Мікросеlо: хроніки дитинства

В селі Петрівці завжди було тихо, але раз на п’ять років тут вибухала найсильніша подія з усіх можливих — вибори голови села. Люди готувались до них, як до весілля, тільки без наречених, зате з листівками, обіцянками і бабами, які сваряться через кожну кандидатуру. Але вибори 2020 року стали особливими. Тому що в них вперше взяла участь коза.

Козу звали Галка. І вона була... не просто коза. Вона була особистість. Принципова, сувора і норовиста, як колгоспна касирка в останній день місяця. Її завела баба Настя "для молока", але вже на третій день стало ясно, що молоко — то не головне, що ця коза виробляє.

Вона розкидала відра, гризла паркан, кидалась на Рекса, втікала на город до сусідів, зривала білизну з мотузки, а один раз — з'їла три газети й один бюлетень. Тоді ще ніхто не здогадувався, що то була політична заява.

— Вона не просто коза, — казала баба Настя, витираючи залишки шнурівки з черевика. — Вона — стихія. Гірше неї тільки дядя Гриша на другий день після зарплати.

Та все змінилося, коли до села приїхав виборчий комісар з району — пан Нечипіренко. Він був гладкий, говорив з пафосом, носив валізу і вуса, які постійно дьоргав, коли хвилювався. Він зібрав всіх на площі біля сільради й заявив:

— Панове, цьогорічні вибори — відкриті для всіх. Навіть для тварин! Так, закон не забороняє! Якщо хочете — виставляйте свою свиню!

Усі зареготали, хтось крикнув: «А давайте Рекса!», але баба Настя не сміялась.

Вона повільно встала, витерла фартух і спокійно сказала:

— Галка буде балотуватись.

Спочатку всі вирішили, що це жарт. Але наступного дня з’явились плакати: «Галка — за порядок у селі!», «Коза з характером — коза з планом!», «Чесне слово — чесне копито!». Плакати були намальовані фарбою на старих мішках, але ефект мали шалених розмірів.

— Та це реклама! — обурився дядя Славко, який сам хотів бути головою. — Тварини не мають права!

— Але закон дозволяє, — парирувала баба. — І народ хоче альтернативу!

Галку номінували. І вона реально вела кампанію. Весь тиждень баба Настя водила її по дворах, роздавала листівки, а коза спокійно кивала, жувала газети і поводила хвостом. Вона стала символом — всі знали, що якщо Галка не виграє, то хоча б когось бодне.

Настав день дебатів. У клубі зібралися всі. Дядя Славко говорив про дороги. Тьотя Галя — про шкільну їдальню. А потім вийшла баба Настя з козою.

— Галка — проста, чесна, справжня, — сказала вона. — Вона не бреше. Вона не обіцяє. Вона просто… робить. Якщо бачить бур'ян — їсть. Якщо бачить ворога — б'є. Якщо бачить бюрократію — зжирає папери.

Галка тихо стояла й кивала. Люди аплодували.

Наступного дня були вибори. Бабуся зробила їй «скриньку для лапи» — тобто поставила підпис “за Галку” у бюлетені. І ще хтось. І ще. Люди сміялись, але голосували. Бо думали — "А що, гірше вже не буде".

І... Галка набрала 16 голосів. З 42. І стала другою. Відставши від дяді Славка всього на 3 голоси.

— Якщо б вона мала Facebook — виграла б, — сказав Васька.

Звісно, її не призначили головою. Але в селі з того часу коза стала шанованою особою. Її не ганяли з городу. Вона мала окремий ящик у поштовому відділенні. А дід Павло навіть сказав, що «таку в раду б, то порядок був би».

Коли минуло кілька років, Галка вже була стара, майже не чула, але як тільки хтось казав "голова", вона ще трохи випростувалась і дивилась із гідністю.

Бо вона знала: вона могла. І майже перемогла.