Голос піску. По той бік світу

Аласкар, імператор Хамадського королівства

- Сьогодні відбудеться бойове випробування нової зброї, - прошелестіло поруч. Тінь, як завше, проник до кімнати непомітно. – Підете?

- Асхат і без мене чудово впорається, - відповів, не відриваючись від документів. Доки він намагався відшукати рішення основної проблеми, накопичилося вдосталь буденних справ.

- Он як, - розчаровано протягнув гість, колихнувши фіранками.

- Чого тобі? – дратувався Аласкар. Нарешті прийнявши власне безсилля, він аж ніяк не збирався витрачати залишки часу на ігрища свого слуги.

- Я виконав ваш наказ, господарю, - пролунало над вухом, змушуючи імператора скрипнути зубами. – Чи вам уже більше не потрібна інформація про… неї?

Смикнувся! Серце тривожно гепнуло об ребра. Йому б відмахнутися, відпустити, але цікавість впереміш зі злістю взяли гору. Емоції, котрі він не здатен був приструнити, тяжіння, яке неможливо було розірвати жодними відмовками, сумніви у власному психічному здоров’ї, все це змушувало Аласкара глибше і глибше закопуватися в закутки своєї підсвідомості. Що він пропустив? Невже його зачарували? Хто? А головне, коли?..

- Каж-жи!.. – витиснув крізь зуби, відчуваючи, як магія тонкою цівкою проривається крізь міцні бар’єри.

- Хм… А чи варто?

Від сумніву, що чітко пролунав в цьому короткому запитанні, імператора аж підкинуло. Скочивши на ноги, він грізно загарчав, наче дикий звір. Ікла видовжилися. М’язи загрозливо напружилися, готуючись до стрибка. Гострі, як леза, кігті впилися в міцно стиснуті кулаки, пробиваючи жорстку шкіру. Багряна кров тонкою цівкою зросила підлогу.

- ТИ ГР-РАЄШСЯ ЗІ МНОЮ?!!

На когось іншого ця картина справила б не аби яке враження, проте Тінь лише задоволено розсміявся. Він безсмертна істота, що бачила, як народжуються і гинуть цілі цивілізації. Хіба міг деманієць налякати його? Хіба міг хоч якось нашкодити?..

Аласкар все це прекрасно розумів, тож швидко взяв себе в руки. Спалах люті згас так само раптово, як і виник.

- Кажи, що маєш, або забирайся геть, - видихнув, повертаючись до роботи. Голова гуділа від раптового викиду магії, яку йому так і не вдалося стримати. Яке марнотратство!..

- Ну-ну, не сердьтеся, господарю, - примирливо зашелестів гість. – Зрештою, доки існує наш контракт, я завжди буду на вашому боці. Хіба ні?..

І ось він тут! Підіймається на зовнішню стіну, зодягнений простим тураєм, аби його не впізнали, і все це лишень для того, щоб хоч здалеку, хоч на мить побачити її. Хто вона насправді, жінка, що дивним чином заполонила його думки?.. Тендітна, наче марево на обрії, стоїть неподалік, закутана у важкий плащ, бліда, навіть виснажена, чим вона займалася досі, аби так осунутися? Невже щось трапилося?.. Серце тьохнуло…

«До бою!» - раптом залунало з усіх боків. Стіна здригнулася, змушуючи Аласкара схопитися за кладку. Вартові кинулися до краю, виймаючи зброю та розбираючи заготовлені заздалегідь болли. Хто б міг подумати, що бойове випробування виявиться дійсно бойовим?..

Мангури тиснули з усіх боків, раз по раз штурмуючи стіни. Від їхнього пронизливого скреготу закладало вуха, а тіло пробирало жахом аж до кісток. І не дивлячись на все це, люди добре трималися, навіть краще, аніж він міг сподіватися. Не дочекавшись наказу, тураї вихопили мечі і стали поруч з вартовими, готові захищати Дакарфат власними життями. Насправді, якби вони щойно цього не зробили, то вже точно не дожили б до світанку. Боягузам не місце в його війську!..

Коли перше потрясіння відступило, погляд самовільно повернувся до того місця, де щойно стояла Єва. Минула якась мить, а жінки там уже не було. «Де вона?» - пронеслося в голові, змушуючи серце імператора забитися швидше. «Невже випала?.. Та ні, це не можливо!..»

Втихомиривши перший порив кинутися до краю стіни, він швидко озирнувся. Ну, не могла тендітна людська жінка, що заледве трималася на ногах, піти самостійно! Адже ж не могла, правда?.. Чи ні?..

Блідим невагомим маревом, похитуючись від кожного кроку, вона вперто кудись прямувала. Минаючи перепони, не помічаючи довколишньої метушні, не відриваючи мутного погляду від чогось, що бачила лише вона сама… Наче сама не своя, наче загіпнотизована… Надто слабка, щоб пручатися, надто сильна, щоб зупинитися…

- Що вона творить? – прошипів крізь зуби, виступивши вперед. Він зупинить її, поверне здоровий глузд і змусить пожалкувати, що взагалі зв’язалася деманійцями! Ким би вона не була насправді, він змусить усе йому розповісти! А як вчинити далі, вирішить згодом…

Наступної миті стіна знову здригнулася під натиском монстрів. Здалося, навіть камінь стугонів під ногами. Земля двигтіла, змушуючи дорослих чоловіків хапатися за все підряд, аби втриматися на ногах… Вона завмерла. Оглянула світ порожнім поглядом і раптом… рухнула!

- ЄВО!

Алія ель Якхар, імператриця Хамадського королівства

- Ваша Величносте, останнім часом ви так змінилися, - лопотіли компаньйонки на пообідньому чаюванні. – Невже це новий виток вашого з імператором кохання так запалив ваш погляд? Ви просто сяєте!

- Сяю? – розсіяно прошепотіла Алія. – Невже?

Останнім часом вона дійсно почувалася дивно. З’явився апетит, страшенно хотілося м’яса, бажано з кров’ю, а ще спати і розваг. Як можна було усе це поєднати, імператриця не знала, та й не хотіла розбиратися. Вона просто робила те, чого хотілося в наступний момент. І навіть присутність Захри ніяк не псувало її меланхолійного настрою.

- Так-так! – обізвалася інша, рада підтримати будь-який привід для розмови, аби лишень уникнути незручної паузи. – Пам’ятаю, моя сестра теж так виглядала, коли носила своє перше дитя…

«Ту-дум!» - обізвалося схвильовано серце.

- Що ти таке кажеш? – засміялася інша, проте Алія їх більше не слухала.

«Невже? – боязка надія зародилася всередині. – Хіба таке можливо?.. А якщо… це дійсно правда?..»

- На сьогодні все! – скочивши на ноги, проголосила нетерпеливо. Відвідувачки здивовано змовкли, не розуміючи, що коїться. Вони ж лишень нещодавно прийшли… - Я… У мене є ще справи, тож зустрінемося завтра. Вдалого дня, ерії!

Не сміючи перечити, гості швидко попрямували до виходу, скоса поглядаючи одна на одну. А коли за останньою зачинилися двері, Алія несвідомо схопилася за свій ідеально плоский живіт. Невже?.. Невже це правда?.. Невже Предки дійсно подарують їм таке щастя?

«Немовля… Наше з Аласкаром немовля!.. Якщо це правда, більше ніхто не зможе стати поміж нас! Ніхто й ніколи!»

- Покличте цілителя. Негайно!