Мартин

Смачно повечерявши смаженим гусаком зі шпинатом і ванільним пудингом, вони повкладалися спати.

Нарешті цей довгий день для Мартина закінчився.

Забагато подій. Та ще й цей палац, хай йому грець, — наче мурашник.

Не минуло й чверті години, як Урмішот мирно захропів, пускаючи з лівої ніздрі сопливу бульбашку, що то надувалася, то знову лопалася.

А Мартинові не спалося.

Він усе перевертався на незвично м'якій пуховій перині, з жахом уявляючи, як витримати в цьому палаці цілих два тижні.

Ні гусак у животі не тішив, ні пудинг не зробив сон солодшим.

Та ще й холод поволі поповз тілом.

Мартин стрепенувся.

Холод з'явився неспроста.

Його ковдра повільно сповзала кудись униз.

Він різко потягнув її на себе, але якась невідома сила вперто стягувала ковдру з його змерзлого тіла.

Хлопець придивився уважніше.

Сила виявилася не такою вже й невідомою.

Ковдру з нього стягував не хто інший, як сам королівський чарівник Едвін.

Що він тут робить?

Навіщо йому Мартинова ковдра?

Як Мартин не відчув його наближення?

Що за...

— Тихо! — приклавши вказівний палець до губ, прошепотів Едвін. — Іди за мною!

Мартин безшумно підвівся й пішов слідом.

Вони вийшли з кімнати й навшпиньки, щоб нікого не розбудити, рушили до відкритої тераси на другому поверсі палацу.

Тут, під тьмяним сяйвом місяця, оточеного далекими зорями нічного неба, Едвін заговорив уже сміливіше.

— А тепер, мій учню, я хочу розпочати наш перший урок чарівництва.

— Зараз? Уночі? — здивувався Мартин. — Чому така нагальність? Чому не дочекатися ранку?

— Це мені вирішувати, коли й чого тебе навчати. Я тут королівський чарівник. Але перш ніж почати... мені треба зрозуміти, чи маєш ти чарівну силу. Дай мені руку.

Мартин слухняно простягнув долоню.

Едвін трохи стиснув її й на мить завмер.

Колись давно саме так Островин, удаючи жебрака, потиснув хлопцеві руку на базарі.

— Що ж... Непогано. Дуже навіть непогано, — схвально промовив чарівник. — Якщо врахувати палацові стіни, то взагалі чудово.

— Врахувати палацові стіни? — здивувався Мартин. — Що це означає?

— Дурний хлопчисько! А ще вчитися не хочеш! — відповів Едвін. — Гаразд, поясню. Оскільки я вже давно живу в цьому палаці, моя сила пригнічує здібності інших чарівників. Я певен, що в чистому полі чи в лісі твоє чаклунство набагато сильніше, ніж тут. Там — твоя стихія. А тут ти майже безсилий. Бо я так хочу! Зрозуміло?

Ну... припустімо, якась сила в тебе є. Але чи вона від добра, чи від зла — визначити не можу. Таке іноді трапляється.

На цей випадок я влаштую тобі особливу перевірку.

А тепер дивись уважно.

Із сусідньої кімнати сам собою приплив стіл із глечиком.

Саме приплив, а не приїхав — безшумно ковзнув повітрям.

Глиняний глечик із дзюрчанням наповнився водою.

Раптом вода забулькотіла й закипіла, наче її цілу годину гріли на вогнищі.

З рукава Едвіна вигулькнуло маленьке жовте каченя.

Воно кілька разів крякнуло й смикнуло хвостиком.

Чарівник узяв каченя в руки, повільно підніс до киплячого глечика й кинув усередину.

Мартин із цікавістю зазирнув у глечик і запитав:

— Це буде суп чи борщ? Може, картоплі з цибулею додати?

У королівського чарівника ледь смикнулося ліве око.

Обличчя миттєво налилося багрянцем.

— А є ще каченята? — знову запитав Мартин. — Борщ буде наваристіший. Ще б капусти додати.

— Ти злий хлопчисько! — гнівно вигукнув Едвін, тицяючи в Мартина пальцем. — І сила в тобі теж зла! Чому ти дозволив мені кинути невинне каченя в окріп?

— Тому що цього каченяти ніколи не існувало, — спокійно відповів Мартин. — І вода там зовсім не кипить.

На підтвердження своїх слів він сміливо занурив палець у «киплячий» глечик.

Едвін приголомшено кліпав очима, не розуміючи, що відбувається.

Та Мартин витягнув палець цілим і неушкодженим.

— Невже ти думаєш, що раз я маленький хлопчик, то мене легко обдурити? — запитав він. — Чому я бачу, що вода в глечику кипить, але при цьому не бачу, щоб із нього йшла пара?

Гадаю, тому, що ніякого кипіння там немає.

Це лише зоровий обман, шахрайство, фокус, але не чарівництво.

І ним уже точно неможливо визначити, де добро, а де зло.

— Не кажи дурниць, негідний хлопчиську! — не на жарт розлютився Едвін. — Я вже двадцять років саме так визначаю добро і зло. Цей спосіб працює безпомилково. Ну... майже безпомилково. Скажімо так, помиляється він нечасто. Лише... у половині випадків. Чи ти хочеш сказати, що це...

Едвін замовк.

Тепер уже сумнівався він сам.

Мартин лише знизав плечима.

— Мені шкода.

Усвідомивши всю безглуздість ситуації, Едвін схопився на ноги й збуджено заходив туди-сюди по терасі.

Його ліве око нервово сіпалося.

Нарешті він знову підійшов до хлопця.

— Послухай, Мартине... Я хотів би з тобою домовитися щодо цього... е-е... способу визначення добра і зла... Давай ти нікому про нього не розповідатимеш. Гаразд?