Монтажер

Кафе «Стіл та стільці» виглядало приблизно як і його назва. Простенька вивіска, старі пластикові склопакети у маленьких вікнах, і сам заклад знаходився десь у житловому дворі. Невідомо, де у кафе була парковка, однак червоний мікроавтобус у кадрі завернув до входу, ставши фактично біля дверей. Мабуть, подумала Тамі, заклад і додав до меню донорську сторінку, щоб мати можливість пропіаритись на каналі. І заразом збільшити число клієнтів донорами.

Інтер’єр теж був непоказним, однак Тамі відмітила про себе затишність зали. Зліва біля стійки знаходився вхід до ще меншої та затишнішого приміщення. У цій залі вікна були помітно більшими (мабуть, їх робили з нуля); в одному кадрі оператор навіть показав краєвид – затишний сквер із фонтанчиком, за яким височів будинок, схожий на її «свічку» з дитинства. «Так це ж – біля Качиного озера!» - здогадалась Тамі, розпізнавши будівлю. Вона не раз гуляла берегом озера і бачила цю будівлю – тільки здалеку та з іншої сторони.

У наступному кадрі Лея з Максом вішали верхній одяг на вішаки. Під пальтом у Леї була біла сорочка з чорним жилетом поверх і не менш чорна спідниця. Макс був одягнений набагато простіше: під курткою у нього виявилась лише біла футболка з короткими рукавами. Тамі мимоволі посміхнулась, пригадавши його вигляд під час поїздки до басейну. Однак зараз дівчина спіймала дежавю: здавалось, що цього разу Макс теж не так просто одягнувся по мінімуму (і це – глупої осені!).

- О, я бачу, ти підготувався! – відмітила Лея, ще більше посиливши підозри Тамі.

- Звісно, - спокійно відповів Макс, сідаючи навпроти.

- Поки нам готують їжу, ми спробуємо завершити нашу розмову про канал. Отже, ти працюєш у команді майже з самого початку. А тому маєш знати відповідь на питання, якими буквально засипають нас підписники. Як ти думаєш, про що нас найчастіше питають?

- Ну… не знаю, - Макс задумливо насупився. – Можливо… кому прийшла в голову ідея знімати кров?

- Ну, це більше мене цікавить, - Лея засміялася. – А найпопулярніше питання у коментах звучить так: чому «Д2»?

- А! - Макс аж зайшовся сміхом.

- Звідки взялась ця назва? І що вона означає?

- Ну… коли з’явилась ідея створити канал, ми, звісно, стали думати над назвою і форматом. А я відрізнявся такою надмірною обережністю – тому що в моєму житті траплялись випадки, коли все йшло шкереберть. Наприклад, від мене одного разу відмовився керівник курсової.

- Нічого собі! А чому?

- Я знайшов цікаві переходи в одному блозі… тоді вони були непопулярними, але виглядали оригінально. А керівник намагався змусити мене застосувати ті, які він досліджував. А коли я став наполягати, той відмовився. І навіть ще й образився. А потім образився ще раз, коли я захистив роботу без нього. Потім якось я зібрав групу, щоб створити проєкт і отримати зайву високу оцінку. І на півдорозі майже вся моя група розпадається. Добре, що я вчасно зорієнтувався і зробив усе майже сам. Тому тут я також запропонував перестрахуватися. Раптом ми не зможемо знімати донорський контент – якщо у нас стануться непорозуміння з Центром, або тематика не зайде глядачам – у такому разі можна буде щось змінити. А саму назву придумував власне Влад і наша тодішня сценаристка Тая. Була у нас така дівчинка, Танея, перші ролики ми робили за її сценарієм. От вона, до речі, й придумала цю назву.

- Пам’ятаєш, як це було?

- Так. Я бачу, Влад тобі підказав, що цікавого з мене можна витягти! – Макс знову засміявся.

- Ну, а ти думав! То як з’явилась назва?

- Ну… тоді в моді були якісь нейтральні назви типу «Гарбуз» чи «Прополіс». І ми теж спочатку хотіли підібрати щось схоже. І тут Влад згадав про канали, які мали короткі назви, але вони щось несли в собі. Наприклад, F2. Насправді, це – формат листа металу. Або М+.

- Так, я пам’ятаю, була така вітамінка у моєму дитинстві, - пригадала Лея.

- Так, була вітамінка, і був такий відеоформат. І команда грається з цією назвою в обидві сторони. То вони кидають вітамінки у коробочку десь під стелею – поки перший не потрапить. То вони намагаються конвертувати відео в М+, хоча я навіть не знаю, як це зараз можна зробити. І Влад запропонував на цій хвилі теж придумати щось коротке, що буде добре запам’ятовуватись, але водночас мати якийсь сенс. І наступного дня Тая придумала цю назву.

- А знаєш, як звучить друге за популярністю питання у коментах? – хитро запитала Лея.

- Що значить «Д2»? – іронічно парирував Макс.

- Так.

- Ну, тут – усе просто. Д – це донорство, про це, мабуть, усі здогадалися. А чому 2, знають тільки місцеві, і те не всі. Будинок знаходиться на вулиці Свободи, 2, тому Тая вибрала цю цифру. Ну, і вийшло «Д2».

- А як з’явилась ідея створити канал?

- Ну… - Макс задумався. – Тоді у Центрі існував молодіжний рух «Краплина», який, власне, пропагував донорство. І от Влад запропонував створити канал, тому що всі тоді сиділи у «Відексі», всі любили дивитись відеоконтент, і взагалі всі студії чи рухи мали свої відеоканали. Я теж його підтримав, тому що знав, як люди люблять залипати у відео. Правда, не всі стали на його сторону, тому що незрозуміло що було знімати. Показувати одні донації, звісно, нецікаво. Ось тоді я запропонував поєднати їх із чимось… розважальним або інтелектуальним. Ну, знову ж, не всі зрозуміли, як можна пов’язати ці речі.

- Тобто, нинішній формати придумав ти?

- Ні, - Макс похитав головою, - я запропонував загальне бачення. А саму ідею придумали Влад і Тая. Ми багато ставили на те, що канал є кому розкручувати. Є Центр, який готовий постити релізи наших відео, є медіа, яким ми також цікаві. Ми навіть не очікували, що будемо робити з ними колаборації. Наприклад, до Дня журналіста ми зібрали працівників медіа і взяли у них бліц-інтерв’ю. Більш спокійну частину ми зробили до донації, щоб у донорів не піднявся тиск. А після уже задавали більш цікаві питання. Наприклад, які вони пам’ятають найтрешовіші новини. Там такі спогади звучали, що у нас очі вилізали на лоба. І, до речі, після цього наш канал вчергове потрапив до рекомендацій – тому що контент поширили усі ЗМІ, які брали участь. І кількість наших підписників за тиждень виросла удвічі.

- Прикольно! А хто із нинішньої команди працює з самого початку, як ти?

- Ну… Влад, звісно. Ярослава потім. Ну, і Стас, - Макс показав на камеру (мабуть, він говорив про оператора). - Тая через півроку після створення каналу вийшла заміж і поїхала до іншого міста. Частина донорів теж розбіглась. Багатьом подобалось зніматися у відосах і більш нічого не робити. Звісно, це – теж потрібно, але хтось має готувати локації, наносити макіяж, придумувати ідеї. Комусь хотілося стабільно отримувати прибуток на каналі; але ж ми мали спочатку розкрутитися. Мені було легше, тому що я тоді ще працював на міжнародній біржі. А от оператори від нас пішли, тому що потрібно було багато знімати, а зйомки займають пів дня часу. Був у нас один хлопець, Грегор, зараз він знімає на каналі «Підвал». Так, це – цікавий канал, у них аудиторія була вдвічі більшою за нашу. І заробляли вони, звісно, теж набагато більше. Ну, і одного прекрасного дня вони помітили його роботу і запросили до себе в столицю. А ми не мали чим крити. Грубо кажучи, метро ми тут не прориємо і цирк не збудуємо. Ну, і платити кошти, які йому запропонували там, ми теж не могли.

- А що за «Підвал»?

- Розважальний канал. Вони в основному знімають або настільні ігри, або челенджі, причому знімають саме у підвалі. І парадокс – у тому, що зараз у нас підписників – набагато більше, аніж у них. От… Інший оператор, до речі, теж поїхав до столиці. Правда, я не знаю, чим він там займається…

- Таксує, - пролунало з-за кадру. – У нього навіть був свій канал.

- Ну, от… - Макс розвів руками. – А невдовзі після цього з’явилась Ірен. От завдяки їй канал виглядає таким, яким його бачать зараз.

- Я б сказала, що канал виглядає таким завдяки тобі, - посміхаючись, поправила Лея.

- Ну, я просто монтую готові відео, - сором'язливо заперечив Макс - Причому їхній вигляд теж придумує Ірен з Антоном. Взагалі вони багато чого придумали. Наприклад, запросити до команди тих, хто не може здавати кров. Ми вирішили показати, що долучитися до донорства можна і побічно і не обмежувати себе тільки донорами. Можеш класно знімати – будь ласка, можеш робити макіяж – нам такі теж потрібні. У випадку з тобою так вийшло ще краще, тому що тебе у кадрі ніхто не замінить.

- Це – комплімент чи підкат? – кокетливо запитала Лея.

- А ти що більше хочеш?

- Я хочу заміж, - після цих слів пролунало здивоване коняче іржання (звісно, звуковою вставкою).

- Як я тебе розумію, - вголос сказала Тамі, хихочучи.

- Допоможіть одне одному, - єхидно пролунало з-за кадру.

- Взагалі, я сьогодні збирався допомогти іншим, - ображено відповів Макс.

- До речі, куди ти хочеш сьогодні направити свою донацію? - згадала дівчина. - Чи вона буде безадресною?

- Ні, - заперечив Макс, - я думаю направити її Управлінню лікування дитячої онкології. На жаль, онкохворі діти постійно потребують дози плазми, тому я завжди віддаю свою порцію їм.

- Так, зараз потреба у плазмі збільшилась для онкохворих як дітей, так і дорослих, - сказала Лея, обертаючись у кадр. – Тому я традиційно прошу донорів завітати до Центрів та станцій переливання, щоб стабілізувати ситуацію. Якщо ви плануєте стати донором, можете залишити заявку у формі нижче. Неважливо, де ви проживаєте – наш ДЦК готовий прийняти усіх. Члени нашої команди, які будуть вільними на момент вашої донації, будуть увесь час поруч із вами. Після вашої першої процедури ви отримаєте фото з учасником команди «Д2» та автографом від нього на звороті.