Стиснення

Мені не подобається топити людей. Але мушу. Щоразу як бачу перехожого — відчуваю, що повинен.

Просто волога завжди зі мною. Іншого способу забирати їх життя я не придумав.

Вдома у мене грибок в кожному кутку. Буває, я їм густе — а воно вже розтікається столом. Лишень увімкну пічку — а вже кашляю густими краплями.

Мені сниться чорне озеро з іржавим дном, наче я сам захлинаюся. Чорнота затягує, а кожне забране життя односельців наче виштовхує наверх. 

Прокидаюся мокрий.

Вчора мені вдалося відстежити пару пенсіонерів із внуком. Приїхали купатися до нас на природу. Тут я і підкрався. 

Важливо не просто задушити, а щоб вода вдарила прямо у трахеї, щоб людина втопилася. Важливо розрахувати зусилля, спершу затиснути водою того, хто сильніше.

Ніяк не збагну, як давно це відбувається, чи кілька днів, чи я так завжди й жив. Мене розшукують, застерігають інших уникати безлюдних місць.

Вони ж не слухають.

Через постійну вологу у мене проблеми з пам'яттю та сприйняттям себе. Я давно не бриюся, геть не схожий на себе. Мої очі запалені й запалі. 

А ще я боюся пітьми. Щоразу як заплющую очі — відчуваю, як темінь стає важкою. Обіймає теплом.

Я пішов до священника на сповідь, вже коли зовсім перестав засинати. Не вірив, що допоможе, просто бачив, що люди так роблять іноді.

— Так вони тебе й топлять! — кричить мені святий отець — прямо зараз у старе відро разом із сестричкою кинули! А кому кошенята потрібні?.. Ось-ось — і сам захлинешся. Втілився поки, людиною став. І мстиш.

Я не розумію їх жорстокості, однак відчуваю її у кожному. Вони стверджують, що люблять тварин, але або пожирають їх, або просто нищать.

Чорнота не дала мені померти котом, я все ще маю час, поки топлюся у відрі. І поки цей час є — я забиратиму життя двоногих.