Ключ до майбутнього 3

Нам усім варто було взяти паузу. Перезавантажити думки, відпустити напругу, що стискала нас із середини. Я вирішив відійти від нескінченних обговорень й розрахунків, побути з родиною. Приділити більше уваги синові та Ліе.

Мене переслідувала тінь втрат — я вже пропустив занадто багато. Його перший крок. Перше слово. Мить, коли він вперше, усвідомлено, утримав і спрямував енергію. Я не був поруч. І хоча ми надолужували час, тренуючись разом, вивчаючи щось нове, вчились слухати один одного навіть без слів — я знав, що таких моментів буде все менше.

Ми з Ліе іноді просто сиділи, спостерігаючи, як він грається, і в ці миті весь всесвіт звужувався до однієї кімнати, до кількох метрів простору, де панувала тиша, сміх і світло.

І ось тоді, у звичайний, тихий вечір, мене наче вдарило усвідомленням.

Ніщо не зупинить мене. Ніщо не змусить здатися. Не тоді, коли йдеться про майбутнє моєї дитини.

Я докладу максимум зусиль, витрачу весь свій час, кожну краплю власної сили… й — так — усю енергію, яку можу зібрати.

Усю енергію.

На якусь мить завмер. Ця думка зупинила подих.

У нас її безліч. Ми живемо в океані мегаджоулів, розлитих у просторі. Ми просто не вміли… сфокусувати їх.

Миттєво в мені запалився вогонь рішучості. Хутко підвівся, залишив Ліе та сина в теплій безпеці дому й попросив Штучіна телепортувати мене на «Астрон». Металеві коридори зустріли мене знайомим, глухим фоном систем.

— Прохання всім збиратися в кают-компанії, — промовив у загальний канал.

Я вже знав, що скажу. І це могло змінити все.

Всі зібралися швидко. Фурі, Кук, Настя, Кхал, навіть Штучін вивів себе у голограмному вигляді над столом. Відчувалося, що команда схвильована, але присутня — і готова слухати.

Я вдихнув глибше.

— Колись мені дідусь казав. У світі є безліч рішення на будь-яку проблему. Хто казав, що рибу можна ловити лише на вудку? Я знаю, де ми візьмемо енергію.

Декілька пар очей напружено спалахнули цікавістю, а хтось просто підняв брову.

— Коли ми були біля Джерела Предтеч, — почав я, — мені прийшлося експериментувати з енергією. Не просто розрізняти її, а взаємодіяти з нею. Спершу — з чистими потоками, що виходили з Джерела. Потім із залишковим випромінюванням, гравітаційними сплесками, навіть з коливаннями простору-часу, що залишалися після стабілізації бар’єрів, для переходу в іншу реальність.

Я зробив паузу, згадавши, як ці хвилі проходили крізь мене — холодні, неймовірно потужні, але піддатливі, якщо знати, де торкнутися.

— І ось що я зрозумів. Ми не обмежені. Інфініум — це лише один тип концентрованої енергії. Але в самому просторі — її незрівнянно більше. Мегаджоулі, тераджоулі, які ми просто ігноруємо. Ми можемо зібрати їх, сфокусувати… і підживити наш механізм чорної діри.

Фурі нахилилася вперед:

— Ти говориш про поглинання фонової енергії?

— І не тільки, — відповів я. — Ми можемо комбінувати кілька її типів. Енергію гравітаційних хвиль, радіацію, навіть енергетичний шум космічного вакууму. Я вже пробував утримувати й перенаправляти ці потоки — в малих масштабах. Якщо масштабувати процес і під’єднати до комплексу "Чорної діри", він отримає стільки ж енергії, скільки від інфініуму… або й більше.

Штучін загорівся м’яким синім світлом, що завжди означало обчислювальне збудження:

— Теоретично, це можливо. Практично — ніхто з теперішніх цивілізацій цього ще не робив.

З ентузіазмом потер руки.

— Значить, ми будемо першими.

Усередині мене вже не було сумнівів — тільки впевненість, підживлена спогадами про сина, який сміявся коли я підкидав його на руках.

***

Ми сиділи в кают-компанії, де світло голограм розливалося по металевих панелях, нагадуючи мерехтіння далекого космосу. За товстими ілюмінаторами простір був чорним і безмовним, але тут, всередині «Астрона», кипіла робота розумів.

— Якщо ти кажеш правду, Ден, — почав Кук, повільно підбираючи слова, — нам потрібна не просто система збору фонової енергії. Нам треба відтворити сам принцип Джерела Предтеч.

— Але ж це… — Настя перевела на мене погляд з виразом на обличчі здивованої студентки, — …це. Ми навіть до кінця не розуміємо, як воно працює. Хіба ні? Ти просто копіював схеми роботи накопичувача.

Глянув на неї.

— Ми розуміємо достатньо, щоб почати. Джерело — це і концентратор, і модулятор енергії одночасно. Воно не створює її з нічого, воно з’єднує точки простору, де енергія розподілена нерівномірно, і спрямовує надлишок у задану точку. Нам потрібно зробити те саме, але в більших масштабах і в контрольованих умовах.

Фурі повільно провела пальцями по пульту, і в повітрі розгорнулася голограма схеми.

— Якщо ми інтегруємо копію Джерела в енергосхему "Чорної діри", ми отримаємо стабільний потік. Але є проблема. Синхронізація фаз. Один мікросекундний зсув — і замість підживлення ми отримаємо енергетичний вибух у масштабах зорі.

— А це буде… сумно, — сухо промовив Штучін, і його голограма на мить мигнула. — Пропоную використати мої алгоритми компенсації.

— Це гарна ідея, — погодився з ним. — Але нам потрібен матеріал для ядра. Те, що витримає навантаження.

Професор Кхал, який досі мовчав, підняв руку.

— Де нам дістати такий матеріал? Він має бути стабільний при тиску в кілька мільярдів атмосфер. В природі не існує такого матеріалу, або принаймні ми про такий не знаємо.

Відчув, як у повітрі з’явився ледь помітний імпульс — не фізичний, а ментальний. Це був момент, коли команда перестала просто слухати й почала вірити.

— Штучін. У твоїй лабораторії можна синтезувати практично все. Чи теріанці мали формулу чогось подібного?

— Для гравітаційних маяків використовували спеціальний сплав який мав би підійти. Потрібно провести розрахунки. Це схожий за структурою до “чорного діаманту” — карбіноліт. Він не лише витримує великі тиски, а й має “пам'ять” для відновлення пошкоджень. Ви з таким матеріалом стикалися на мертвому астероїді. З нього виготовлена була брама і посадковий майданчик.

— Добре, — підсумував в кінці. — Ми створимо власне Джерело. З нуля. Воно стане серцем "Чорної діри" і дасть нам енергію, якої не вистачає.

І десь у глибині душі я відчув, що Теріанці або пишалися б нами… або жахнулися б.

Ми перенесли роботу в синтезувальну лабораторію «Астрона» — найбільш ізольовану і водночас священну частину корабля. Тут усе було побудовано для ювелірної точності: металеві панелі з амортизованими кріпленнями, темне матове покриття, яке поглинало світло, й вузькі смуги індикаторів, що пульсували в такт роботі реакторів. Кожен звук здавався важчим, ніж мав би бути, а кожен рух — повільнішим, неначе сама порожнеча спостерігала за нами.

Ми працювали в умовах зниженої гравітації, щоб уникнути зайвих вібрацій. Кожен жест був розрахований до долі міліметра, а усі інструменти — прикріплені до ремінних тримачів, аби жодна деталь не відлетіла і не зірвала збірку.

Кук і Фурі стояли біля центрального монтажного кільця, де ми готували каркас для нового енергетичного ядра — аналога Джерела Предтеч. У прозорих, герметичних контейнерах повільно оберталися фрагменти створеного теріанського сплаву. Його чорна поверхня виблискувала, немов під ним було замкнене зоряне небо, що намагається прорватися назовні. При кожному русі сирого матеріалу, в повітрі з’являлися ледь помітні іскри — це сплав реагував на зміну електромагнітного поля.

— Обережно, — сказав Кук, коли Фурі повільно підносила один з фрагментів до стабілізаційного поля. — Це матеріал, в напівфазі нестабільний. Тримай показники в межах норми.

— Я тримаю, — відповіла вона, хоча по обличчю було видно, що напруга відчувалася в кожному м’язі.

Тим часом Штучін, у вигляді своєї голографічної проєкції, зависав над монтажним кільцем, безперервно аналізуючи кожен наш крок. Його очі-проєктори світилися блідим синім, і тонкий промінь лазера пробігав по поверхнях деталей.

— Синхронізація в межах трьох пікосекунд, — промовив він. — Якщо збережемо цей відрізок, ядро стабілізується в полі.

Прискорив своє сприйняття. Розпочалася найважливіша фаза, перетворення напівсировини у готовий матеріал з потрібними нам параметрами. Тепер усім процесом керував Штучін. Одні маніпулятори з електромагнітними полями утримували нестабільний матеріал, що постійно змінював форму і взаємно поглинався та одночасно розширявся наче живий. Інші — подавали дозовано на нього необхідні хімічні елементи. Все це відбувалося в закритій камері у вакуумі та під високою температурою. Ми наче кували наше ядро.

Сильніше зосередився. Усередині мене почало розгортатися знайоме відчуття, яке вперше пізнав біля справжнього Джерела Предтеч. Схема ядра повністю відповідала схемі Джерела. Тепер треба все стабілізувати.

Металеві пелюстки нашого ядра почали відходити одна за одною, плавно і безшумно. Зсередини виринала структура, що нагадувала фрактал: тисячі мікроскопічних деталей, кожна з яких рухалася у власному ритмі, але разом вони створювали гармонію, подібну до музики. Від неї йшов тихий гул — не звук у звичайному розумінні, а вібрація, яку я відчував прямо в тілі.

Кук, який займався контролем першого енергетичного контуру, буркнув собі під ніс:

— Якщо воно вибухне, нас зітре навіть у вигляді спогаду в гравітаційній тіні.

— Саме тому воно не вибухне, — відповів я, і навіть мене здивувала твердість мого голосу.

Штучін підганяв сенсорні пелюстки, щоб вони ідеально зійшлися навколо серцевини ядра. В його маніпуляторах була ювелірна точність. Фурі тим часом контролювала другий контур, і в цей момент світло в відсіку змінило колір — стало теплішим, наче метал почав випромінювати власне сяйво.

Ядро ожило. Спершу воно «дихало» нерівно, як немовля, що щойно з’явилося на світ. Але з кожною хвилиною ритм ставав чіткішим, сильнішим, упевненішим.

— Стабільність 99,998%, — сказав Штучін, і в його голосі прозвучала нотка здивування. — Це перевищує всі розрахункові параметри. Ви щойно створили те, чого навіть теріанці уникали.

Я не відповів. Дивився на ядро, що пульсує й відчував, як у мені росте не лише гордість, а й важкий тягар усвідомлення: ми переступили межу, яку ніхто не мав переступати. І тепер назад дороги більше не буде.

***

Я сидів на підлозі енергосекції в конструкті "Чорної діри", схрестивши ноги, відкинувши геть шолом і всі обмежувальні ремені. Гравітація тут була майже нульовою, але притиснувся до холодного металу, щоб відчувати його фактуру, ніби через дотик можна було заземлитися, закріпитися в реальності. Світло у відсіку знизили до мінімуму — лише вузькі смуги індикаторів і тремтливе сяйво нашого нового ядра-накопичувача врізалися в темряву.

Заплющив очі й уповільнив подих. Відчуття власного тіла розчинилося — спершу в руках, потім у грудях, і нарешті у свідомості. Перед внутрішнім зором розкрилася карта енергій, наче химерне зоряне небо, але кожна зірка тут була джерелом певного типу сили. Гравітаційні нитки, які тягнулися від далеких масивів, спалахи теплових хвиль, тонкі, майже невидимі потоки субпросторової енергії, що звивалися спіралями.

Перше, що мене вразило, — мій власний внутрішній накопичувач. Я пам’ятав його з попередніх спроб: куля теплого, золотавого світла, стабільна й невелика. Але тепер він мати інший вигляд. Він виріс. Став більш об’ємним, важким, відчутним. І колір змінився — тепер це був яскравий, пронизливий блакитний, ніби всередині мене горіла крихітна зірка-сапфір.

Зосередився на цьому світлі, і відчув, як у мене вливаються нові потоки енергії з простору. Вони йшли з усіх напрямків — хвилі мікровипромінювання від далеких світил, холодний тиск вакуумних флуктуацій, навіть ледь помітні ритми темної енергії, що просочувалася крізь тканину простору. Я не просто поглинав їх — я переплітав їх у єдиний потік, що безперервно вливався в мою внутрішню зірку.

І я помітив щось ще: цей блакитний колір не просто ознака чистоти чи сили. Це був відтінок, який я колись бачив у надгігантів у деяких скупчень галактик, тих, що горіли в десятки мільйонів разів яскравіше за наше Сонце. Це означало лише одне — у мені зароджувалася енергія, рівносильна такому надгіганту.

— Ден… — почув я голос Штучіна десь на межі свідомості. — Твої показники виходять за всі допустимі межі.

— Я знаю, — відповів, не відкриваючи очей. — Продовжуй моніторинг.

Потоки енергії закручувалися спіраллю й починали формувати своєрідний вихор. Відчув, що можу направити його куди завгодно — в ядро, у себе, навіть у сам простір, аби розірвати його. Сила була майже безмежною, принаймні мені так здавалося і це лякало.

Зробив глибокий вдих і почав спрямовувати цей потік у наше ядро накопичувач. Блакитна внутрішня зірка в мені відповіла, спалахнувши ще яскравіше, й стало зрозуміло: зараз ми вперше реально зможемо компенсувати брак інфініуму. Але ціною цього буде моя власна межа витривалості. Ядро почало накопичувати подану енергію. Це був прогрес. Тепер потрібно направити не лише мою, але і зовнішню енергію в ядро конструкта "Чорної діри". Процес не був складним, адже я вже досить не погано попрактикувався в цьому. Все йшло за планом. Прослідкувавши ще якийсь час, за усіма потоками й залишивсь задоволеним результатом, я завершив медитацію.

— Капітане. У нас проблема. — промовив Штучін.

— Що сталося?

— Як тільки ти перестаєш контролювати подачу потоків енергії, тобто щойно ти вийшов з медитації, як усі прив`язки до ядра обриваються.

— Але я все перевірив декілька разів, вони були стабільні. У мене накопичення проходить без проблем в моєму ядрі. Я цього не контролюю.

— Так, можливо це в тебе проходить на рівні підсвідомості, а можливо цим контролем займається твій симбіонт. Тут я також не можу дати чіткої відповіді. Потрібно провести декілька експериментів. Замало ввідних даних.

— То що виходить ідея з ядром марна?

— Ні. Не зовсім. Просто потрібна постійна твоя ментальна присутність в цьому процесі.

— І на скільки по твоєму мене може вистачити в цій ситуації? І як близько я маю знаходитися біля ядра "Чорної діри"?

— Ми можемо це взнати у ході експерименту — наче з нотою жалю відповів Штучін.

***

Експеримент увійшов у вирішальну фазу.

У центрі енергосекції панувала майже сакральна тиша, порушувана лише глибоким гулом генераторів та ледь помітним тріском полів. Навколо мене в повітрі мерехтіли лінії силових контурів, що світилися, мов живі нерви конструкта, а у віддаленому енергоконтейнері вже починало світитися ядро конструкта чорної діри.

Стояв у самому центрі, де стикувалися всі енергоканали, і відчував себе не просто частиною цього механізму — я був його серцем. Всі мої внутрішні резерви були відкриті, готові до віддачі.

— Ден, — пролунав рівний голос Штучіна через внутрішній канал. — При будь-яких ознаках перевищення тиску я телепортую тебе без зволікань.

Лише коротко кивнув, хоча знав, що він цього не бачить. Ми домовилися, якщо ситуація вийде з під контролю, мене витягають, до того, як перетворюся на атоми.

Система ожила. Перед внутрішнім зором, а не на моніторі, я побачив, як гравітаційні поля згортаються в невидимий вузол. Мить — і у вакуумі, на безпечній відстані від «Астрона», розгорнулась штучна чорна діра. Я відчував її так само чітко, як відчувають власний пульс.

Це було водночас велично й жахливо. Вона тягнула до себе все навколо, але я тримав цей апетит у вузді, контролюючи її ненаситну тягу. Маса поступово наближалася до критичної позначки, і я зрозумів — настав час.

Розкрив своє внутрішнє джерело, дозволяючи блакитній зорі в мені виливати потоки чистої сили. Спершу це було схоже на те, як вода зникає в піску — енергія йшла, але нічого не змінювалося. Кілька хвилин тяглися, наче вічність.

А потім… Прорив.

Ніби стіна розчинилася, і вся моя віддана енергія раптом прорвалася до ядра. Чорна діра почала зростати — спершу повільно, обережно, а потім з відчутним прискоренням. Її гравітаційний вплив розширювався, чіпляючись за навколишній простір, деформації якого я відчував навіть тілом.

Але разом із цим я бачив, як швидко тане мій власний ресурс. Потоки блакитного світла ставали слабшими, всередині з’явилася холодна порожнеча. Ми були ще дуже далеко від ланцюгової реакції, а я вже йшов на межі виснаження.

— Досить, — почув я твердо, але без паніки. І в наступну мить моє тіло огорнуло поле телепортації.

Я опинився на борту "Астрона", в головному залі. Ноги підкосилися, довелося спертися об панель, щоб не впасти. У вухах дзвеніло, перед очима світ миготів плямами.

Пролунав голос Штучіна, тепер уже через загальний інтерком:

— Капітане Ден, — його інтонації були холодні, як і завжди, але в них відчувалася якась прихована напруга, — я зібрав достатньо даних, аби зробити певні висновки.

***

Сидячи у капітанському кріслі, і ще відчуваючи в тілі важкість після експерименту, дивився на голограми проєкцій, які розсипав перед нами Штучін. Лінії енергопотоків перепліталися, схеми змінювалися одна за одною, а його голос звучав рівно, без жодної нотки сумніву.

— Капітане, — почав він, — проаналізував усі дані, включно з параметрами твого останнього сеансу передачі енергії. Є варіант, який поєднує три джерела живлення і може подолати обмеження зворотного тиску.

Я сфокусувався.

— Слухаю уважно.

— Перший етап: запуск і розгортання чорної діри забезпечує енергія зі створеного нами ядра поглинача та ретранслятора, спроєктованого за принципом джерела Предтеч. Ця система подасть стабільний і безпечний потік, достатній для формування об’єкта. Ми заповнимо його по максимум перед запуском.

Він зробив паузу, і на голограмі з’явилася об’ємна модель чорної діри, яку оточувала мережа енергетичних каналів.

— Другий етап: коли ми досягнемо межі зворотного тиску й наблизимося до моменту прориву, в роботу ввімкнеться інфініум. Його унікальна структура дозволить повністю обійти гравітаційне відштовхування та підштовхне процес у фазу неконтрольованого росту.

— А третій? — втрутився Кук, нахмуривши брови.

Штучін повернувся до мене.

— Фінальний етап — запуск ланцюгової реакції. Для цього потрібен імпульс такої потужності, якої не може дати жоден техногенний генератор. Тут і вступаєш ти, капітане. Твоє внутрішнє джерело, яке вже зараз демонструє характеристики зорі надгіганта, зможе віддати енергію безпосередньо в ядро чорної діри, замкнувши весь цикл.

Я тихо видихнув.

— Але ти ж сам казав, що мого резерву недостатньо…

— Вірно. Його треба збільшити мінімум у сотні разів, — підтвердив він. — Це складно, але не неможливо. Потрібна цілеспрямована підготовка, контрольовані тренування у зонах з високою енергетичною насиченістю та поступове розширення твого внутрішнього резерву.

— Сотню разів… — присвиснув, відчуваючи, як у грудях підіймається знайоме напруження. — І скільки на це піде часу?

— Якщо підібрати правильні джерела енергії для тренувань і організувати процес безперервного накопичення — місяці. Можливо, навіть більше, якщо ти зможеш витримати надмірне навантаження.

Ліе сидячи поруч промовила.

— Це небезпечно

Глянув на неї, намагаючись усміхнутися, але у мене це не вийшло.

— Все, що ми робимо, небезпечно. Але це — єдиний шанс.

Голограма Штучіна розчинилася, залишивши в повітрі мерехтливі схеми. Я відкинувся в кріслі, відчуваючи, як думки починають складатися в план.

Три джерела, один шанс, і я в центрі цієї системи. Якщо прокачати себе — ми зможемо запустити те, що під силу було лише теріанцям.