Монтажер

Макс глянув на годинник. Стрілка уже майже доходила до наступної цифри; ось-ось мав пролунати гудок на перерву. Під годинником дошка була вся списана дробовими рівняннями, розділеними вертикальною смугою: зліва – перший варіант, справа – другий.

Зітхнувши, він скосив погляд ліворуч. Маленька Джина сиділа за першою партою у темному светрі: вогняно-руді кучері красиво відтінялись на її спині. За вікном сипав сніг, у вікнах будинків за стадіоном блимали новорічні вогні. Завтра – останній день занять перед канікулами; однак через цю святковість у серці не відчувалася. Добре тій же Джині – вона точно полускала ці рівняння, мов горішки. Стефану теж непогано – він взагалі не переймається, що в нього буде в атестаті з математики. Макс глянув на Дена – той чомусь сидів похмуріше за снігову хмару за вікном. Причому його хвилювала не контрольна, а щось інше – на перерві він точно був таким же…

За дверима лунко пролунав гудок. Класом пройшлося колективне зітхання: тепер уже точно нічого не зробиш, доведеться здавати, що є. Вставши з-за парти, Макс теж відчув полегшення. А чого, дійсно, хвилюватися? Він точно знає, куди вступатиме за півроку, і там не те, що математика – майже нічого зі шкільного курсу не потрібно. Дійсно, нащо та мова чи біологія на курсі монтажу в університеті комп’ютерних технологій! Єдине, необхідний певний рівень володіння іноземною. Але з нею проблем точно немає. Та й узагалі, зі своїм досвідом він, либонь, зможе дати фору деяким одногрупникам. Тепер, правда, доведеться вирішувати питання з компом, але це й так пора зробити – працювати із власного системника набагато легше, ніж на сервері…

- Скільки хвилин перерва? – запитав Петер.

- П’ятнадцять, - пролунало з іншого кінця класу. – Тільки уже – менше.

- Я погнав на улицю! – високий, мов жердина, Стефан кинув свій портфель і зізвався з місця. Однак за дві парти його нога на швидкості зустрілась із Максовим рюкзаком, кинутим біля парти.

- Блін! – Стефан застрибав на одній нозі. – Максе, у тебе що, цегла у рюкзаку?

- Бетон, - Макс спокійно прибрав рюкзак за стійку. За великим рахунком, він сам кинув його на шляху, тож бахнути Стефана з ноги нижче спини не було за що.

- Ти що, одразу всі книжки носиш? – глузливо запитав Петер, проходячи повз.

- Змінку для басейну, - невдоволено відповів Макс. – Відчепіться вже.

- Ти знову до басейну їдеш? – Євжен, сидячи перед ним за партою, повернув голову. – Скільки разів на тиждень ти плаваєш?

- Коли один, коли два, - якомога спокійніше відповів Макс, опускаючи очі до планера. Три місяці тому він таки оформив паспорт – наступного дня після п’ятнадцятиріччя. Ще за десять днів йому видали заповітний прямокутничок. І, вийшовши із сервісу, Макс одразу перейшов дорогу до банку. Менеджерка здивувалась, побачивши, що паспорт зроблений два дні тому ще більше зросло її здивування, коли виявилось, що хлопець щойно його отримав. Утім, йому це було лише на руку – вражена такою оперативністю, жінка швидко оформила йому рахунок. Однак на вихідних Макс знову зайшов до банку і потрапив до неї ж. Як і прогнозувалось, гроші з легкістю вивелися з біржі, і для надійності він – уперше в житті! – зайшов до податкової, щоб сплатити чесні три фрілансерські відсотки і не переживати, що банк заблокує рахунок. Після цього вже знайома менеджерка відкрила йому депозит, із якого тепер щомісяця крапали півтисячі. Щоправда, цього було достатньо для плавання хіба раз на тиждень. Тож доводилось видирати кошти із поточних замовлень, щоб стабільно плавати двічі частіше. Все інше поки що теж відправлялось на відкритий депозит. Добре, що перед Новим роком замовлення падали все частіше. От і вчора Макс до другої ночі сидів за рекламою новорічних подарунків, яка знову розтягнулась на велику й складну «ковбасу»…

- А я думаю, звідки у тебе такий грудак узявся, - скзав Петер, сідаючи на чиєсь стільце. – А в тебе немає проблем зі спиною?

- Що ти маєш на увазі? – Макс здивовано підняв погляд.

- Ну, раніше ти не займався плаванням, а тепер увесь час їздиш до басейну.

- А, ні! – Макс махнув рукою. – Просто я люблю плавати.

- А ти часом не підпрацьовуєш? – раптом здогадався Петер. Хоча що тут здогадуватись – він почав плавати одразу після Дня народження.

- Ну так… - із неохотою відповів він. – Трошки… На басейн вистачає.

- Ти ходиш до басейну? – пролунав поряд голос Таміли. Хлопець аж здригнувся: за розмовою він не помітив, як дівчина підійшла до них.

- Ви мене скоро папугою зробите, - Макс засміявся.

- Та чекай! – Петер махнув рукою. – А де ти заробляєш?

- На «Пінгвіні», - мовби між іншим відповів Макс.

- «Пінгвін»?! – вигукнув Петер. - Так це ж – іноземна біржа! А, ти ж знаєш ютен...

- А причому тут ютен? – Макс стянув плечима. – У браузері ж є перекладач. І потім, там багато замовників – не з Ютенерії, вони самі часто пишуть… ну, не те, щоб із помилками, але речення вони будують теж не так, як ютенірійці. Ну, і слова вживають ті самі, що ми вчимо. А насправді багато з них в Ютенерії вже ніхто не використовує.

- А що таке «Пінгвін»? – поцікавилась Тамі.

- Біржа така, - відповів Макс. – Тобі приходять замовлення, ти їх виконуєш, отримуєш гроші.

- А що за замовлення?

- Дивлячись, хто що вміє. Хтось пише музику, хтось редагує фото…

- А ти чим займаєшся? – Петер посунувся на стільці.

- Відеомонтажем. У «Пінгвіна» є свій сервер, я орендував трохи місця і завантажив там редактори. Інакше мій комп не потягнув би їх. Прикольно так виглядає – ти кидаєш гігабайтні відео в erfater, а вони завантажуються на старому компі десь за п’ять-десять секунд…

- Erfater – це редактор?

- Так… - підтвердив Макс. - Слухай, а що це з Деном? Що це він якийсь похмурий…

- А! – Петер махнув рукою. – Він кілька разів програв на ставках і спустив усі свої гроші. Йому батько урізав кишенькові й заборонив наближатися до букмекерської контори. Я й одразу сказав – результат не так легко вгадати. У нас навіть тренери майже ніколи не займаються ставками. І потім, це – така зараза, що затягує і потім погано лікується. Нам розповідали, що у школі колись був такий спортсмен, який ставив на футболі. Так от, потім він продав квартиру, щоб розплатитися з боргами і заплатити за лікування цієї… лудоманії, от.

- Ну, так, - погодився Макс, - ставки – це такий собі підробіток. Можна виграти, а можна й залізти у борги.

- Я б сказав, що борги будуть майже гарантовано, - додав Петер, дивлячись мимохіть на годинника. – О, ще сім хвилин! Зганяю я на вулицю! – рвучко піднявшись, хлопець за мить опинився біля вішалки. За мить він уже одягав своє коротке чорне пальто, тримаючи між колін шапку з рукавичками.