Без решти
Таксі відвозило мене все далі за місто. Водій мовчав увесь шлях. Навколо — тільки стіни чорних дерев і глуха ніч.
Він так і не ввімкнув музику. Салон авто — заціпенів. Водій покашлює час від часу нервово, наче готується до чогось. Я розстібаю верхній ґудзик, щоб дихалося легше в цій задусі.
Все далі від людей, від вогнів міста.
Машина нарешті зупиняється на узбіччі. Мотор продовжує натужно гудіти. Водій дивиться на мене через дзеркало заднього виду. Каже тихо:
— Ми приїхали.
— Ага.
Ми зустрілися поглядами.
— Ви... впевнені, що це тут?
Мовчу. Немає сенсу продовжувати діалог, адже в моїх руках нарешті з'явилася металева удавка.
Водій побачив це. Навіть не смикнувся.
З посмішкою на губах він блокує двері.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!