Монтажер

- А от – і їжа, - Макс помітив, як до зали входить офіціантка. Наступної секунди у кадрі крупним планом знімався баранчик із таці. Під кришечкою виявилась тарілка овочевого салату зі шматочком м’яса, а також соусниця із чимось малиновим. Тамі почула, як у неї загуркотіло в животі – не стільки від вигляду страви, скільки від не приготованого сніданку.

- Отже, у нас тут… - Лея приглянулась, - …овочевий салат із помідорів, огірків і листя салату. Ага, тут ще є варені скибочки картоплі! М’ясо у нас – звісно, курятина, а соус… - дівчина поворушила ємністю. – Соус у нас – рідкий, тому що більшість загущувачів у нас – заборонені. Тому його, мабуть, і подають у таких соусницях.

- Судячи із запаху, там є малина, - підмітив Макс, роздивляючись свою соусницю.

- Так, це – малиновий соус, - погодилась Лея, - спеціально до м’яса. Що ж, - дівчина глянула у камеру, - ми поки що скуштуємо наш сніданок, а потім повернемось до розмови.

- Хочеш, покажу фокус, поки ми не почали їсти? – запитав Макс.

- Хочу! – зраділо відповіла Лея. – Покажи!

Макс узяв до пальців монету, підкинув її догори і… Раптом камера максимально приблизилась, так що монета закрила собою увесь кадр. Наступної миті він віддалився – і залізячка, яка знову стала дрібною, впала до тендітної дівочої руки Леї. На наступному кадрі Тамі побачила її повністю – дівчина знову стояла у пальто у сквері біля ДЦК.

- Хочеш навчитися робити такі переходи? – запитала ведуча. – Школа фото- та відеомонтажу «Ультима» чекає на тебе! Усього за чотири місяці ти опануєш відеомонтаж від нуля до просунутого рівня. Філії школи «Ультима» знаходяться у двадцяти містах країни; також можливе навчання онлайн. А за промокодом «Д2» ти отримаєш 10%-ву знижку від нашого каналу. Школа «Ультима» - монтуй своє майбутнє!

Лея знову підкинула монету рукою – і перехід повторився знову. Тільки цього разу її спіймав у долоню Макс. Тамі встигла подумати, що це був той самий підкид, перерваний рекламою – як раптом із подивом помітила порожній стіл. Дійсно, тарілок із їжею на поверхні не було – чи то її встигли з’їсти, чи то просто прибрали із кадру.

- Отже, ми поснідали і готові продовжувати нашу бесіду, - Лея закинула одну ногу на іншу. – Зазвичай ми спілкуємося з нашими героями про їхню роботу, хобі та вподобання. Власне, ти бачиш це кожного тижня.

- Ну, так, - погодився Макс. – Але, знаєш… коли ти дивишся ці інтер’вюшки і навіть монтуєш їх, ти не уявляєш, що відчуває гість. Ось я зараз потрапив по іншу сторону кадру і тільки зараз зрозумів, які ці емоції насправді. Це – як перша донація: поки ти її не пройдеш, то не зрозумієш, що відчуває донор у кріслі.

- Ну, так, це – прикольно! – погодилася Лея. – Правда, поки що я не була на місці учасника…

- Але у тебе – все попереду, - якось не дуже весело закінчив Макс. Судячи з усього, донором Лея не була.

- Так, будемо сподіватися, що я теж колись опинюсь на твоєму місці, - погодилася Лея. – А зараз ми поговоримо про твої захоплення. І, судячи з тих питань, які підготувала команда, зараз буде щось… ну, просто неймовірне!

- О, так! – вигукнув Макс.

- Ти мене вже заінтригував! – Лея кокетливо посміхнулася. – Отже, ти цікавишся економікою.

- Не зовсім, - відповів Макс. – Я люблю речі, пов’язані з банками. Там, рахунки, кешбеки, депозити, облігації… Словом, те, що економить гроші.

- Зрозуміло, - кивнула Лея. – Отже, перше питання: коли і чому ти завів першу карту?

Іронічно посміхнувшись, Макс зронив голову на груди – Лея навіть здивовано замовкла.

- Тобто, ви вирішили заходити одразу з козирів? – запитав він.

- Ти думаєш, що це – козирі? – здивувалась Лея. – Не знаю, мені наступні питання подобаються більше.

- То ти не знаєш відповіді на це.

- Оу! – кокетливість, здавалось, не сходила з Леї. – Мені – вже цікаво, що ти зараз розкажеш. До речі, ми створили у спільноті голосування про те, коли ти відкрив свій перший рахунок після отримання паспорта. Варіанти відповіді були такі: того ж дня, наступного дня, протягом тижня, протягом місяця, за кілька місяців, і останній варіант – тільки після вступу до вишу.

- А ти голосувала? – запитав Макс.

- Так, - відповіла Лея. – Я знаю, що наша команда завжди вибирає питання для голосувалки неспроста і підбирає відповіді так, щоб на правильну ти ніколи не подумав. Зазвичай відповідь здається дивнуватою, але не дуже дивною, бо за найдивніші варіанти часто і голосують. Банальний варіант – типу «протягом місяця» - зазвичай теж придумані для омани. А я нагадаю, - Лея повернулась до камери, - що якщо за правильну відповідь голосує найбільша кількість підписників, ми позачергово знімаємо ексклюзивний випуск. Цього разу більшість проголосувало за варіант «протягом тижня». Ну, я чомусь вирішила, що ти відкрив рахунок наступного дня.

- Клас, я не монтуватиму ексклюзивний випуск! – зрадів Макс. – Насправді я отримав на руки першу карту за… півгодини після того, як отримав паспорт!

- Серйозно?! – здавалось, Лея була готова підстрибнути на стільці від здивування.

- Так. Зараз у коментах накидають, що я зробив це для понтів – тому що багато підлітків любили тоді понтуватися цими картками… - здавалось, Макс, попри боязнь камери, зовсім розслабився. – Наприклад, у нас любили на очах у всіх відкривати гаманці, щоб народ, значить, бачив, що там лежить справжня банківська карта. А потім ці гаманці часто тирили. Правда. потім виявлялось, що на рахунку майже немає грошей… - вони засміялись в унісон. – Але у мене була інша історія.

- Розкажи, – попрохала Лея.

- Значить, у дванадцять років я почув про міжнародну біржу фрилансу «Пінгвін». Ми тоді проходили у школі відеомонтаж, я непогано набив руку, тому вирішив спробувати. У мене ще був старенький комп, але «Пінгвін» мав свій віддалений сервер, тому я вирішив спробувати. Спочатку було дуже лячно, тому що умів я небагато, мови не знав, а біржа – міжнародна! Потім виявилось, що таких, як я, там – валом, простих замовлень теж вистачає, спілкуватись можна через перекладач… Але була одна проблема: мені – дванадцять, карти у мене немає, і гроші вивести я не можу. А попрохати у батьків – не варіант, бо їм на ті карти приходили зарплати, і вони тупо боялись, що їхні рахунки можуть блоканути. І так три роки я пропрацював, поки мені не виповнилось п’ятнадцять. І, тільки-но я отримав паспорт, одразу ж побіг через дорогу до «Максимум-банку», щоб відкрити рахунок і зняти із біржі всі гроші, зароблені за три роки. Правда, до останнього я не сподівався, що мені це вдасться.

- А скільки ти заробив за цей час?

- Сто п’ятдесят тисяч.

- Сто п’ятдесят тисяч?! – Лея аж посунулась уперед від здивування. У Тамі від приголомшення теж аж відвисла щелепа. Вона знала, що Макс заробляв у старшій школі на цьому «Пінгвіні», знала, що йому добряче платили іноземні клієнти. Але про те, що він працював із п’ятого класу і заробив півтори сотні тисяч до випуску – про це вона навіть не здогадувалась.

- Це ж – величезна сума навіть для дорослого! – Лея не могла відійти від шоку. – Якби у мене було стільки грошей у п’ятнадцять років… Я не знаю, мабуть, я її за місяць не витратила б. До речі, що ти на них купив?

- Я спочатку поклав їх на депозит… - очі Макса знову налилися задумливістю. – І відвідував за відсотки басейн – до випускного. А потім, коли я вступив, довелося, звісно, купити новий і потужний комп, і в мене з’явилось бажання витратити їх повністю на все, що я хочу. Ну, тому що було важко бачити, як на твоєму рахунку лишилось кількадесят тисяч. Але я вчасно опанував себе і вирішив, що придбаю те, що треба, а інше триматиму про всяк випадок. І так у мене на рахунку лишилось тисяч тридцять.

- Ого! А що ти придбав?

- Ну, там один комп’ютер потягнув доволі багато. Потім купив топовий на той момент смартфон, щоб можна було показувати викладачам відео з нього. Пам’ятаю, я купив непримітний чохол, щоб ніхто не бачив марку і модель і не подумав потягнути смарт у мене з кишені. Потім купив потужний ноут, на якому теж можна монтувати. Пізніше він мене не раз виручив, тому що я часто виправляв на ньому помилки прямо в аудиторії перед здачею. Один раз до здачі навіть накидав проєкт, який забув зробити вдома. Що це… А, безшовну мережу роутерів я теж тоді придбав. Потім поставив безперебійну систему живлення, протягнув оптоволокно… А через два роки у нас стали вимикати світло через проблеми на електростанції. А я ще кілька годин спокійно готувався до пар при світлі настільної лампи.

- Вау! – прошепотіла Лея. – Це – дійсно захопливо! Я б дуже хотіла говорити з тобою годинами, але сьогодні ти маєш здати плазму. Тому у нас із тобою, на жаль, не дуже багато часу. Можливо, пізніше ми навіть запишемо з тобою окреме інтерв’ю…

- Давай так: якщо під цим відео набирається сто тисяч лайків, ми записуємо інтерв’ю години на дві.

- Ну, сто тисяч – то багато, - із хитринкою в голосі відповіла Лея. – Наш канал поки що не виріс до масштабів «Акваріума» чи «Кактуса». Тому давай хоча б п’ятдесят тисяч.

- Домовились.

- Чудово! Переходимо до наступного питання: скільки у тебе банківських карток?

- А ви не проводили голосування по ньому? – уточнююче запитав Макс.

- Ні, - Лея похитала головою.

- А ти як думаєш?

- Не знаю… Ну, зазвичай у людей – три чи чотири карти. Але, я так розумію, до звичайних людей ти не належиш.

Макс засміявся.

- Так, - все ще сміючись, погодився він, - мабуть, я – унікум. У мене – вісімнадцять рахунків.

Погляд Леї набув такого кам’яного вигляду, ніби її несподівано (але не боляче) вдарили подушкою по обличчю.

- Вісімнадцять? Серйозно?

- Ну, банків – менше, тому що в деяких – по дві, а то й три карти. Але так, у мене – вісімнадцять рахунків. І більшість - це кредитки.

- Тобто, ти не боїшся здавати кров і плазму, - уточнююче почала Лея, - ти не боїшся тримати десять штук кредиток, але камери ти, блін, боїшся? – з награною роздратованістю закінчила вона.

- От зараз я більше боюсь тебе, - зізнався Макс. Дівчина аж хихотнула у відповідь.

- А навіщо тобі стільки рахунків? – серйозно запитала вона.

- Ну, різні банки пропонують різні штуки. Кешбеки там, знижки. Наприклад, у банку «Юна» є чотири відсотки кешбеку на продукти. У пошти «Блискавка» теж є свій банк, і якщо сплачувати їм за доставку, вони повертають десять-двадцять відсотків. «Віта» та «Глорія» десь раз на півроку дають на тиждень або десять днів дуже високий кешбек – типу вісім-десять відсотків на все. «Бузок» я відкрив тупо тому, що вони роздають клієнтам безкоштовне телебачення. «Білий слон» - це взагалі перший банк без відділень, який змусив змінити правила роботи із клієнтами. Зараз він, правда, втратив позиції; але я там, наприклад, купую облігації.

- Ага, от як! Що ж, - продовжила ведуча, - думаю, нам час вирушати до Центру. Ти готовий?

- Так, - Макс ствердно кивнув.