Щоденник Северіна - 3
Мотель, запах цвілі й дешевих освіжувачів. Сонце палить. Я втомлений. Заселяюсь.
Вона там. Прибиральниця. Вісімнадцять — не більше.
Протестантська довга сукня, яка виглядала смішно серед цих брудних стін.
Маленький золотий хрестик на шиї. Каштанове волосся зібране абияк, очі величезні, тікають убік, але іноді — швидкі ковзкі погляди. Тіло… пропорції надто жіночні, як на дитину цього віку. Я це помітив і зненавидів себе за сам факт, що помітив. Незграбна. Не вміє носити власну красу. Вона навіть не підозрює, що вона є. Справжня. Не відфільтрована. І тоді… вона крадькома дивилася. Так, як Лоліта дивилася на свого Гумберта. Сором’язливо, швидко, але достатньо, щоб я запам’ятав. Потім — вечір, парковка. Я виходжу перекурити. Вона підходить. Вперше заговорила. Тон тонкий, наче боїться, що її почують.
— Можна… цигарку? — запитала вона.
Я мовчки простягнув.
Вона взяла, руки трохи тремтіли.
Затягнулась — і почала кашляти, майже захлинаючись. Очевидно, перший раз. Соромно відвернулася. У той момент я подумав: «Господи, яка дурепа», але саме тоді зрозумів, що запам’ятаю її.
Вона стояла навпроти мене, притискаючи цигарку до губ так, ніби тримала щось заборонене, щось грішне. Маленький золотий хрестик на шиї світився у світлі вуличної лампи, і це робило момент ще більш абсурдним. Вона затягнулася — і одразу почала кашляти. Спершу тихо, потім голосно, задихаючись, наче легені відмовилися співпрацювати. Я мовчки спостерігав, як вона зігнулася, стискаючи груди рукою, поки дим виходив з неї судомними поштовхами.
І тут вона раптом розсміялася. Так голосно, так щиро, що навіть повітря навколо здригнулося. Сміх із присмаком сорому й величезної самоіронії. Вона навіть відмахнулася рукою, ніби вибачалася перед світом за власну дурість.
— Боже… — видихнула вона крізь кашель. — Перепрошую… я виглядаю зараз так жалюгідно, правда?
Її щоки горіли від сорому, очі блищали від сліз, що виступили від кашлю, але в тому сміхові було щось справжнє. Вона висміювала не мене — себе. І цим роззброювала. Я міг би сказати, що вона дура. Міг би просто розвернутись. Але я стояв і дивився, як ця занадто молода, занадто жіночна наївна дівчинка, у довгій протестантській сукні й із хрестиком на шиї, сміється над власною слабкістю.
І, клянусь, у той момент я вперше подумав, що жінки небезпечні.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!