Ржах-2025

Пухнаста, кругла мордочка визирнула з відчиненого вікна. Кіт всівся посеред вазонів з молодими фікусами й оглянув околиці нічного міста. З висоти третього поверху відкривався вид на отруйно-яскраві вивіски, що спотворено відбивались на мокрому асфальті й калюжах узбіч. Лунали голоси пішоходів і шум постійно мелькаючих машин.

Та судячи з усього, власна лапа викликала значно більше цікавості. Лівиця була ретельно вилизана, перед тим, як вмитись. Чорна шерсть, контрастуючи з білою, вимальовувалась у формі карнавальної маски, що повністю окреслювала праве око й половину лівого.

Пухнастик почув шурхіт, недосяжний людському вуху, й закляк. Зелені очі заповнились чорними зіницями, а вуха настовбурчились. Точно пантера на полюванні. Він, стукнувши хвостом листок рослини, елегантно зіскочив на балкон і повільно спустився пожежними сходами на поверх нижче.

Миша сиділа на розірваній упаковці з малюнком соняшника й активно хрумтіла чорними зернятами, не гидуючи лушпинням.

Кіт заліг на одній зі сходинок, сховавшись за пошарпаними черевиками. Принишк, переминаючи лапками. Вуха склались назад, як крила реактивного літака, підвищуючи аеродинаміку.

Раптово згори вниз пролетів туго зав’язаний пакет і гупнув у сміттєвий контейнер під будівлею. Миша зреагувала на свист целофану й озирнулась, побачивши хвостатого мисливця.

Кіт стрибнув тієї ж миті, але здобич змогла прошмигнути крізь лапи, що змикались, наче маленький пухнастий капкан з рожевими подушечками і смертоносними пазурами.

Миша дременула з усіх потужностей, що становили одну тисячну кінської сили. Кіт гнався, попутно перекидаючи порожні пивні пляшки й пакети зі сміттям, що, на відміну від недавнього літуна, не досягли цілі, заякорившись на півдорозі. Виконуючи крутий віраж, гупнувся задом у чергове вікно. Цей рух здавався незграбним, але одночасно — відпрацьованим. По той бік скла сахнулась дівчина, і не втримавши рівновагу на високих підборах, упала.

— Довбаний кіт! Скільки можна? — викрикнула красуня й повернулась до відвертої фотосесії на вебкамеру ноутбука, для якої старанно позувала.

Прольот за прольотом минали ряди сходинок, доки не скінчились на відстані поверху від землі. Миша, не зупинившись ні на мить, гайнула долу. Пролетівши кілька метрів, м’яко приземлилась на сміття.

Чорно-білий ассасин стрибнув за нею, гучно приземлившись на коробку з-під холодильника. Одноногий безхатько з кудлатою бородою, що спав усередині даного однокімнатного «помешкання» прокинувся з криком і рефлекторно вивергнув масу нечленороздільних коментарів. Переважно нецензурні, але дуже красномовні епітети на західно-бельгійському діалекті французької.

— Знову ти, паскудний жмуток шерсті! — викрикнув наостанок бородань, розмахуючи кулаком. — Наступного разу з’їм! Чуєш мене? З’ї-ї-їм!

Та кіт не звернув на це уваги, як і на все інше перед тим. Усі органи чуттів прикипіли до маленького сірого кружечка, що з несамовитою завзятістю тікав. Миша прудко оминала перепони й наближалась до решітки стічного люку. Переслідувач наступав їй на п’яти, стрибнув з занесеною для удару лапою, але не встиг — смачна закуска юркнула в тонкий отвір. Їй вслід полетіла лапа, але так і не схопила.

Мисливець ще кілька контрольних разів змахнув лапою, тоді обійшов довкола люку, переконуючись у непрохідності.

Він пройшов пару метрів до сходів напівпідвального приміщення, звідки лунала музика. Дочекався, коли хтось вийде й прошмигнув.

Всередині, як завжди, — людно, темно і злочинно тісно. Інтенсивні спалахи веселкового світла могли викликати приступ епілепсії, у чутливих осіб. Котові доводилось звиватись, як змій, аби просочитись крізь скупчення ніг, що підскакували й гупали на підлогу під неймовірно гучну музику. Він не любив цю пісню, але, на щастя, затримуватись не планував.

Штовхнув лобом двері, пройшов за шафами кухні, аби не приваблювати зайву увагу. Проштовхнувся в маленьку вентиляційну шахту, в кінці якої чекав холод. В напівтемряві, нанизані на гаки висіли оброблені, знекровлені туші свиней. Кіт знав — біля стіни, заставлений всячиною, містився ще один ряд тушок, зовсім не схожих на інші. Вони походили на манекени без голів, які він бачив на вітрині магазину одягу. Але байдужість знову охопила вусату морду. Тому він підійшов до дверей, нижня пластина яких була відігнутою, й проліз. Спустився сирими сходинками, вимощеними кривими, наче в середньовічному замку каменями. Побачив слабке світло крізь шпарину ледь відчинених дверей.

В маленькому приміщенні, що скоріш за все слугувало складом, сидів юнак. Руки й ноги туго зв’язані товстими мотузками, що впивались в шкіру до опіків. Він здавався змученим і знесиленим, наче перебував у полоні тривалий час. Запалі очі ледь виглядали з-під потемнілих, запухлих повік.

Кіт не звернув уваги і пройшов мимо, пильнуючи за решіткою каналізаційного стоку. Товсті металеві ґрати були вмонтовані в стіну, але прогалини між ними значно ширші. Голова кота могла запросто прослизнути.

— Агов! — подав тихий голос юнак. Пошерхлі від спраги губи тріскались. — Котику! Допоможи мені, благаю! — молив хлопчина.

Увагу кота не привернули слова. Він ігнорував усе, що виходило за межі власного інтересу.

— Кс-кс-кс! — стишував звуки юнак. — Я знаю, ти розумна тваринка. Все розумієш.

Кіт обнюхав простір довкола ґрат і почав просовувати голову.

— Я дам тобі смачну мишку. — Кіт зупинився, завмер на мить, а тоді витягнув голову назад.

— Так! — зрадів хлопець. — Допоможи і я дам тобі цілу купу мишей.

Юнак показав зв’язані за спиною руки й тицьнув підборіддям вгору. На високій полиці стояло всіляке приладдя: молотки, пилки по металу й набір ножів, що виблискували срібними руків’ями. Пухнастик поглянув на ножі, тоді на юнака.

— Саме так, — спонукав той, — штовхни їх! Ти ж любиш скидати речі, так? Будь ласка, допоможи. Наглядач скоро повернеться і тоді мені кінець. Просто скинь ножі, а далі я вже сам.

Тієї ж миті з-за сусідніх дверей, схожих на ворота бункеру, пролунав несамовитий крик. Агонія страждань читалась в кожному звуці. Голос спотворено вищав і благав зупинитись, ламаючись та задихаючись.

— Трясця! — скривився юнак. Сльози побігли блідими щоками. — Я наступний, коте. Ти моя остання надія.

Стогін знову повторився, набравши гучності, викликаючи сироти на шкірі. Кіт спостерігав за нещасним, що тремтів і бубонів, повторюючи благання. Він підійшов ближче і тернувся щокою об вицвілі джинси. Тихо замуркотів.

Юнак знесилено посміхнувся, вичавивши майже беззвучний сміх, вперемішку зі схлипуваннями.

Чорно-білий ще раз протер щоку об ногу хлопця, тоді розвернувся й пішов до люку в стіні.

— Ні! Ні, прошу тебе, — остаточно розклеївся юнак. — Не кидай мене. Як же наша домовленість? Просто скинь клятий ніж і я відплачу.

Двері, через які нещодавно пройшов кіт, зі скрипом відчинились. Увійшов кремезний чоловік у тяжких чоботях. Пухнастик звик здебільшого розрізняти людей за взуттям. Чоловік був одягнений у темно-бордову мантію, з загостреним каптуром.

— От бляха! — невдоволено лаявся той. — На хвилину відлити відійшов, а тут вже звіринець. Я попереджав тебе, мішок бліх! — Він буцнув кота, що йшов по своїм справам.

Чорно-біле тіло відлетіло до стіни й гепнулось об скриню.

— Зараз я тебе пров…

Перервавши на півслові здорованя, відчинились бункерні двері.

— Бугай, іди сюди! — пролунав скрипучий голос. — Потримаєш цього здохлика. А то пручається. Я вже весь кров’ю замазався. Мама знову прочуханки дасть.

— Е… Іду, — відповів чоловік і прослідував за двері, що гучно зачинились.

Кіт підвівся. Ребра боліли, але то не вперше. Заплигнув на скриню, кілька секунд аналізував приміщення, доки розрахував єдино можливий оптимальний шлях до цілі. А тоді стрімко скорочував дистанцію, стрибаючи по коробкам і ящикам. І ось, він вже на високій полиці.

— Так, друже, — помітив його юнак і загорівся надією в голосі. — Штовхай!

Пухнастик повільно крокував, погойдуючи стегнами, нюхав безліч незнайомих речей, почухався.

— Ще трошки.

Той дійшов до ножів і… пройшов мимо.

— Ні, котику! Переборщив.

Кіт повернувся й детально обнюхав кожне срібне руків’я, тоді поглянув на товсті двері, з-за яких знову пролунав крик. За ним розлився мерзотний сміх і булькаючі звуки.

Чорна дупка стукнула, тоді ще раз. Тримач, разом з ножами полетів до низу, ударивши юнака в плече. Гострі прилади розлетілись підлогою, виблискуючи зайчиками на лезах.

Юнак, панічно хапаючи повітря ротом, намагався відшукати очима бажаний інструмент. Найближчий, лежав біля ніг. Він штовхнув п’ятами й ніж підсунувся. Тоді, повзком, наче гусінь, підліз ближче й схопив руків’я.

— Ну нарешті, — прошепотів хлопець і почав різати мотузки.

Кіт тим часом м’яко повернувся на підлогу, споглядаючи за старанним процесом звільнення, що викликав рясне потовиділення на обличчі полоненого. Несамовиті крики, пробиваючись крізь звук гупання молотка, додавали сил і підганяли.

Руки звільнились. На зап’ястках лишились червоні кільця, що переходили в гематоми, які кровоточили. Юнак взявся розрізати мотузку на ногах, але зупинився, бо крики з-за дверей стихли. Вони не просто припинились, а різко обірвались. Пролунав звук важких дверей.

Вийшов здоровань у мантії.

— Веду наступне м’ясо, — хихотів, озираючись. — Ха… — Він побачив розкидані ножі й кота. Той, сидячи спостерігав. — Що тут вбіса…

Чоловік знову не договорив. Юнак різко підвівся й полоснув того по горлу широким лезом. Здоровань безмовно схопився за рану, що фонтанувала кров’ю. Кіт уважно спостерігав, як ста кілограмове тіло рухнуло, розпластавшись по підлозі. Пухнастик підійшов якомога ближче до обличчя ще живого чоловіка й попісяв. Калюжка розтеклась. Губи здорованя замастились в прозоро-жовте, що стрімко змінилось червоним.

— Чого так довго? — кричав скрипучий голос.

— Вже йду! — відповів юнак, звільнивши ноги. Він відчинив важкі двері і зайшов. Пролунали лайливі викрики й прокльони, а за ними звуки бійки, що переросли в стогони та вереск.

Кіт дочекався, коли звуки припиняться й поважно зайшов, оминаючи величезну калюжу крові.

В приміщенні було світло. На столі акуратно лежали інструменти патологоанатома. На стільці — міцно прив’язаний чоловік. Точніше те, що від нього лишилось, адже скривавлене й обезголовлене тіло важко було б впізнати. В серці стирчав дерев’яний кілок.

Біля стільця лежав ще один чоловік в бордовій мантії. Розірвана шия і вирячені скляні очі, що не моргали, свідчили про кончину.

Юнак, який недавно звільнився від пут, повернувся до кота. Його рот був вимазаний свіжою кров’ю, що стікала підборіддям, скрапуючи на гавайську сорочку. Зіниці світились неоново-червоним, а шкіра вже не здавалась блідою. Та й тіло не виглядало кволим, а навпаки.

Хлопець дістав з кишені гребінець і причесав пишну шевелюру.

— Ну що ж… — упевнено промовив юнак, оголивши гострі ікла. — Угода є угода!

Він підняв голову і по-тваринному обнюхав повітря. На шиї під щелепою проявились тонкі звивини, наче зябра, що швидко завібрували. Через хвилину пролунали численні писки і шуршання, а за мить до кімнати, крізь всі можливі отвори, увірвались сотні кажанів.

Вони видавали пронизливий виск, коли вдарялись об стіни штабелями. Довкола котика сипались летючі миші, утворюючи цілі гори. Так продовжувалось кілька хвилин, а тоді юнак сховав шийні придатки.

— Думаю, ми квити, — посміхнуся він наче вовк серед овець. Потім наблизився до знівеченого тіла на стільці.

— Нічого, брате. На місці де ти загинув, постануть сотні.

Кіт ретельно оглянув свою плату, обнюхуючи, але так і не отримав бажаного: всі кажани були або нерухомими, або кволими. Жодна істота з представлених не задовольняли його потреб у переслідуванні.

— Ну… — оплакавши товариша, звернувся нарешті хлопець. — Мене теж «мишки» чекають. Цілий танцювальний зал… — знову блиснув іклами той і вдягнув сонцезахисні окуляри, котрі зняв з коміру сорочки.

Коли черевики юнака зникли з тортурної кімнати, переступили труп і подались сходами нагору, кіт наблизився до решітки каналізації. Обнюхав. Так, слід його потенційної жертви досі витає у повітрі. Час продовжити полювання!