Голос піску. По той бік світу

Єва

Вирішивши не відкладати у довгий ящик те, що можна зробити вже сьогодні, я швидко підрахувала наші заощадження, звісно ж з вирахуванням частки Дайни. Її у свої маніпуляції я втягувати не хотіла. Хоча, чуйка мені підказує, що геть скоро ми станемо родиною! Але, не будемо підганяти події. Дамо їм шанс в усьому розібратися самим… поки що!

- Ти куди? – відійшовши нарешті від шоку, поцікавився Алл. Здавалося, він уже давно повинен був звикнути, що його оточують своєрідні свавільні жінки, та чомусь і досі весь час надміру хвилюється та опікується.

- До саіда, - вигукнула на ходу. – Потрібно підібрати нам кращий будинок. Хочеш зі мною?

- Будинок? – геть добила бідолаху. – А хіба нам вистачить грошей?

- Якщо добряче поторгуватися, з головою! – посміхнулася, уявляючи, як перекосить пику мого майбутнього «мецената». Зрештою, йому варто також хоч якось долучитися до справи.

Погода видалася напрочуд хорошою, певно це віщувало швидке завершення дощового сезону, тож Расул зустрів нас на широкій світлій терасі у пречудовому настрої, смакуючи ароматний чай, від запаху якого мені аж шлунок скрутило. Воно й не дивно, востаннє я снідала ще вчора, якщо це взагалі можна було назвати сніданком.

- Єво! – аж надто радісно виступив навпроти місцевий управитель. – Давно не бачилися! Чому ти так рідко навідуєшся, любонько?

Мене аж пересмикнуло від подібного звернення. І куди це раптом подівався врівноважений хитрий чолов’яга з пронизливих холодним поглядом. Ми наче дітей разом христили, а не справи вели!

- Бачу, ви отримали перші надходження по нашому договору, - швидко склала два до два. – Прийшла пора розрахуватися!

Саід аж із кроку збився. Ото пробрало! Сподівався пожинати плоди без вкладень?

- Аякже! – усміхнувся, раптом різко затормозивши за декілька кроків від мого голодного тільця. – І вельми здивований, чесно кажучи! Я завжди знав, що ти унікальна жінка, але щоб настільки… Ейл Асхат особисто наказав усіляко підтримувати усі твої починання. Тож, хіба у мене є вибір?..

- Чудово! – плеснула в долоні, шокуючи слуг, що вже накривали невеличкий столик наїдками для «дорогих» гостей. – Отже, я можу повністю розраховувати на вашу підтримку, Расуле, в одній дуже важливій для мене справі?

- Зроблю усе… можливе, - «зрадів» господар. – Що цього разу? Новий договір? Старі вороги?..

- Будинок! – ошелешила саіда, зручно вмощуючись у широкому кріслі біля столу. Не збираюся відмовлятися від пригощань, навіть якщо прямо мене ніхто не запрошував. – Нам з Аліфом потрібне нове житло, бажано біля внутрішньої стіни, неподалік від воріт. Просторе, світле, можна трохи менше за ось цей будинок…

Демонстративно озирнулася, оцінюючи хороми управителя нетрів. Алл лише рота роззявляв, як риба, котру викинули із води. Вказавши на сусіднє крісло, залишила хлопця в спокої. Нехай поволі приходить до тями, а то ще гепнеться!

- Щоб була хороша кухня, декілька спальних кімнат і майстерня. Думаю, це не останній мій винахід, тож нам потрібне безпечне місце для роботи…

- Ти ж розумієш, що знайти подібне житло буде… м’яко кажучи складно? – пробелькотів Расул, уже зрозумівши в яку сраку я його намагаюся втягнути. – Усі ділянки біля стіни давно зайняті, а нову виділити неможливо. Якщо бажаєш, я міг би домовитися про будівництво житла в торгівельному кварталі, ближче до зовнішньої стіни? Всього лишень кілька сезонів і ти станеш щасливою власницею новенького будинку…

- Ти мене почув! – натисла, пришпиливши саіда холодним беземоційним поглядом до стільця. - Я хочу біля внутрішньої і мені байдуже, кого зі своїх боржників ти посунеш! І ціна повинна бути адекватною, як для рідних, так?

Чоловік невпевнено кивнув. Чудово! Хто б міг подумати, що все владнається так швидко.

- Зрештою, нам ще довго працювати разом, - посміхнулася, відсуваючи прибори. Кілька шматків м’яса – це все, що вдалося безпечно запхнути у свій шлунок. Підвівшись, аби піти, вирішила запитати про те, що вже давно крутилося десь на задвірках моєї пам’яті. – Доречі, Аяз не об’являвся?

Расул здивовано нахмурився, наче щось пригадуючи, а тоді таки відповів, здається, щиро:

- Ні. Я нічого не чув про нього ще з часів перевірки ринку, і це доволі дивно. Аяз ніколи не вмів відпускати своїх образ. Певно, десь заховався, вичікуючи вдалого моменту…

- Ото ж бо й воно… - буркнула під ніс, покидаючи будинок. Подумаю про це пізніше, коли його кругла пика висунеться на білий світ. А поки в мене й без того справ тьма!

Захра, старша принцеса Ахмадару

Повідомлення від Чорного кігтя чекало на неї у власній кімнаті, що ще раз доводило: від цієї організації ніде не сховатися! Такого союзника самі Предки надіслали їй у поміч.

«Зустрінемося на попередньому місці о півночі.» Декілька слів акуратним почерком. І навіть якби вона хотіла його добре розгледіти, буквально за мить папір спалахнув, осипаючись сірим попелом.

«Отже, о півночі!..»

Останнім часом Алія виглядала незвично замріяною, тож тихо вислизнути від погляду імператриці не склало жодних труднощів. Але, щоб безпечно покинути палац та ще й потім повернутися назад, їй потрібна буде допомога.

- Що цього разу? – прошипів крізь зуби розлючений спільник. Його багряне обличчя аж перекосило від розуміння, зараз вона змусить його виконувати свої забаганки. – Якщо нас побачать разом…

- А ви зробіть так, щоб не побачили, - спокійно, але з достатнім натиском відповіла Захра. Деманієць лише зубами скрипнув. – О півночі я вийду прогулятися. Ви повинні зробити усе, аби мене не помітили. А потім, я впевнена, у нас буде дуже багато справ. І ви в усьому будете мені допомагати! Зрозуміло?

- Р-р-р-р!.. – прогарчав зрадник, заледве стримуючи власний гонор. - Більш ніж!

- От і чудово, - посміхнулася принцеса, смакуючи солодкий присмак перемоги. – Розраховую на вас!

Як і було обіцяно, ні в коридорах, ні на виході з палацу, ні навіть у саду вона не зустріла жодного вартового. Що для цього довелося зробити її спільнику, навіть уявити було важко. Та це принцесу і не хвилювало. Зараз головне нарешті приступити до виконання плану. Інакше, коли батько зв’яжеться із нею наступного разу, простою доганою відбутися уже не вдасться.

- Запізнюєтеся! – прошелестіло поруч. Захра смикнулася, але швидко взяла себе в руки. Залишалося лишень дивуватися спритності цього чоловіка.

- Не так уже й легко вибратися з імператорського палацу непоміченою, - звично огризнулася.

- Проникнути ще важче, але ж я тут.

Справедливе зауваження привело її до тями. Чорний кіготь не той, з ким їй варто сперечатися.

- Повернімося до справи, - шепотіла, тривожно озираючись. – Твої вимоги? Гроші, влада, наша підтримка?..

- Більше не актуально, - хмикнув гість, змушуючи принцесу нервово скрипнути зубами. Невже домовленість зірветься?

- Тоді, чого ти хочеш?

- Смерті імператора!

Ненависть, що переповнювала кожну нотку в голосі чоловіка, змусила принцесу геть іншим поглядом глянути на свого тимчасового спільника.

- Щось трапилося? – питання, геть недоречне, вирвалося раніше, аніж вона встигла прикусити язика.

- Вас це не обходить! – відрізав співрозмовник. І хоч Захра не могла бачити його обличчя, вона ясно відчула обпікаючий вогонь його погляду.

- Боюся, я не зможу цього зробити, - відповіла чесно, адже будь-яка брехня зараз, призвела б до краху у майбутньому. – Для цього у мене недостатньо ні сил, ні можливостей…

- Знаю, - хмикнув чоловік. – Тому я хочу, щоб ви внесли смуту в спокійне палацове життя. Нацькуйте хадірів проти монарха, змусьте сумніватися в його вчинках і словах. Я хочу, аби вони самі, з власної ініціативи, скинули володаря! Запаліть іскру, щоб незабаром розгорілося полум’я! А далі це вже буде не ваша турбота.

Задумалася. Насправді, це не така вже й складна задача.

- Якщо це все, що від мене потрібно… - обережно підбирала слова. – Але зараз зіпсувати відносини між імператором та міністрами буде важко. Імператриця вагітна первістком, рід Ріфаїв продовжиться, тож…

Спільник змовк. Здалося, він вагається. Невже спасує?.. Ні, все ж продовжив:

- А якщо всі довідаються, що імператор Хамадського королівства закоханий в людські жінку? – його голос на мить зірвався, та незабаром знову повернув собі впевненість. – Що, якщо він і досі продовжує відвідувати цю жінку, навіть знаючи про вагітність дружини?..

Від почутого Захра аж оступилася. Серце зірвалося в галоп чи то від обурення, чи то від захвату. Невже подібне дійсно можливе? Невже це і є той шанс, на який вона так довго чекала?..

- Я все зроблю! – відповіла впевнено, задоволено посміхаючись. – Незабаром навіть серед нетрів будуть обговорювати, як низько впав ваш монарх. Чекай! Коли розмови перейдуть у дії, ми також почнемо діяти!