ЖИВЕМО ЗА ЧУЖИМ МИ НАКАЗОМ
Небо враз почорніло, змарніло.
Він її обіймає — не плаче.
Вона в очі його зазирнула,
Безнадію в очах його бачить.
— Дуже прикро, мій любий, — кажу я,
— Наша зустріч з тобою остання,
Я кохаю тебе. Ти це чуєш?
В мене є лиш єдине бажання!
— Я не зможу без тебе! Ти знаєш?
Ти у світі, жадана, єдина!
Я туманом впаду, розіб'юся,
Якщо ти мене, люба, покинеш.
— Ми із різних Світів. Ми не вільні.
Я із Темряви, ти ж бо зі Світла.
Нам не бути ніколи разом,
Не народяться наші діти...
— Згоден я бути вічно з тобою,
Згоден фарби до купи змішати.
Я благаю, лишайся зі мною.
Не дай горю між нас панувати...
— Не шаную я сірий колір,
Визнаю лише чорне та біле.
Завітай ти до мене востаннє,
Щоб в душі моїй палко горіло!
Наче зірка найкраща у небі,
Поцілунок — щоб дух забивало!
Щоби серце у друзки, на клапті!
Щоби ночі було нам замало!
Завітай, мій коханий, востаннє.
Не судилося бути нам разом.
Наша зустріч була чиїмсь планом,
Живемо за чужим ми наказом...
28.01.25
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!