Хлорка та Цукор

Я «винагородив» себе за стриманість склянкою віскі з колою. Міг би вдавати з себе крутого хлопця: чистий бурбон у кришталі, погляд у нічне місто, руки в кишенях. Але я не крутий. Я люблю солодке. Лід тріщить, кола шипить, і весь мій фасад «стерильності» пахне дешевою кондитеркою.

Солодке — небезпечний цукор: руйнує емаль, заліплює артерії, розхитує голову. Я — діабетик. Вона — цукор. А моя чистота й правила — це мій інсулін. Базальна доза — тиша. Болюс — протокол.

Запис у блокноті: «стриманість — спрацювала; тригери — активні». Далі — робота. Завтра дві адреси, одна зустріч, витратники, дзвінок до бабусі в будинок для літніх людей (вона знову замовляє карамель; у нас із нею одна слабкість — тільки в різних агрегатних станах). Я надсилаю Кетт одне речення: «Чекай наступних інструкцій. Пий воду без газу.» Сухо. Їй потрібна рамка, мені — дистанція.

Мию руки довше, ніж треба, поки шкіра не скрипить. У дзеркалі — не чоловік, функція. Функція не має бажання; лише межі. Їх я і тримаю. Не взяв силою — і не візьму. Сказав «стоп» — і в цьому є щось схоже на волю.

Робота. Я повторюю це, як ідіот, кілька разів: ро-бо-та. Бруд, який треба прибрати, чужі історії, які треба стерти. Плям не буде.

Руки тремтять. Те, що я задумав наступним, може або вивести її з пекла, або вбити всередині. Розум хоче другого, але…Я вже блядь ні в чому не впевнений. Усе залежить від того, скільки в неї вистачить волі — і скільки в мені вистачить гальм. Якщо я зірвуся, хана всьому: ні помсти, ні функції, ні правил — лише хаос, а хаосу я боюся більше, ніж непроханих дотиків. Після сьогоднішнього я справді хотів скасувати «випробування», але Баффало Білл уже подзвонив: дзеркала на складі готові.

План простий і підлий. Коридор із дзеркал, три види: нейтральні — без «похуджуючих» кутів; ледь спотворені — що підкреслюють те, від чого вона тікає; і збільшувальні — де немає жодної милості. Світло нейтральне, без театрів, 4000К, щоб шкіра була як є, без красивої брехні. Краї заклеєні, матеріал — акрил, не скло (я перевірив: не поріжеться).

Я відправив їй коротке: «Субота. 22:00. Склад. Чорне вбрання. Телефон вимкни. Без героїзму.» Хай тиждень трохи повариться в очікуванні.

Зроблю найжорстокіше з можливого: зіштовхну Кетт з її ж демонами й змушу битися самій. А якщо не зламається?.. Тоді мені піздець. Я пропав.