Ржах-2025

Марко був схиблений на Японії. Не якийсь там позірний фан «Наруто» чи «Атаки Титанів», а справжній поціновувач історії та культурного коду «країни, де сходить сонце». Тож, коли виникло питання, де знайти підробіток до мізерної стипендії, Марко не роздумуючи прийняв пропозицію ресторанчика «Умамі*», що спеціалізувався на азійських стравах і потребував додаткових рук.

Тепер важко сказати, чому він не перепровірив усі чутки, що неслися про це місце, і не поцікавився реальною платнею, яку мав отримувати. Але після підпису на папірці, що йому підсунула чарівна брюнетка в червоному кімоно під колір рекламної вивіски: «Умамі — як у мами», ще й з макіяжем гейши періоду Едо, питати про такі дрібниці зовсім не пасувало. Марко судомно зглитнув від навалу всього «японського» навколо, прочитав коротке ім'я «Ая*» на її пейджику і зашарівся маковим цвітом.

— Це краса, — прошепотіли губи, коли її оксамитовий погляд ковзнув повз, ледь зачепившись за його розпашілі щоки та поспіхом підняті плечі.

— Гм…Тримай, це тобі, — Ая простягнула бейджик з іменем «Макото*». — Там роздягальня, вбиральня, душ, — вона махнула рукою в протилежний бік і додала: — а там офіс. Робітники кухні туди не заходять без потреби, — її рука зімітувала встромлення ножа у живіт, а брова смикнулася до середини чола, — бо буде примусове харакірі.

Маркові аж замлоїло від того поєднання краси та домінантности.

***

Без потреби… Її присутність всього в якомусь десятку метрів від кухні не давала спокою. Марко хапався за будь-яку можливість, аби вийти у двір і глянути на вікна офісу. Побачити бодай пасмо, бодай кутик ліктя. Кухарі відверто глузували з його недбалості до роботи. Та й, загалом, нікому з них не прийшовся до вподоби хлопчина, що не чув команд шефа і не шарив у кулінарії нічого, від слова «зовсім». Єдине, що йому вдавалося добре — це різати овочі на тонкі соломинки. Ніж так і літав поміж долонями Марка, вистукуючи дрібний ритм. А в інших справах, його намагались здихатись: відправляли віднести сміття, погукати вантажника чи допомогти припаркувати авто черговому клієнтові.

— Ей, М’якото, ти чув? — всі навмисне змінювали горде «а» на хирляве «я» у його ресторанному імені. — Там приїхав, тойво… Йди глянь. Той мен, що любить кінзу в ролах. Йди припаркуй його, бо там… Та йди вже! Не гальмуй!

Марко кинувся надвір. Масивний капот Джипа намагався протиснутись між яскравими Смартами пані Рожеві Пасма і пані Татуйовані Брови, що тусувались в «Умамі» щовечора. Марко замахав руками і підскочив до водійського скла. Звідтам зиркнув набурмосений здоровань:

— Я… Та.. Ну… — він був геть вмазаний.

— Руліть ліворуч! — крикнув Марко якомога ввічливо. Мимоволі його очі втупилися у вікно офісу, де з'явилася постать Аї. Гаряча хвиля прокотилася тілом і збудила й без того напружені м'язи. Він бачив її…Вона…

Водій Джипа зліпив повіки і наосліп газонув у протилежний бік. Авто налетіло на стіну. Зсунувся бордюр, впало вікно, асфальт вкрився гострими скельцями.

…Він бачив лише її. Вона теж відкрила рота. Марко всміхнувся — помітила!

— Придурку! Ти довбень кончений! — юрба співробітників перекрикувала уїдливі звуки сигналізацій зчеплених машин. І Марко з ними повністю погоджувався. Так, він зовсім забув своє вчення про контроль емоцій і практику концентрації уваги. Такий собі нікчемний учень джіу-джитсу. Ганьба, тай годі.

Наперед вийшов головний бос, поплескав по плечу і вручив папірець з переліком збитків, які Марко змушений тепер компенсувати. Як можна відразу отак вирахувати шкоду? Та посіпаки, що вигукували оцінювання чергових пошкоджень, швидко вгамували настрій Марка до супротиву. За спиною боса стояв водій Джипа. Він вирячив по-риб'ячому світлі баньки і щедро цвиркав слиною попід мешти. Число штрафу неслося знаками в далечінь, перевалюючи реальні можливості Марка.

— Я сам замурую кладку в стіні. І залишусь на варті до ранку. І допоможу зі встановленням вікна. Та й з іншими будівельними роботами знайомий, — голос Марка лунав напрочуд впевнено. Кухарі переглянулись і схвально закивали червоними банданами на поголених головах:

— Треба дати малому шанс!

Бос зміряв його поглядом, стенув плечима і докинув:

— Добре. Якщо напартачиш, заробиш додаткові стягнення.

***

Марко згадував уроки бонсекі*: «пісок має лягати рівномірним шаром, покриваючи попередній лиш наполовину». Цементна суміш скрапувала з вузького леза шпателя й осідала вузлуватими грудками. Він уже вкотре вирівнював поверхню, а вона все ще нагадувала дрібні хвилі на брудній калабані. Тоді Марко взяв найбільші шпателі в обидві руки і плавними рухами став тонувати стіну шар за шаром. Цей процес йому нагадав тренування з бойовим віялом. А так як шпателі доходили майже до півметра в своїй ширині, то це були вправи зі справжніми тессен*, щоправда лише в розгорнутому вигляді.

Леза прорізали простір з високим співучим звуком. Марко підмугикував їм в такт і танцював. Зі сторони це могло б здатися на намагання п'янички втриматися на ногах. Насправді саме цього ефекту і вимагав учитель:

«Ти поступаєшся натиску супротивника, поки той не опиниться в пастці. Най ти маєш вигляд волоцюги, хворого чи п'яного. Най він тебе зневажає і недооцінює. Най святкує свою перемогу завчасно. Головне відчути той момент, коли нитка часу до твоєї поразки от-от трісне. Тоді ти не маєш права схибити.»

Медитативні роздуми перервав свист знадвору. Марко покотився в глиб кімнати і сховався за шафою з кухонним приладдям. Незабаром над підвіконням чітко вималювались три голови, дві чоловічі і одна дівоча.

— Йо, пацани, хата чиста! — прогугнявив смаглявий хлопець, зиркаючи по куткам.

— Я б не була так впевнена, — солодко проспівала білявка за його спиною. — Глянь, світло хитається, наче хтось пробіг.

Щось дуже знайоме нагадало Маркові в тих милозвучних нотах її голосу. Він хотів визирнути іще, щоб роздивитися ліпше ту білявку, але видати отак відразу свою присутність було б нерозважливо.

— Та то щурі! — загиготів на басах третій.

Той голос був теж знайомий. Марко зовсім недавно його чув, зовсім поруч, але ні з ким зі своїх співробітників не зміг поєднати. Хто ти, здорованю? Безсумнівно, з таким придихом мав говорити лише хтось з надлишковою вагою.

— Що ти таке верзеш? На нашій кухні зроду щурів не було! Бос особисто перепровіряє чистоту мало не щотижня, — заторохкотіла співучасниця незаконного вторгнення.

Марко тепер майже не сумнівався в здогадці її персони, але оте «майже» не давало повної впевненості. Його знову здолало заціпеніння і страх зганьбитися. На чолі виступили зрадливі краплі поту.

Три пари підошв гупнули на підлогу. Важкі кроки затупцювали навколо кладки, яку зробив Марко, легеньке шаркання задріботіло до мийки, а ледь чутне ковзання долинуло зовсім поруч. Більше приховувати свою присутність не було сенсу. Час виходити на сцену.

***

— Вау! Яка цяця тут у нас! — гугнявий шепіт піднявся над Марком, коли він, немов уві сні, висмикнув ногу вперед. — Вставай, чудило. Час розважитись!

Руки смаглявого ковзнули тулубом Марка, але той, наче все ще не приходячи до тями, відкотився до центру кухні.

— Йой! Ти що бухий? Наська, лапай його, бо зара десь звалиться в лайно.

Всі дружно загиготіли. Марко підняв повіки. Наська? Він скрутив шию в химерному виверті і втупився на неї.

— Припадочний! — зойкнула та, і зблідла до кольору стелі.

Тепер Марко вже не мав жодного сумніву, кого бачить перед собою. Ті самі, скошені в кутиках, очі, оксамитовий погляд, тонкий ніс, підборіддя трикутничком. Лише оте світле, здиблене на маківці, волосся зовсім не пасувало до звичного образу секретарки-гейши.

Смаглявий підступив ближче і замахнувся ногою, щоб вдарити. Марко незграбно піднявся та ухилився. Той стрибнув на одній нозі і звалився на землю. Потім піднявся, злісно кривлячи рота, і витягнув другу ногу з тим самим наміром. Марко ще кілька разів повторив той трюк з незграбною ходою, поки не дійшов до того місця, де покинув шпателі. Гугнявий голос лютував:

— Падло! Кончений! Зара як ує…

Не встиг закінчити, як кінчик його носа бездоганною півсферою злетів догори і хлюпнув у одну із кастрюль у протилежному кутку. З леза шпателя скрапував червоний потічок.

Наська завищала. Здоровань, який до того впівока спостерігав за млявою бійкою, присвиснув і піднявся. На його обличчі читалася сліпа рішучість наваляти дурному покидьку, що так нахабно поранив його кореша. Очі так само по-риб’ячому вирячились, як зовсім недавно, буквально сьогодні вдень, на парковці. Він так само харкнув попід мешти і пішов у наступ.

Марко обернувся, хижо насупився і схрестив шпателі перед обличчям. В останню мить гайнув у бік. Здоровань покотився вперед за інерцією свого руху. Важка туша впала на смаглявого. Наська зморщила носа від вибухової лайки своїх поплічників.

Марко стояв непорушно, опустивши голову, та уважно стежив за діями супротивників. Якби себе побачив у дзеркалі, то, певно, ледь упізнав би: жили на шиї набубнявіли, з носа виходив пар, а вуха горіли незгірш як у йокайя* на паровій бані.

Хлопаки, вдосталь вилаявшись, почали підійматися на ноги. Марко відвів руки в сторони, тримаючи шпателі так, наче це були справжні віяла, і почав розкручуватися. Леза виписували хвилі, загрозливо посвистуючи перед ошелешеними нападниками. Але вже ніхто не наважувався атакувати. Смаглявий глипнув на білявку. Та стенула плечима, покрутила пальцем біля скроні, вказуючи очима на Марка.

— Харе вистьобуватись! — гугнявий голос перетворився на якесь блеяння. — Ми тобі нічого не зробили. І не планували, — смаглявий підморгнув до здорованя. — Правда ж?

Марко став спиною до стіни, тримаючи свої «віяла» поперед грудей. Очі невтомно сканували інші тіла. Мовчав.

***

— Макото, — почала білявка, тобто Наська, тобто колишня Ая, — Ми просто проходили повз і хотіли трохи розважитись, випити, курнути шмалі… Може й ти хочеш? — вона розстібнула гудзика на блузці, звідки вигулькнули куценькі перса.

Здоровань засовав ногами. Вона скосила погляд на нього і засміялася:

— Любчику, не будь таким жмотом. З гостями треба ділитися. А Макото наш гість…

— Мнякото, Маято, Кайото… Тьху! Як тебе звати по-справжньому? — включився у дружнє зваблення смаглявий. Рана на кінчику носа й далі щедро кровила, то він потрохи відступав до мийки, аби вмити спаскуджену мармизу.

Марко кивнув, дозволяючи йому цей рух.

— Не хочеш казати? Твоя справа, але от дівчина мала б право знати. Ми всі бачимо, що вона на тебе запала, — він торочив безупину одну й ту ж нісенітницю. Та Марко все ж мимоволі вслухувався в ті слова, бо серце його ще не перестало плекати ту нещодавню мрію. Серце важко йшло на вмовляння розуму. Йому хотілося вірити цим безглуздим теревеням.

Ая встала з місця і граційними кроками, похитуючи пласкими стегнами, рушила вздовж стіни. Марко замилувався тими формами, що не давали спокою його уяві протягом останнього часу. Але оте світле волоссячко псувало образ і не давало ефекту запаморочення, що завжди накочувало при її появі. Вона кинула швидкий погляд на нього, і він помітив у посірілих очах тривогу. Марко не міг опиратися логічному висновку: вона таки щось задумала і намірилася зробити це у будь-якому випадку. Він розплився в дурнуватій посмішці і видавив з себе оманливе гигикання.

— Сто пудів, — прошепотіли її вуста, і вона, підстибуючи на самих носочках, пірнула в прохід до комірки шеф-кухаря.

Марко кинув одного шпателя на черевик здорованя, чим припнув його до підлоги, а з іншим шугнув за Аєю навздогін. За спиною почувся рев, але чи то від болю чи від страху, Марко вже не розрізняв. Його огорнуло відчуття, що всі предмети, в полі його зору, ожили і почали власне відокремлене існування. Але він конче мав їх приборкати, змусити підкорятися його домінантній волі.

Тонкі пальці доторкнулися до чорної папки. Червоний лак на нігтях зблиснув жагою заволодіти здобиччю за будь-яких обставин. Довгі вії здійнялися у проханні дозволу на винагороду. Адже, це дрібниця: всього лише якась папка з непотрібним папірцями, проста формальність, фігня, за яку не варто переживати. Вона це так і сказала. Очі схрестилися у двобої за право домінування. Зіниці розширилися. Білки вкрилися темними судинами. Вона здалась першою. Зів’яла квітка у фальшивій обгортці.

— То така ти під перукою? — Марко розгледів злиплі пасма і шкіру вкриту густим ластовинням. — Чому саме «Ая»? Чому саме це ім'я?

— Та просто перша і остання букви мого імені: «АнастасіЯ». То ти відпустиш мене.. з цим?

Він не схибив.

Чотири обрубки з червоним лаком покотилися поверхнею папки, вимальовуючи вигадливі ієрогліфи, що не піддаються перекладу.

Крики ще довго лунали в його свідомості. Зранені злодії якимось чином вибралися через вікно і пірнули у темінь ночі. Марко не відслідковував увесь процес втечі. Так, все правильно: їм потрібно залатати рани і потурбуватись, аби не втратити багато крові. А крові чимало залишилося на підлозі, на стінах, на шпателях…

Марко дістався до шафки прибиральниці і начисто вимив все до останньої краплі. І тоді в його свідомості гикнулося, що міг от так просто й убити когось із них. Якщо б промазав. Але він не схибив. Про повернення до роботи на цю кухню навіть не думалося. А який сенс? Запах крові гнав його у вигнання.Туди, до монстрів, з якими себе асоціював, з якими розмовляє усе неживе та примарне. Він не злякався тієї сили, але чинити їй опір поки не в змозі.

Марко згріб красиві колись пальчики Аї в пакет і щільно перемотав скотчем. Його «зуби дракона», посвята першої крові, специфічний амулет омаморі* для захисту.

***

Наступного дня, як і було заплановано місцевим антикорупційним розслідуванням, поліція змушена була висунути босові ресторану «Умамі» звинувачення у шахрайстві, розкраданні допомоги від спонсорів та несплату податків за декларацією. Організована ним операція з викрадення доказів, які ховав непідкупний шеф-кухар, провалилася. Жоден із співучасників невдалого грабунку не погодився розкрити всі деталі невдалої операції, бо зв'язуватися зі скаженим Макото — це не для слабодухих. Дорогі пам'ятки залишились на тілах кожного назавжди.

Але було і хороше. Найбільше у цій ситуації пощастило пані Татуйовані Брови. В її рамені опинився на диво делікатний шматок м’яса, походження якого вона так і не змогла визначити. А шеф-кухар так зашарівся від компліментів вище зазначеної пані, що змушений був провести з нею наступний день на побаченні, та й, зрештою, одружитись.

Заклад згодом переіменували на «Рамен на раменах», тобто на плечах, бо новий бос вивіз його з боргів буквально власними силами. Та й ще дружина боса ніяк не могла забути смак того рамену, що поєднав їхні долі. То ж «рамен» — то її страва, а «рамена» — його плечі.

Для Марка двері ресторану були відчинені у будь-який час, але він тим поки не скористався.

_____

Умамі* — «п'ятий смак», який робить страви насиченішими.

Ая* — японське ім'я, означає «краса».

Макото* — японське ім'я, означає «чесність».

Бонсекі* — японське мистецтво, яке полягає у створенні мініатюрних композицій з піску.

Тессен* — бойове віяло з залізними спицями, що використовувалося в Японії в мистецтві бою.

Йокай* — клас надприродних істот у японському фольклорі.

Омаморі* — різновид японських амулетів для захисту або залучення удачі.