Стиснення

— ...Важливо, Владе, що у цей непростий час ви не втратили позитив. Ні в голосі, ні в словах. Розповідаєте нам веселі історії з життя. Знаєте, ви, мабуть, найбільш... хех, «світлий» наш гість за останні пів року.

— Дякую. Ну а як по-іншому?

Етер тривав уже годину. Сюди приходили творчі діячі, інфлюєнсери. Кожен, хто має чим поділитися. А сьогодні за мікрофоном сидів Влад. Відомий у вузьких колах журналіст, кого не без гумору називали опозиціонером.

Він нікого не закликав убивати, чи переслідувати. Це, звісно, ризик для ютуб каналу. Адже частина слухачів «відвалиться». З іншого боку — легка розмова з анекдотами теж потрібна.

— Воно й так важко, знаєте... І якщо ще я буду скиглити, то тоді хоч мило й мотузку замовляй на «Промі!»

— А що допомагає, Владе? Тільки чесно! Бухаєте? Чи... 

Смішок. Ведуча поставила питання та сама не зрозуміла, що за механізм запустила щойно.

— Я вас прошу, Карино! Нічого не вживаю. От зовсім. Вмію бути щасливим.

— Заздрю вам...

— Ніяк не повпливаю на кошмар, в якому живу — Влад ковтнув несмачного чаю, яким його пригостили на початку запису — Я щасливий всередині, от і увесь секрет. Бо поки ще дихаю. Після життя й так нічого не буде. То чого сумувати? Такого ж усвідомлення і вам бажаю. Та й іншим слухачам. Дарма що вони ламають мене морально кожного дня. Тиснуть.

— Це хто ж на вас тисне, Владе? — Карина схрестила руки на грудях. Її важкий лоб налився напругою. Атмосфера в студії раптово охолола... Клятий ліберал... Вона боялася, що він не зупиниться вчасно. 

Ніхто з колег та небагатьох друзів журналіста цього не збагнув. 

— З чого починається свобода?

— Перепрошую? Знову вас тягне до філософії... Так хто вас ламає, Владе? Це заздрісники? Чи ви про злочинні організації?

— ... Свобода це те, що всередині. Коли не дають бути вільним ззовні, то у своїй голові ти сам творець. Адже вони не можуть заборонити спілкуватися мовою, якою хочу, подумки. Правильно? Сьогодні це думка, а завтра — шепіт. Шепоче одна людина, інша. Шепіт перетворюється у поголос. З цього й починається свобода, пані Карино.

Розмова пішла не туди. Переводити в жарт слова більше не вдавалося. Етер триває.

Відбувається телефонний дзвінок, звучать кілька різких слів. Все це — поза камерами.

Чорний автомобіль з мигалкою не кидався до очей. Він припаркувався неподалік від входу, завмер. Придивлявся. Це відбулося десь через хвилин тридцять після дзвінка.

Тихо шипіли рації, клацали чоловічі пальці по керму, очікуючи короткої команди.

Влад розпочав говорити про віросповідання, коли четверо чоловіків у піджаках вийшли з чорної машини. Синхронно, навчено, вони зняли їх із себе та закинули назад до салону.

У багажнику — все, що потрібно. На вигладжені сорочки лягли бронежилети, на обличчя — маски. Метал звично ліг до жорстких долонь.

— Перший, другий, пішли. Працюємо!

Вони увірвалися до студії не зважаючи на крики ведучої та обладнання, що розліталося. Жоден не намагався зв'язати чи затримати Карину. Вони бачили лише Влада та тих, хто сидів позад нього.

Сталося це, коли бридкий чай був майже допито, а етер — вже перервано.

Не було попереджень. Тільки постріли. Дві кулі пробили грудну клітку Влада, кинули його до підлоги. Тріскали стільці, билося скло.

Масивні черевики чавили нечисленних гостей етеру. Їх добивали.

Адже напередодні не йшлося про затримання. Наказ був іншим.

Чашка внизу. Залишки найдешевшого чаю вбирали у себе кров.