Жодних непристойностей
У тому, щоб підглядати з шафи за власною донькою, було якесь заборонене, маловивчене задоволення. Як тільки Петро став батьком, він відкрив для себе це.
Не подумайте, жодних непристойностей! Він просто дивився, як вона засинає. Інколи — дряпав шафу зсередини, щоб мала трохи лякалася. Не більше.
Дитячий страх пробуджував у серці Петра щось нове. Щоразу як доня плакала — цих сліз хотілося більше.
Просто дрібниці, про які він ніколи нікому не розповість.
Якось донька попросила його посидіти довше та розповісти казку на ніч. Сказала, що чула шепіт.
Петро, звісно, спробував заспокоїти дитину. Однак вже коли історію про вовка й лисичку було завершено, дівчинка раптом промовила:
— Тату, а ти хто? Мій тато сидить у шафі.
За спиною тихо скрипнули двері шафи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!