Мартин

Цієї ночі Мартин ліг спати лише під ранок. Утім, як і минулої.

Едвін теж подався до своєї кімнати трохи перепочити. До сніданку, відчувши наполегливі вимоги шлунка, він підвівся, щоб наповнити тіло їжею.

Та тут сталася одна неприємність.

Геть забувши повернутися з ведмежої подоби до людської, він почав розгулювати палацом. У результаті до смерті налякав кухонну прислугу, королівських придворних і самого короля, який, побачивши лютого ведмедя, подавився шматком м’яса.

Неквапливого ведмедя тричі намагалися заколоти придворні вартові.

Невідомо, чим би все це закінчилося, але, на щастя Едвіна, прокинувся Мартин. Побачивши ведмедя, притиснутого до стіни алебардами охорони, він одразу перетворив його назад на чарівника, тим самим урятувавши від неминучої смерті.

Вартові, впізнавши королівського чарівника, тут же опустили зброю.

До смерті переляканий Едвін розгублено крутив очима, насилу розуміючи, що відбувається.

— Чудова робота, Мартине! — почув хлопчик позаду знайомий голос.

Це був Урмішот.

— Я бачу, ти чаклуєш без заклинань. Я й не знав, що так можна. Нехай Едвін приходить до тями. У нас є важливіша справа. Ходімо швидше за мною. Я маю тобі дещо показати.

Не церемонячись, Урмішот схопив Мартина за рукав і потягнув за собою.

Піднявшись сходами, вони вийшли на найвищу палацову вежу. Урмішот ривком розчинив широке вікно.

— Дивись! — сказав він, показуючи рукою вдалечінь.

Поглянувши туди, куди вказував товариш, Мартин побачив далеко попереду двох чорних птахів. Вони летіли з міста в бік моря.

— Отже, все-таки Бірюк? — подумав уголос Мартин.

— Виходить, що так, — погодився Урмішот.

Вони довго стояли на високій палацовій вежі й вдивлялися вдалечінь.

— Могутнє Зло! — невідомо навіщо промовив Урмішот.

Мартин запитально подивився на нього.

— Той, хто керує птахами, має дуже велику силу, — пояснив Урмішот. — Я б назвав Бірюка Могутнім Злом. І впоратися з ним може лише дуже сильний чарівник... До речі, ти не проти добре поснідати?

— Тільки якщо це не буде танцююча курка Едвіна, — усміхнувся Мартин.

Урмішот розреготався, належно оцінивши жарт, і пішов розпорядитися щодо сніданку.

Мартин, здавалося, тільки цього й чекав.

Він начаклував собі папір, перо з чорнилом і швидко написав записку. Простягнувши руку з вікна, підкорив своїй волі ластівку, що пролітала повз. Пташка підлетіла до вежі й слухняно сіла на підвіконня.

Мартин зняв із руки дешеву каблучку, куплену вранці на ринку, надів її на лапку пташки й просунув під неї записку.

Давши ластівці чіткі вказівки, куди й до кого летіти, він узяв її в руки й легенько підкинув у небо.

Спритно змахнувши крилами, пташка злетіла вгору.

Мартин недовго проводжав її поглядом, потім розвернувся й почав спускатися з вежі на сніданок.

Сніданок був легкий — по два варені некруто яйця на брата та бутерброд із сиром.

Сир виявився досить смачним. Раніше Мартинові такого куштувати не доводилося.

Усе-таки розкішне життя в палаці мало свої невеликі переваги.

Спочатку їли мовчки.

Потім Мартин запитав товариша:

— Ніяк не збагну, Урмішоте, навіщо тобі вчитися чарівництва? Едвін же тебе нічого не навчає.

— А тобі навіщо вчитися чарівництва? — відповів той запитанням на запитання.

— Ти що, забув? Ви мене сюди силоміць затягли. Потрібен мені ваш палац, як корові сідло.

— Та я вже звик тут, — нарізаючи сир тонкими скибочками, сказав Урмішот. — Годують ситно, платять. Не треба горбатитися ні в полі, ні за ремеслом. А чарівництво — справа десята. Я тут уже прописався у вічні учні. Чув новину?

Мартин запитально підвів очі.

Урмішот, неквапливо очищаючи яйце від шкаралупи, продовжив:

— У далекому передмісті, на півдні, знайшли пшеничні поля — геть усіяні мертвими горобцями. Видно, знову постаралися крилаті слуги Могутнього Зла.

— Звідки це відомо? — насторожився Мартин.

— Люди кажуть. Я сам не бачив. Хочеш, відведу тебе туди?

Мартин ствердно кивнув.

— Було б непогано.