Голос піску. По той бік світу

Захра, старша принцеса Ахмадару

Щось трапилося!.. Вона зрозуміла це ще тієї ночі, коли випадково наштовхнулася на імператора в порожньому коридорі. Блідий, наче мрець, він миттєво втратив самовладання не лише над емоціями, але й над власною магією… Задумалася, можливо насторожилася, та не більше. Проте тепер напруга буквально пронизувала все повітря палацу. Знать час від часу тривожно оглядалася, наче очікуючи нападу від невидимого ворога, але мовчала, зате слуги… Ті смачно перешіптувалися по кутках. Тож чого тільки не понавигадувала їхня бурхлива уява: від кінця Світу до ахмадарських шпигунів, що заполонили столицю і вже незабаром збираються напасти на Дакарфат. Останнє, до речі, не далеко втекло від істини...

А причиною переполоху стала дивна поведінка імператора. Останнім часом Аласкар ходив темнішим грозової хмари, не з’являвся на загальних трапезах та ігнорував забаганки імператриці, чого раніше не траплялося. Весь час просиджуючи в бібліотеці, монарх не лише поставив на вуха усіх підлеглих, але й посилив охорону палацу. Тепер уже принцесі нізащо б не вдалося так легко вибратися у місто.

- Що відбувається? – запитала вона стривожено у Манафа, голови Рурукійського підземелля, що й надалі продовжував виявляти до ахмадарки палку прихильність. Захру страшенно дратував цей самозакоханий йолоп, проте відпускати його від себе було б дурістю.

- Ви про що, моя люба? – промуркотів деманієць, ніжно пестячи губами тонку долоньку багряношкірої красуні.

- Про усі ці розмови, що точаться довкола! – роздратовано висмикнувши руку з-під носа коханця, відповіла принцеса.

Легко вислизнувши з ліжка, вона манкою ходою попрямувала до купалень. Незабаром чаювання з королевою. І хоч там нічого цікавого почути не доведеться, пропускати щоденний ритуал зась!

- Ви про прокляття? – вишкірив білосніжні ікла деманієць, прямуючи слідом.

- В тому числі, - видихнула Захра, ігноруючи чіпкі пальці, що ніжно пестили її перса, доки ахмадарка намагалася розплутати розкішне волосся.

- Хм... Чого тільки не понавигадують дурні, - муркотів Манаф. – Думаю, це через масові напади мангурів. Все ж, раніше такого не траплялося ніколи. Але запевняю вас, причин хвилюватися немає! Певно, їжі в пісках поменшало, от вони й сповзаються до Дакарфату, наче крабери до не свіжого трупа…

- Он воно як, - повертаючись у міцних обіймах, прошелестіла спокусниця, змушуючи коханця нетерпеливо загарчати. - Тоді чому ж імператор останнім часом так дивно поводиться? Невже це також пов’язано з монстрами?

В темних очах спалахнув яскравий вогник нетерпіння.

- Хто його знає? – прохрипів деманієць, заледве стримуючись, доки триває допит. – Але я чув, що він заборонив щорічне жертовне підношення Предкам. Можливо, йому допікають жерці?..

- Сподіваюся, що так… - розчаровано видихнула ахмадарка, відповідаючи на палкий поцілунок. Певно, на сьогоднішнє чаювання вона таки запізниться!

Єва

У мене був план!.. І цей план тріщав по швах тому, що нам елементарно бракувало знань.

«Знання – це сила, яку не потрібно носити за спиною, але яка може знадобитися тобі у будь-який момент!» Слова, які мені щодня вбивали в голову ще у притулку, зараз були як ніколи доречними. Все так! Поте ніхто й ніколи не пояснював, як діяти, коли у тебе елементарно немає доступу до знань, адже інформації про магічні камені у нетрях Дакарфату просто не існувало.

Ретельно продумавши все, аж до дрібниць, я нізащо б не подумала, що все заштопориться на розмірі кристалу.

- Від цього залежатиме розмір посадкового місця і кількість ріжучих елементів, що нам вдасться розмістити довкола нього, - дратувалася Дайна, штрикаючи олівцем в різні частини креслення, що одного разу, я сподіваюся, зробить нас багатими. - Якщо камінь буде замалий, вибух не дасть достатнього прискорення уламкам, та якщо перестараємося – болли перестануть бути зручними та дешевими. Тому вибач, Єво, але надалі без допомоги нам не обійтися.

Навіть не сперечатимуся. Дайна добре себе знає, аби розуміти межі власних можливостей.

- Згідна, - кивнула власним думкам. - Проте спершу нам потрібен патент!..

- Не думаю, що він допоможе, - скептично втрутився Алл, доки дівчина згортала пергамент. – Стільки часу минуло, а від саіда ні слуху, ні духу.

Скривилася. Хлопець має рацію, щось надто довго Расул тягне з паперами. Сподіваюся, він не намагається знайти лазівку, аби мене обманути. Знаю я таких хитрих і слизьких типчиків!

- Ну, якщо гора не йде до Магомеда, тоді Магомед прийде до гори! – посміхнулася, смакуючи кислий вираз обличчя місцевого чиновника, коли він побачить мене на порозі. Нічого, потерпить! Зрештою, якщо все вигорить, він перший отримає зиск!

Саід Расул

За ним достатньо тягнеться гріхів! Маніпуляції, підкуп, приховування і навіть вбивства, не сам звичайно, через треті руки, та все ж… І за це одного разу йому таки доведеться відповісти перед Предками. Але те, чого Расул ніколи не робив, так це не обманював своїх покровителів. Ніколи за все своє життя саід жодного разу не збрехав імператору чи його посланцям. Жодного! Адже будь-яка спроба миттєво карається смертю і ніщо тебе не врятує, ні гроші, ні зв’язки, ні сила.

Чому ж тоді зараз, попри всі свої страхи, він маніакально перебирає законодавчі сувої у спробі знайти хоч одну шпаринку, в яку можна було б проштовхнути задум Єви? Якби ще кілька сезонів тому йому хтось розповів про подібне, Расул нізащо б не повірив! Що ж, усе рано чи пізно змінюється. Залишалося лишень сподіватися, що ця навдивовижу кмітлива особа знає, що робить!..

У двері тихо постукали. За мить до кімнати заглянув слуга, молодий, трохи недалекий хлопчина. «А це ще хто? Хіба я його наймав?» - промайнула в голові недоречна думка. Потім розбереться!..

- Пане, до вас прийшли.

- Хто? – нахмурився саід. Тільки гостей йому зараз бракувало!

- Та сам жінка, пане, - перелякано пропищав слуга, втягнувши голову в плечі, наче очікуючи, як зараз щось важке полетить у його бік. Дивно, адже саід ніколи не вирізнявся запальністю в характері…

- Веди! – напружився, сам не розуміючи, чому так хвилюється.

За декілька хвилин у двері знову постукали і до кімнати увійшла Єва. Після останнього візиту гості, Расул уже й не сподівався побачити жінку настільки привабливою. Чи це просто він сам собі щось намудрував? Наче звичайна сукня, туго заплетене волосся, жодних прикрас, але її погляд… усмішка… легка хода… Щось змінилося і чоловікові це подобалося. Єва виглядала живою, як ніколи!

- Не сподівався тебе так швидко побачити знову, - облишивши папери, зустрів гостю хіба що не з розпростертими обіймами. Сам від себе такого не очікував. – Пам’ятаю, у тебе наче було багато роботи…

- Було, - усміхнулася гостя, зручно вмощуючись в кріслі навпроти. – І я вже завершила свою частину. Тож, чи виконали ви свою, саіде Расул?

Пронизливий погляд, без натиску, але з чітким бажанням почути позитивну відповідь. Вона точно знає, чого хоче, і це чоловікові також подобалося.

- Насправді, і так, і ні, - здивував жінку володар нетрів. – Я ретельно переглянув усі сувої, які вдалося відшукати, проте нічого схожого на твій «патент» не знайшов.

Від розчарування, що промайнуло в блакитних очах, хотілося вити пораненим аґріфом, та він тримав себе в руках.

- Але… - продовжив, ретельно підбираючи слова, - є одна хитрість. Якщо тобі вдасться правильно скласти договір, прописавши всі необхідні вимоги, і потім підписати його з деманійцем, тоді він стане обов’язковим до виконання навіть самим імператором!..

- Тобто, - замислилася Єва, - це може бути будь-який деманієць?

- Будь-хто пов’язаний із твоєю справою! – кивнув саід, відкидаючись на спинку крісла. – Але не геть сторонній. Тож, добре подумай, кого ти змогла б залучити до справи. А ще варто ретельно обдумати кожне слово в майбутньому договорі…

- Чудово! – плеснувши у долоні, вигукнула жінка. Наступної миті до кабінету заглянув служка. – Принесіть нам чаю і чогось поїсти. Я страшенно зголодніла!..

- Е… - отетерів господар, спостерігаючи, як швидко його кабінет перетворюється на їдальню. – Що ти задумала?

- Як «що»? – здивувалася Єва, відсуваючи подалі папери. – Зараз поїмо і будемо складати договір! Чи ви сподівалися так легко мене позбутися?.. Ну, саіде, ви мене дивуєте! Хіба я не казала вам: аби отримати стабільний прибуток, потрібно добряче попрацювати. Тож, хапайте пергамент, будемо підбирати «правильні слова»!..