Мікросеlо: хроніки дитинства

Коли кажуть, що свині не літають — не вірте. У селі Петрівці одне літо змінило хід сільської авіації назавжди. Бо була в нас свиня на ім’я Галя, і вона полетіла. Не з власної волі, звісно. Але з таким ентузіазмом, що дехто потім навіть пропонував їй орден "За мужність у повітрі".

Галя була не просто свинею. Вона була… епохою. Грубенька, розумна, хитра, як торгашка на базарі, і, між іншим, страшенно ображена на все людство. З нею не можна було жартувати. Вона все пам’ятала. Навіть якщо ти просто мимохідь сказав «ой, кабанчик», — через три дні ти прокидався з її копитом у грудях.

Я, Миколка, її боявся. А дід Павло — поважав. Іноді, здається, навіть радився з нею.

Одного разу дід сів поруч з нею на лавці, закурив і каже:

— Галь, ти шо думаєш, буде дощ?

Свиня нюхнула повітря, хрюкнула й пішла в хлів.

— Буде, — киває дід. — Вона завжди знає.

Того літа все почалося з кукурудзи. А точніше — з того, що Галя її обожнювала. Вона могла нюхом вирахувати качан за сто метрів і непомітно, як ніндзя, проникнути на будь-яке поле. Особливо любила ту, що не її. Сусідська кукурудза — то для неї було, як делікатес: заборонено, смачно і з пригодою.

Того дня я прокинувся під крики баби Насті.

— Павле! Вона знову втекла! Галя втекла! І знову на кукурудзу до Олексія!

— Господи, — пробурмотів дід. — Хто б міг подумати, що ця свиня — гастролююча артистка.

Я вискочив на двір, босий, заспаний, і одразу зрозумів — щось не так. У повітрі пахло тривогою, димом від багаття і… попкорном?

— Бігом на поле! — скомандувала баба. — Бо сусід Олексій обіцяв з неї ковбасу зробити, як ще раз кукурудзу вкраде!

Ми всі, мов пожежники, вилетіли на город. Галя вже була там — поважна, у центрі поля, вся в пилюці, але щаслива. В роті — здоровенний качан. Очі — блищать, як у закоханої дівчини. І їй було взагалі все одно, що ми на неї кричали.

— Галя! — волала баба Настя. — Ану додому! Це не твоя кукурудза!

— Хрю, — відповіла Галя й жувала далі.

— Миколко, женіть її! — крикнув дід. — Візьми палицю й тікай перед нею, як прапороносець!

Я пішов із гілкою в руці, кричачи:

— Галя, додому! Галя, не ганьби родину!

Вона підвела на мене очі, як на того, хто просто заважає насолоджуватись обідом. А потім — рвонула. Не втікати — а прямо на мене!

— Вона мене вб’є! — закричав я і стрибнув у кущі.

— Та вона тебе не вб’є, вона просто тобою зневажає, — буркнув дід.

Після тридцяти хвилин ганяння свині по полю, баба Настя не витримала:

— Так! Трактор! Веземо її додому трактором!

— Ти серйозно? — спитав я.

— А ти пробував затягти її назад? То й мовчи!

Через п’ять хвилин дід під’їхав на старому "ЮМЗі". Гуркотів він, як коза під горілкою. Галя на звук трактора аж підскочила — вона його боялась з дитинства. Але цього разу план був інакший.

— Ставимо дошку — робимо трап! — командував дід.

— Та вона ж не підніметься, — сумнівався я.

— Хоч би спробувала, — зітхнув дід. — Бо я вже старий, щоб носити таких, як вона.

Тут сталася дивина. Галя, побачивши дошку, сама піднялася на трактор. Повільно, з гідністю, як королева на трон. Сіла просто в ковш, вмостилася й подивилася на нас, ніби казала: «Ну шо, везіть мене, холопи».

— Та ти подивися на неї! — вигукнула баба. — Перший клас, купе!

— Галя VIP, — кивнув дід і увімкнув трактор.

Ми рушили. Я сидів поруч із Галею в ковші. Вона мугикала щось своє, милувалася пейзажами і час від часу відригувала кукурудзою. Все йшло добре — до повороту на наш двір. І тут...

Колесо потрапило у вибоїну. Трактор сіпнувся. Ковш підскочив. І Галя... полетіла.

— АААААА! — кричав я.

— Хрююююю!!! — кричала вона.

— О Боже, свиня летить! — крикнула баба Настя.

Галя, як в бойовику, пролетіла кілька метрів у повітрі, приземлилася на купу сіна біля хліва й перекотилася ще метрів п’ять, залишивши за собою борозну, як трактор.

Ми всі завмерли.

— Вона жива? — прошепотів я.

— Хрю, — пролунав тихенький звук з сіна.

Галя піднялася, як герой після падіння з третього поверху. Вся в пилюці, в сіні, але знову — з тим самим обличчям, мов нічого не сталося.

— Та вона... сміється? — здивувався я.

— Вона вижила! — закричала баба. — Галя — безсмертна!

— То що, тепер у нас авіасвиня? — спитав дід.

Ми довго сміялися. Галя образилася і три дні ні з ким не говорила. Навіть з дідом.

Але з того часу, коли хтось казав, що в селі нудно, я просто показував їм фото, де Галя сидить у ковші трактора з лицем президента.

І додавав:

— А вона ще й літати вміє.