Мартин

У тронній залі палацу королівський дізнавач вирішив влаштувати Мартинові допит у присутності Едвіна й Урмішота. Сам король Георг теж вирішив бути присутнім.

Свою промову Феофан почав не одразу, довго походжаючи залою в роздумах. Решта тим часом із нудьгуючим виглядом спостерігали за ним.

— Ну, от тепер у мене дещо почало складатися в голові, — нарешті промовив він. — Спочатку ми всі вирішили, що Мартин приплив на острів човном. Але це зовсім не так. Я пригадую, як були вставлені весла в кочети. Судячи з цього, човном керувала доросла людина, а не хлопчик. Звідси питання. Хто це був? І як Мартин потрапив на острів?

— Може, чорні птахи його туди принесли? — припустив Едвін, явно вороже налаштований.

— Буде краще, якщо ми самі його про це запитаємо, — запропонував королівський дізнавач, пильно поглянувши на Мартина.

— Чи не краще вам не заходити так здалеку? — своєю чергою запитав Мартин. — Так. Я бачився з відлюдником Бірюком. І він зовсім не відлюдник. Він затворник. На ньому закляття, яке тримає його на острові. Бірюк так схуд, що ледве ноги волочить. Його турбує питання хліба насущного, а не якихось там чорних птахів.

— Цікаво, — промовив дізнавач. — Чому ми маємо тобі вірити?

— А ви й не повинні. Поїдьте на острів і самі про все розпитайте Бірюка.

— Ха! Дуже смішно! — глузливо вставив Едвін. — Ти хочеш, щоб нас знищив розлючений гірський троль? Скажи чесно — троль твоїх рук справа чи Бірюка?

— Якби троль був моїх рук справа, хіба я дозволив би йому гнатися за кораблем, щоб його знищити? Я ж сам був на кораблі й міг загинути так само, як і всі ви. Вам це на думку не спадало? Бірюк каже, що Могутнім Злом може бути лише чарівник. Це й без того цілком зрозуміло. Він вважає, що такою великою чарівною силою міг володіти Мерлін.

— Це правда! — погодився король. — Тільки якби Мерлін був живий, я б про це точно знав. У цьому й полягає весь сенс наших пошуків. Могутнє Зло володіє великою силою. Воно може бути невідомим нам чарівником, який завітав до нашого королівства заради своїх темних цілей. Але він досі не з’явився. Тому ми змушені шукати серед своїх. Бірюк цілком міг тебе обдурити, мій хлопчику. Прикинутися виснаженим нещасним затворником, розповісти про себе жалісливу історію, в яку ти так наївно повірив. А сам, щойно приплив корабель, — напустити на нас гірського троля. Ти ж пам’ятаєш — ми всі мало не загинули. Островин — теж темна особистість. Він був учнем Едвіна, а потім перейшов до Мерліна. Бірюк у чомусь має рацію. Мерлін справді володів великою чарівною силою. І якщо спочатку, на посаді королівського чарівника, він добре допомагав мені у справах, то згодом його вдача змінилася. Від нього стало більше шкоди, ніж користі. Через те ми з ним і посварилися. Мерлін же не просто так пішов із палацу. Хіба Островин тобі про це не розповідав?

— Ні, — задумливо відповів Мартин.

— А ти не замислювався — чому? Ти ж давно знайомий з Островином, чи не так? Він що, тобі не довіряє? Скажи мені, Мартине, хто насправді причалив до острова на тому злощасному човні?

— Островин, — зізнався Мартин.

— Що ж, я так і думав. Шкода, що ти його не затримав. Хлопчику мій, у нас немає мети знищити всіх чарівників королівства. Ми не знаємо, де шукати Могутнє Зло. Але якщо ним виявиться хтось із наших чарівників — його слід негайно зупинити. Інакше може бути надто пізно.

— Щиро кажучи, я вже й сам шкодую, що дав Островину піти, — неохоче погодився Мартин. — У мене до нього накопичилося надто багато запитань.

Після цього запала коротка незручна пауза. Її перервав королівський дізнавач Феофан.

— Отже, шлях на Острів Проклятих нам заказаний, — із жалем у голосі промовив він. — Там мешкає гірський троль. Хоча... Думаю, Бірюк розповів би нам ту саму душещипальну історію, що й Мартинові. Тому вважаю за необхідне негайно знайти Островина, доставити до палацу й як слід його розпитати. А поки ми його шукатимемо, не варто марнувати час. Я пропоную зібрати всіх найкращих лучників королівства й організувати полювання на чорних птахів. Їх треба знищити. Негайно!

— Ми вже намагалися це зробити, — промовив Георг. — Це не так просто. Звісно, тепер ми докладемо всіх сил, щоб знищити чорних птахів. Але я б не став виключати, що ворог перебуває зовсім близько.

— Наскільки близько? — запитав дізнавач, глянувши спідлоба й усміхнувшись. — Ваша величність має на увазі — серед нас? У цій залі? Ні, я не виключаю такого варіанта.

— Ви, здається, декого забули, — промовив Едвін. — У нас у темниці сидить чарівник Різенгрот. Учора він утомився й приліг відпочити. Але сьогодні ж його можна допитати?

— Я нікого не забув, — відповів Феофан. — Різенгрота допитати більше не вийде. Уночі він помер. Тому можна сміливо сказати, що він не Могутнє Зло.

Присутні здивовано поглянули на нього. Ніхто з них іще не знав про те, що сталося.

— Виходить, ми так і не дізнаємося, чому Різенгрот написав на своєму столі: «Благородний Мартин — володар королівства темряви»? — запитав король.

— А Різенгрот нічого не писав на своєму столі, — відповів дізнавач. — Я сьогодні з’ясував, що він не знав грамоти.

Королівський дізнавач витримав паузу й продовжив свою думку.

— Звістка про неписьменність Різенгрота говорить про те, що Мартина могли обмовити. Хтось хоче, щоб усі думали, ніби саме Мартин пов’язаний із силами темряви. Або ж цей хтось щось знає про Мартина й хоче попередити про це інших.

Мартин зрозумів — це не остання спроба очорнити його в очах короля. Хтось дуже хоче виставити його в поганому світлі. Хто ж це, чорт забирай?

До зали несподівано увійшов лицар у кольчузі та обладунках. Це був головний воєначальник королівства, Заліхман.

— Ваша величносте! Біда! На нас напали! — вигукнув він, важко дихаючи після швидкого бігу.

— Що? Хто напав? Хто посмів? — стривожено запитав Георг.

— Якесь чужоземне плем’я. У них є великі небачені тварюки. З рогами, гострими, наче клинки. Поки що нападають на окремі поселення й відходять. Видно — випробовують наші сили. Люди кажуть, ніби їх дуже багато — сила-силенна стоїть на кордоні королівства.

Король рішуче підвівся з трону.

— Коня мені! Меч і обладунки! — вигукнув Георг. — Негайно скликати військову раду! Едвін і Феофан — зі мною! Урмішотові зайнятися обрядом поховання Різенгрота. Мартинові — не залишати палацу!