Супергерой зі Святошина або справедливість у чорному плащі

Двоє чоловіків у темних плащах зустрілися у темному цеху на залізному місточку. Під ними тихо булькала коричнева рідина у велетенському котлі. Світло було приглушене, зміна працівників давно закінчилася, лише черговий сидів десь унизу, щоб слідкувати за процесом виробництва, але він не завадить тому, що мало зараз статися. Обидва чоловіки, які стояли на місточку бачили лише обриси одне одного, однак в обох не було жодних сумнівів щодо того, хто перед ними стоїть. Все ж випадкова людина не ходить по таких місцях, о такій години та ще й у темному одязі.

― Ви принесли що я просив, пане Шевчук? ― запитав один із них, зупинившись за відстані кількох кроків від іншого. Його голос звучав рівно і спокійно, але це було оманливе враження: насправді обидва чоловіки були вкрай напруженими.

― А ви принесли оговорену суму, пане Бондаренку? ― відповів запитанням на запитання другий чоловік. Йому гірше вдавалося приховати свої емоції, голос відчутно тремтів.

― Приніс, але хотів би впевнитися, що ви мені не брешете. Покажіть пігулку.

Останні слова прозвучали як наказ. Другий чоловік, якого назвали паном Шевчуком, здригнувся. Його рука інстинктивно піднялася до кишені.

― Я не бачу при вас кейсу з грошима, ― хитнув головою Шевчук. ― Ви намагаєтеся мене обдурити?

― Оплату буде здійснено банківським переказом, ― напружено відказав перший чоловік, пан Бондаренко. Його погляд слизнув кудись за спину Шевчука, однак той не міг цього помітити у темряві. ― Тож ви принесли пігулку?

― Я хотів би готівку, ― сказав замість відповіді Шевчук. ― Якщо у вас її немає, угоди не буде..

― Пане Шевчук, не дуріть, гроші є гроші, ― Бондаренко криво всміхнувся і зробив крок вперед. ― Віддайте пігулку, вона стане чудовою зброєю для нашої славної армії.

― Немає готівки, немає справи, ― відрізав Шевчук і, різко повернувшись на підборах, пішов у протилежний бік від свого співрозмовника. Він сподівався, що на цьому розмову буде закінчено, він повернеться до своєї лабораторії, покладе вкрадений зразок на місце і ніхто з його коллег ніколи не дізнається про те, що трапилося цієї ночі. Але не встиг він зробити і кількох кроків, як дорогу йому перегородили двоє кремезних чоловіків, чиї наміри точно не були добрими.

― Подумайте іще раз, пане Шевчук. Я все ще пропоную вам гроші, ― сказав Бондаренко, повільно підходячи до науковця. ― Ця розробка може стати вирішальною для історії нашої країни.

― Як я можу довіряти вам щось подібне, якщо ви вже мені збрехали щодо оплати, ― тихо сказав Шевчук. Його слова могли б звучати героїчно, якби голос неконтрольовано не переходив на високі ноти від страху. Шевчук вже підозрював, що не буде йому ні грошей, ні пігулки, але у нього ще був шанс щось зробити, щоб експериментальна розробка не дісталась тим, хто навіть не здатний чесно провести справу.

Він вихопив з кишені маленьку синю капсулу і хотів її проковтнути, але один із кремезних чоловіків виявився швидшим, ніж розраховував пан Шевчук. Він кинувся до нього, але замість того, щоб забрати у нього пігулку, випадково вибив її з рук пана Шевчука. Пігулка злетіла з його долоні, впала на залізний місток, відскочила і полетіла прямісінько до киплячої маси у котлі. Всі четверо присутніх людей, затамувавши подих, слідкували за нею шокованими поглядами. Тихо булькнувши наостанок, пігулка зникла з поля зору у великій коричневій масі.

― Схоже, пане Шевчук, ви додали проблем не лише собі, але й усьому моєму відділку, ― сумно сказав пан Бондаренко. ― Забирайте його, панове. Будемо сподіватися, що нам вдасться знайти нашу синю голку у цій купі шоколаду.