У статному чоловікові похилого віку Жуков побачив шеф-кухаря, а в кремезному брюнеті з вражаючим розмахом плечей — начальника охорони. — Потрібно проаналізувати якнайбільше клієнтів, щоб відсортувати їх за певним принципом і розділити на групи, враховуючи все: від віку до улюбленої туалетної води. На основі цих груп ми також зможемо припустити й кілька нових, потенційних, щоб розширити базу споживачів», — інші семеро не трималися купи, як решта, й усім своїм виглядом показували, наскільки їх пригнічує навіть перспектива постояти спокійно п’ять хвилин. Розхлябані розпиздяї — так їх про себе назвав Жуков, заздалегідь дратуючись через те, що саме з ними він проводитиме майже весь час.

«Ох, ці солодкі пики нагадали про другий важливий пункт із базової херні. Продукт, — він зупинився праворуч від Артура, метрів за п’ять від різношерстого збіговиська. — Ти не зможеш пропхати рандомну, хуй із ним, ряжанку, якщо не знатимеш, яка вона. Формат упаковки, колір етикетки, назва, гасло, смак. Усе, навіть найдрібніші деталі, ти маєш знати їх, щоби потім перетворити на фішки. Щоб зробити її — ряжанку — бажаною, щоб уся зібрана база клієнтів працювала на автопілоті, навіть без стимуляції з твого боку. Мені простіше, у мене не ряжанка. У мене гей-клуб, у мене алкоголь, музика та секс, а це завжди матиме попит».

У голові тлом пливла думка, що він, напевно, виглядає досить безглуздо з розквітаючими синцями під очима й розпухлим носом, прикритим пакетом із льодом. Не те, щоб його сильно це турбувало. Але турбувало.

— Хлопці, дякую, що прийшли раніше сьогодні, — почав Наземников доброзичливо, але все ж якось поблажливо. Влад не сумнівався, що саме такі інтонації змушують людей навколо відчувати ірраціональну подяку: адже Артур міг і інакше думки викладати, він не мусив бути ввічливим або приємним, начальник все-таки. Вміння так нести себе у світ викликало повагу, навіть якщо зрозумів фішку та її вплив на свою поведінку. — Хотів розповісти вам заздалегідь про деякі нововведення. Це Саша та Влад з агенції «Belong», хлопці займаються покращенням та просуванням бізнесу. Деталі ви можете дізнатися в них безпосередньо, а також пропонувати ідеї та посильну допомогу. У будь-якому випадку, я сподіваюся на прояв лояльності до всіх змін у звичних вам алгоритмах. Беззастережний прояв, хлопці, — додав Наземников, і це речення хотілося обвести кольоровим маркером для кращого засвоєння. Потім Артур повернувся до Влада та Сані:

— Ви хочете щось сказати перед тим, як ми продовжимо?

Мітяєв кивнув, натягуючи на пику найнейтральніший вираз, намагаючись асимілюватися під нормальну людину. Сам Сашко був натяжно-соціальним і дивакуватим хлопцем. Раніше це сильно впадало в очі, тепер багато примх пояснювалися творчою професією. Креатив ж не терпить людей без дурості, як відомо.

— Ми ще познайомимося з кожним ближче, але хочу сказати відразу, що ви всі — круті хлопці, які добре виконують свою роботу. Ми не прийшли вам заважати, ми прийшли зробити ваше місце роботи кращим і престижнішим, і ви від цього будете тільки у виграші: заробітна плата також пропорційно зросте, — Сашко повернувся праворуч, дивлячись на друга в німому запрошенні продовжити його палку промову.

Влад поборов бажання закотити очі, відвів лід від обличчя, намагаючись трохи зменшити градус безглуздості свого зовнішнього вигляду.

— Легко не буде. Ніхто не любить зміни, це нормально, — початок звучав, ніби вирок, гундосість чомусь тільки згущувала фарби. Боковий зір «збоїв» від кількості пошкоджень на обличчі, тож Влад так і не побачив напівусмішки Мітяєва крізь прикушену губу. — Але робота є робота, так? Ви круті у своїй ніші, але ми знаємо, як зробити ще краще. І буде краще. Ваше завдання: поставитися з максимальним професіоналізмом до всіх нововведень, — так вийшло, що клятий дует винних у його травмі, опинився прямо навпроти нього, і тепер Жуков удостоївся честі дивитися на чуже невдоволення чи не з кращих місць першого ряду. Мабуть, Влад справді вмів дратувати лише своїм існуванням, якщо робити висновки зі скривленої вмить пики того-котрий-не-блондин. Загалом, Жуков і не проти побісити когось настільки самовдоволеного, щоб сміти полірувати задом танцпол, поки всі стоять.

— Звучить багатообіцяльно. Тепер давайте перейдемо до короткого знайомства, тому що часу в мене залишилося не так багато. Той, який у окулярах… боже, ні, просто вийди вперед, Вітю, — Артур пирхнув і махнув рукою в запрошувальному жесті. З купки одягнених у форму людей вийшов прилизаний хлопець із надзвичайно посередніми зовнішніми даними. Сіра сірість, але фізіономія досить миловидна, щоб не спричиняти відторгнення. — Це — Вітя, наш адміністратор. Він узгоджує списки алкоголю та продуктів, робить закупівлі, а також відповідає за працівників залу: барменів та офіціантів.

— Клінінг теж на мені, тож кажіть відразу, якщо щось не так, — Вітя смикнув куточком рота, Влад із запізненням зрозумів, що то усмішка. — Це стосується всіх, так? Не треба мовчати до останнього, якщо поставили пляму на оббивку дивана чи побачили, що забився унітаз. За ускладнення чужої роботи вам не випишуть премії.

Ті, кого Наземников охрестив працівниками-практиками, вдали, що останньої репліки не почули і мовчки вивчали нові обличчя в колективі.

— Вітя має рацію, — подав голос Артур, примушуючи стерти зарозумілість із пик. — А для тих, хто не згоден, хочу нагадати: я їду, і за виплату авансу в понеділок відповідає саме наш адміністратор. Нікому не рекомендую виводити його із себе, з огляду на те, що в контракті в кожного прописана ймовірність затримки заробітної плати до п’яти днів. Та-а-ак… продовжимо. Наш шеф-кухар — Михайло Сергійович та начальник охорони — Артем, — з натовпу вийшли якраз ті, на кого Влад і робив ставки. — Пізніше ви зможете із шефом обговорити меню та інше, а Артем розкаже правила безпеки, видасть необхідні інструкції та познайомить із нашими сек’юріті.

— Краще із цим не затягувати, але якщо ви погано почуваєтеся, можна й відкласти, — подав голос Артем, дивлячись на Влада.

— Я в нормі, розберемося із цим сьогодні, якщо вам буде зручно, — Жуков не дав можливості Сані відповісти першим. Звісно, ​​той вголос нічого не сказав, але Влад майже чув «довбойоб», надіслане Мітєвим ментально.

— Залишилися мої хлопчики, так? — Наземников усміхнувся ще ширше — якщо таке взагалі можливо — і Влада перекосило від того, як швидко атмосфера токсичності поміж частини колективу змінилася благоговінням. Як би Артур не дресирував їх, це явно працювало. — Не так багато поки що, бо ними повністю займався я, і часу на більшу кількість не вистачало. Тепер, коли частина справ перекладеться на вас, я зможу розширити штат. Давайте справа наліво, так? Олег, Алекс, Матвій, Макар, Рома, — вони працюють тільки в залі.

Жуков мазнув поглядом по хлопцях, помічаючи різноманітність, якої Наземников дотримувався під час найму на роботу. Брюнет, русявий, шатен, рудий та натуральний а-ля скандинавський блондин. Різноманітність відслідковувалася не тільки у волоссі: хлопці відрізнялися типажами, ростом і комплекцією, проте кожен із них був об’єктивно красивий.

— А із цими двома ви вже встигли познайомитися: Микита та Марго, останній працює здебільшого на сцені.

— Гоша, — поправив хлопець, прикушуючи задирок на великому пальці. Він та його дружок виявилися єдиними, хто не заглядав Артуру до рота.

Гоша сидів по-турецьки, притулившись спиною до сцени, а плечем — до блондина, у якого, як і минулого вечора, волосся стояло кумедними дрібними колючками. Влад відразу помітив, яка колосальна різниця була між Микитою і, здається, Ромою, схожим візуально на типового корінного норвежця. Той точно розумів, наскільки гарний саме від природи, і ніс себе з усією величністю та гідністю. Микита ж підкуповував клієнтів радше образом, зітканим із пергідрольного блонду, пірсингу та обйобаної посмішки.

— Гоша, — погодився Наземников невимушено і продовжив, — наступного тижня проведемо ґрунтовні збори, але багато моментів ми вже обговорили сьогодні, тож… — Артур постукав вказівним пальцем по щоці, обводячи поглядом то Сашу, то Влада.

Влад дивився в основному на Гошу, намагаючись зрозуміти, де в цьому гопнику ховається та сама Марго, яка захопила його ввечері на сцені. Учора хлопець мав феноменально добрий вигляд: починаючи з одягу та макіяжу, закінчуючи вивіреними рухами та граціозністю. Зараз довге каштанове волосся було зібране в кудлату, неакуратну дульку, підборіддя і лінія щелепи сіріли від щетини, а штани, що надулися на колінах від старості, стирали спогади про вчорашню шовкову спідницю. Пика на овації теж не тягнула: синці під очима, зеленуватий колір обличчя, потріскані губи та червоні плями в куточках рота. Влад припустив заїди чи алергію, забувши про можливість старанного смоктання клієнтських хуїв.

— Гаразд, зробимо ось як, — говорив Артур. — Почніть поки що з ознайомлення, поговоріть із персоналом, зберіть потрібну інформацію. Можете почати вносити правки в роботу кухні та бару, а ваші ідеї щодо зали і соцмереж обговоримо після мого приїзду. Домовились?

Жуков кивнув, геть-чисто ігноруючи й пульсуючий у голові біль, і наростаюче роздратування, від якого палало десь у трахеї.

Він чекав подібного. Цей Гоша не був схожий на своє вчорашнє амплуа ні зовнішнім виглядом, ні звичками, але Влад підсвідомо склав «два плюс два» ще до того, як Наземников озвучив очевидне. Його блядська вдача завжди дарувала йому найнебажаніші подарунки. І якщо в стінах закладу існувала людина, з якою Владу хотілося контактувати мінімально, ця людина буде всюди, головне — поряд із ним.

— Загалом ми закінчили. Потрібно лише провести екскурсію, — Наземников, закотив рукави піджака до ліктів. — Вітю?

— Скласти графік на наступний місяць? — адміністратор, не чекаючи відповіді начальства, ляснув у долоні. — Усіх, хто не дармоїди, прошу приступити до своїх обов’язків. І приведіть форму в порядок!

Вітя поспішив у бік службових приміщень, офіціанти та інші наслідували його приклад, але без ентузіазму: чутки про розбитий писок одного з нових співробітників уже розлетілися клубом, і всім було цікаво, чи закінчаться збори новою бійкою.

— Як бачите, у нас у колективі повне порозуміння та ідилія, — Артур знизав плечима й цокнув язиком, щось прикидаючи в голові. — Тоді Микита вам усе покаже, він якраз суто декоративну роль виконує. Микито.

Блондин, обвішаний пірсингом, підняв голову повільно й ліниво, ніби щойно прокинувся.

— Я потрібен, бос? — Микита провів нігтем вказівного пальця по кінчику носа, дивлячись не на начальника, а ніби крізь нього. Влад міг заприсягтися, що ще двадцять хвилин тому хлопець був набагато бадьорішим.

— Проведи хлопцям екскурсію, — терпляче повторив Артур, показуючи рукою на Жукова з Мітяєвим. — Хто чим зайнятий, які приміщення для чого потрібні, які обов’язки… про ваші номери з Марго не забудь розповісти.

— З Гошею, — вліз Кравець, розглядаючи виконану роботу: задирки на пальці вже не було, зате з’явився здертий шматок шкіри, що відкривав хворобливу ранку. Влад підібгав губи.

— Гошею, — повторив Наземников особливо не запарюючись. — Постарайтеся впоратися за годину-півтори, Артему потрібно провести інструктаж, поки клуб зачинений.