Голос піску. По той бік світу

Єва

Малік казав правду, вже наступного ранку мене щасливу витурили із лазарету. Горло все ще боліло, але температура більше не підіймалася, та й почувала себе набагато живішаю. Що тут сказати, запустила я себе знатно!

Тож, захопивши із собою гірку настоянку, швидко повернулася додому, готова будь-що виконати обіцянку Дайни перед імператором. Не вистачало ще розгнівати місцевого володаря… А що стосується тієї галюцинації, то чого тільки не привидиться під час гарячки, правда ж?..

- Я вдома! – вигукнула щасливо, штовхаючи двері до нашого скромного будиночку.

Як тільки отримаємо решту виплат за бойові болли, потрібно придбати щось краще поблизу внутрішньої стіни. Там і безпечніше, і до Асхата ближче. Тим паче, якщо мене досі не схопили, отже або вони геть дурні, нездатні додати два до два, або я себе недооцінюю. Можливо, мої ідеї важливіші для деманійців, аніж безглузді забобони…

- З поверненням! – наче грім серед ясного неба, ошелешив мене глибокий знайомий голос. Про вовка промовка!.. – Як знав, що найкращим варіантом буде дочекатися тебе тут, Єво. Заходь, чого завмерла!

Посеред нашої імпровізованої кухні, наче дві скелі, упираючись маківками в стелю, височіла пара деманійців: той самий Асхат та ще невідомий мені, більш стрункий, інтелігентний велетень в окулярах та з розумним, начитаним виразом обличчя. Одразу видно, якась шишка! Останній з ніг до голови уважно мене оглянув, задоволено кивнув і присів біля плити-каміна, який ми придбали на перші зароблені гроші. А що тут взагалі відбувається?

- Єво, ти нарешті прийшла! – зрадів Алл, невпевнено усміхнувшись. Навіть я бачила, як його пальці мілко тремтіли, коли хлопець подавав гостям чай.

- Прийшла… - протягнула, зачиняючи двері. – І зізнатися чесно, дуже здивована… Чим зобов’язана, ейли?

Деманієць повільно відсьорбнув запашного напою, а те, що він був запашний, я навіть від дверей відчувала, адже сама його ретельно вибирала на ринку.

- Дивне запитання, - здивовано звів брову гість. – Хіба вам більше не потрібні гроші?.. Вчорашнє випробування пройшло на ура. Імператор в захваті, тож окрім обговореної суми ми вирішили виплатити ще й винагороду усій вашій команді. Ось!

Вийнявши з-за пазухи важкий гаманець, деманієць із явним задоволенням смакував наші шоковані моськи. Ще б пак, на таке ми аж ніяк не розраховували. Тепер можна підшукати новий будинок не чекаючи виплат.

- Дякую! – пробелькотіла, заледве стримуючи емоції. Вхопивши гаманець, ледь не пискнула від приємної ваги, що відтягувала руку. А-а-а-а-а!.. Ми багаті! Ми багаті!.. – А хто ваш супутник?

- О, - наче згадавши про очкарика, схаменувся Асхат, - дозволь представити тобі ейла Варда, імператорського цілителя.

Незнайомець беземоційно кивнув, уважно спостерігаючи за виразом мого обличчя. А я впевнена, там було на що подивитися, адже хто-хто, а цілитель - це останній на кого я очікувала.

- Приємно, мабуть… - пробелькотіла, шоковано перезирнувшись з Аллом.

- Тож, якщо ви вже тут, ейле Варде, - заблищав іклами хитрий деманієць, - то чому б вам не оглянути мою… підлеглу?..

- Я не… - автоматично заперечила, та гість миттю змусив мене замовкнути.

- А тебе, любонько, ніхто не питає! – відрізав цілитель солодкавим голосочком, сповненим їдкої отрути. Шкірою відчувала його істинне відношення чи то конкретно до мене, чи то в загальному до людей.

А наступної миті він різко наблизився, поставив крижану долоню мені на лоба і щось пробурмотів. Довгі пальці засвітилися блакитним світлом, змушуючи шкіру під ними покритися холодним потом. Бр-р-р!.. Моторошне відчуття!

- Я завершив! – відчитався, одразу ж відсуваючись подалі. – Нічого страшного, звичайна застуда. Декілька днів у ліжку…

- Мені б хотілося, щоб Єва вже завтра змогла приступити до своїх обов’язків! – натиснув Асхат, простромивши супутника гострим поглядом.

Навіть сидячи поряд, відчувалося, як повітря пронизують сотні електричних розрядів, змушуючи волосся на руках підійматися дибки. Страшно уявити, що трапилося б із будинком, якби ці двоє почали битися… Та вже за мить Вард здався і, простягнувши до мене долоню зі звичайним боллом, щось тихо пробелькотів. Тієї ж миті з кулі вирвався тоненький потік золотавого світла, приємно огортаючи все моє тіло. Втома, біль у м’язах та горлі… все минуло, наче й не було. Кожну клітинку мого тіла наповнила шалена енергія, ніби я щойно повернулася зі спа десь на далекому курорті. Ого! То це і є магія?..

- Ну, от і добре, - задоволено усміхнувся велетень, підіймаючись з місця. – Думаю, на сьогодні все! Час повертатися. А з тобою, Єво, я сподіваюся незабаром зустрітися.

Підморгнувши моїй отетерілій тушці, Асхат швидко покинув будинок. Коли вийшов інший, я навіть не помітила, але дихати в приміщенні якось одразу стало легше.

Аласкар, імператор Хамадського королівства

- Як вона? - запитав імператор, заледве стримуючись, аби не роздерти флегматичного цілителя на шматки. Від його байдужої фізіономії буря всередині лише дужчала, змушуючи магію дрібними розрядами пробігати по долонях.

- Не розумію, навіщо вам взагалі цікавитися цією… простолюдинкою, - підписував собі смертельний вирок деманієць, вперто не помічаючи загрози в очах монарха. – Я все виконав, як наказали. Це всього лишень невелика застуда…

- Вона здорова? – загарчав Аласкар, напружившись усім тілом.

- Більш ніж, - буркнув Вард, гидливо скривившись. – На вашому місці, я б краще потурбувався про власну дружину!

Від докору в його голосі імператора аж підкинуло.

- ЩО?..

- Зрештою, в її стані зайві стреси надзвичайно шкідливі! Я вже піду.

Вимовивши останнє, він швидко зник, навіть не дочекавшись дозволу від ошелешеного володаря.

- В якому такому стані?.. – пробурмотів сам до себе, опускаючись у крісло. – Камалю, Алію до мене, негайно!..

Вона з’явилася в кабінеті вже за якихось пів години. Трохи бліда, але неймовірно щаслива. Навіть вічно невдоволені вуста сьогодні вінчала широка усмішка.

- Коханий, - кинувшись до нього в обійми, промуркотіла імператриця, - ти хотів мене бачити? Скучив? Бо я скучила! Я така щаслива тебе бачити!.. Знаєш, я й сама збиралася зайти…

- У тебе щось трапилося? – зупинив шалений потік монарх.

- Трапилося? – здивувалася Алія, граційно опускаючись йому на коліна. Свавільний хвіст одразу ж обвив його гомілку, наче помічаючи територію. Смикнувся, проте швидко взяв себе в руки. Що це з ним?..

- Вард сказав…

- Отже, він таки не дотримав обіцянки, - насупила пухкі вуста дружина, вмить розгубивши свою шаленість. – А я планувала зробити тобі сюрприз…

- Аліє, - розсердився Аласкар, одним рухом знімаючи імператрицю з колін, наче шкодливе дитя, - я не маю часу на твої забавки!..

- Я вагітна, - важко видихнула деманійка, присідаючи на письмовий стіл і уважно вдивляючись в його обличчя.

- Що?.. – отетерів монарх.

- У нас буде малюк, - усміхнулася деманійка геть іншою, незвичною усмішкою, ніжно торкнувшись поки ще ідеально плоского живота. – Слава Предкам, твій рід продовжиться, Аласкаре. Це не кінець!