Монтажер

Знявши похапцем рюкзак, Макс запхнув його під вішалку. Наступної миті шапка полетіла на полицю для головних уборів; туди ж відправився і шарф – вішати на кронштейн Макс його не став. Із курткою він обійшовся акуратніше – одежина була новою, та й подіти її, крім як повісити на гачок, було нікуди. Довелось пововтузитись і з чоботами, аби змінити їх на домашні капці – які, до всього, опинилися під полицею для взуття. Швидше за все, він сам їх і зафутболив уранці, збираючись до школи.

У кімнаті Макс першою чергою рвучко натиснув на кнопку на системнику. Старий комп’ютер гучно загудів, клавіатура заблимала помаранчевими вогниками. Поки машина завантажувалась, Макс заходився перевдягатися: все одно операційка вантажиться майже хвилину, а сидіти за столом у джинсах таки незручно.

Осмикуючи піжаму, Макс виглянув через балконні двері у вікно. Тепер за ним знаходилася школа. Із п’ятого поверху на неї відкривався гарний вид: і не низько (видно навіть дах із виходом на нього), і не високо – можна навіть побачити рух у класах. Он за тим вікном на першому поверсі знаходиться кабінет, який вони залишили хвилин п’ятнадцять тому. Судячи з того, що там не горить світло, його ніхто так і не зайняв. А он, у хореографічному класі, лампи яскраво горять, і видно якийсь рух. Якщо взяти, наприклад, старий фотоапарат і глянути у нього з іншої сторони, можна побачити малих учнів, які намагаються стати у якусь позицію або витанцьовують щось повільне й мінорне. Цікавіше, якщо урок проходить у четвертому або п’ятому класі: у них зараз – динаміка, і їхні танці нагадують підтанцьовку попсового співака. На другій зміні у цьому ж класі починаються гуртки; отам може бути все, що завгодно – від елегантних кружлянь до видовищних рухливих танців…

Зараз Макс навіть не згадав про старий плівковий апарат, який валявся десь у тумбі. По-перше, на балконі було холодно, а з квартири заглядати до кабінетів було важче. Звісно, можна було розгледіти учнів за партами, вчителя за столом, але з балкону можна було навіть розрізнити написи на дошці. По-друге, ця затія давно йому обридла – хоча досі захоплювала у перші дні навчання після канікул. Та й зараз школа його геть не цікавила – хоча, мабуть, цікаво було поглянути он у той крайній кабінет, де зараз має сидіти клас 10-3. Але, по-третє…

З колонок линув вітальний звук. Підскочивши до комп’ютера, Макс натиснув на ярлик – зображення пінгвіна. Курсор перетворився на пісочний годинник, сповіщаючи про завантаження браузера…

У сповіщеннях дійсно було одне замовлення. Відкривши його, Макс одразу помітив довжелезний текст ютеном, причому зі списками. З однієї сторони, це було добре: клієнт розписав повністю свої прохання. З іншої, він міг «нагородити» стільки всього, що й за день не прововтузишся – навіть якщо сидіти до опівночі. А колись же треба й учити уроки: може, він був і не успішним учнем, однак точно старанним.

Виділивши текст, Макс натиснув на значок перекладу. Так, клієнт просто розписав ТЗ: наприклад, фраза «Wei et wit» («Дивись у записі») мала з’являтися із футбольного поля між гравцями 3 та 11. Всі інші пункти також були більш-менш зрозумілими. Дві фрази треба буде трекнути: одну – до м’яча, іншу – до воріт. Макс пригадав, як півтора роки тому він годинами передивлявся блоги, щоб зрозуміти, як прив’язати слово до об’єкта. Тепер він міг із легкістю трекати будь-що, одночасно жуючи бутерброд.

Вибравши архів, Макс натиснув на «Lonrol» (скачати) і «Host» (що, звісно, означало хостинг). Три роки тому, коли йому ще не було дванадцяти, він монтував простенькі відеоряди просто на комп’ютері. Зараз хлопець із посмішкою пригадував відчуття млосного страху, змішаного з не менш млосним очікуванням. Страшно було від невпевненості, що замовлення вдасться виконати правильно і вчасно. До всього, замовниками були іноземці, тож лякала ще й різниця в менталітеті. На початку жаху додавав ще й мовний бар’єр, адже ютен для Макса тоді був складнішим, аніж фізика зараз. Нотку приємності додавало очікування від прийняття замовлення, а разом із ним – і коштів за нього. Різниця валютних курсів була настільки великою, що іноземці платили вдесятеро більше, аніж «свої» замовники. Утім, жодних коштів Макс поки що не отримав на руки – адже вивести їх він міг лише на свою картку. Тож кредити (у цьому випадку – міжнародна валюта) копичились місяцями і навіть уже роками на рахунку біржі. Щоправда, дещо доводилось віддавати і їй самій; однак за три роки на «Пінгвіні» назбиралось майже п’ятнадцять тисяч кредитів. На фоні цих грошей кілька звичайних сотень у Деновому гаманці здавалися розмінними монетами. А чеки Лорі (звісно, вона лише кидала ними понти) і зовсім виглядали, як туалетний папір.

На моніторі з’явилось повідомлення «Lonrolert» (тобто, скачано). Макс клацнув по зображенню дискети, виводячи на екран новий робочий стіл. Це був віддалений хостинг біржі - кілька гігабайтів, виділених на жорсткому диску десь за тисячі кілометрів. По суті, він зараз сидів зі свого комп’ютера на іншому, величезному і потужному, розташованому на іншому континенті неподалік від океану. Роки зо два тому рідний комп почав глючити і підвисати від усіляких редакторів – причому іноді у геть непідходящий момент. Добре, що «Пінгвін» мав власний хостинг для своїх виконавців (мабуть, для таких, як він); тож Макс, орендувавши перші гігабайти, встановив на них свої редактори. Збирати ряди одразу стало значно легше і навіть швидше; а через деякий час «Пінгвін» запропонував бонус – професійний редактор «3 Е» (він же «Effeck ert erfat», у перекладі – ефект після правки). Щоправда, спочатку Макс геть не розумів, як у ньому працювати – редактор лише віддалено нагадував безкоштовні аналоги, мав купу плагінів, десятки фільтрів і лише одну мову. Однак, як говорить їхня кураторка, час вирішує все. Інтернет насичений навчальними відео, тож опанувати редактор хоча б базово було невеликою проблемою. На довершення, виконавці на форумах могли хоч о третій ночі підказати, як трекнути текст чи зробити, наприклад, ефект поміх у телевізорі. Хоча зараз Макс уже сам іноді давав «колегам» подібні поради.