Мартин

Не маючи наміру залишатися надовго, Островин поспішив покинути дім відьом, оскільки його допомога більше не була потрібна. Мартин ледве встиг перехопити його перед самим відходом.

— Островине, ти не допоможеш мені в одній справі? — попросив він.

— Зубне закляття? — здогадався чарівник.

— Так. Я дав Шушу слово, що знайду спосіб його зняти.

— Це буде непросто. З таким я ще не стикався.

— Тоді, можливо, ти чув про двох чорних птахів, які сіють зло всюди, де з’являються? — запитав Мартин.

Островин усміхнувся.

— Молодець! — похвалив він хлопця. — Ти правильно пов’язав появу цих птахів із закляттям. Так, я вже не раз чув про біди, які творять ці дивні створіння. Мене самого вони дуже непокоять. На жаль, зараз я нічим не можу тобі допомогти, Мартине. Якщо дізнаюся про них бодай щось — знайду спосіб повідомити тобі.

Кілька днів вони гостювали в домі відьом.

Мартин багато часу проводив із драконом Шушу. Вони встигли по-справжньому здружитися.

Гертруда знову почала вередувати, постійно бурчала й висловлювала своє невдоволення. Старій відьмі дуже не подобалося, коли дім був повний чужинців.

Лише дракону вона не наважувалася висловлювати своє невдоволення — боялася, що він проковтне її, не вдаючись у тонкощі відьомської душі.

І боялася недаремно.

Дракон Шушу виявився надзвичайно безпосереднім і простим у своїх судженнях. Він поділяв світ лише на смачне і несмачне. А неїстівних істот для нього взагалі не існувало.

Стрибає, бігає — значить, можна їсти.

Усе інше не мало особливого значення.

Таке кулінарне бачення світу неабияк лякало відьму.

Її улюблений вихованець — папуга, який раніше був вороном, — на подив усіх навідріз відмовився перетворюватися назад.

Його цілком влаштовував нинішній вигляд і новий суспільний статус.

Він міг говорити що завгодно і передражнювати кого завгодно. Усе сходило йому з рук. Або з крил.

У будь-якому разі свободи в папуги було значно більше, ніж у будь-якого ворона, що жив тоді на світі.

Щоб не турбуватися про харчування дракона, Мартин начаклував спеціальну механічну машину.

Вона без жодних труднощів перемелювала будь-яку тверду їжу на найдрібніші шматочки — не гірше за справжні зуби.

Щоправда, надто тверду їжу все ж потрібно було попередньо відварити.

— Яка чудова штуковина! — одразу оцінив Шушу дивовижний пристрій. — Тепер я можу перемелювати і м’ясо, і навіть рибу. І зуби мені для цього зовсім не потрібні.

Звісно, така машина навряд чи могла замінити справжні драконячі зуби.

Мартин лише допоміг другові урізноманітнити харчування, не більше.

Йому потрібен був час, щоб розібратися із закляттям, а для цього всі засоби були добрі.

Тим часом Шушу підбадьорився.

Йому дуже подобалося, що про нього нарешті хтось дбає, адже раніше всі його лише боялися.

І попри те, що другом величезного вогнедишного дракона став невисокий хлопчик, Шушу відразу зрозумів — це справжня дружба, і її треба берегти.

Треба віддати належне: дракон Шушу виявився не лише грамотним, а й кмітливим.

Свого часу славнозвісний Мерлін прийшов до нього з величезним багажем. Очевидно, він сподівався, що це допоможе йому перемогти дракона.

Але після того, як Мерлін перетворився на чудово підсмажену відбивну, Шушу зі своєю природною господарністю зберіг його речі.

Серед іншого там виявилися книги.

Шушу привіз їх зі своєї печери й передав Мартинові, справедливо вважаючи, що тому вони знадобляться більше.

Тим часом Ферон раптом затужив за домом.

Мабуть, він належав до того типу людей, які воліють любити сім’ю на відстані.

Саме це він і збирався зробити, якнайшвидше повернувшись до свого лісового будинку на відлюдді.

Мартинові ця ідея теж припала до душі.

І вони, залишивши дракона під опікою відьом, тим самим шляхом, човном, повернулися додому.