Сніжинка з трояндовим серцем

Ксенія намагалася тихенько намацати телефон, але той, попри всі її спроби, намацуватись відмовлявся.

«Ну так, звісно, вчорашній відхід до сну пройшов трохи не за планом, – вона посміхнулася, потягнулася, як кішка, і відкрила очі, у ліжку вона була сама. – Все як завжди, після ночі кохання принц втік».

– Крісе! – ніхто не відповів.

Вона встала, вдяглася і вийшла до вітальні. Там його не було. Годинник на стіні показував дев’яту ранку.

«Щось я раненько сьогодні».

– Любий, годі грати в хованки, бо відлупцюю!

Вона пішла на кухню, кожної миті очікуючи його нападу. Порожньо. Кинулася до коридору. Ні взуття, ні одягу. Він зник. Безпричинний страх почав сковувати її розум. Пересилюючи його, вона вийшла на балкон і виглянула у вікно. Машини не було.

«Заспокойся, він просто кудись вийшов, скоро повернеться».

Вона знайшла телефон і набрала його номер. Довжелезні гудки, і нарешті його веселий голос.

– Прокинулася?

– Я – так, а ти скоро уснеш навіки.

– Вибач, не збирався тебе лякати, думав, що поспиш хоча б до десятої, і я встигну, хотів зробити сюрприз.

– І тобі вдалося. Крутий сюрприз.

– Ну пробач, сонечко!

– Де ти?

– Їду додому.

– До беде?

– До нас, – це «до нас» заспокоїло її краще гідазепаму, а той непогано заспокоює.

– Любий, ти міг хоча б записку залишити?! Я вже чорт-зна що собі думаю!

– Не треба думати, краще розігрій поїсти, я голодний як вовк. Легкий сніданок нас точно не врятує, – знову це «нас», приємні три літери. – Я майже вдома, вже бачу твій красивезний будинок, я навіть тебе бачу. Ти стоїш посеред вітальні і злишся, на тобі розтягнуті штані і худі. Сонечко, ти така красива.

«Базіка», – мимоволі посміхнулася Ксенія.

– То як? Погодуєш мене?

– Залежить від твого сюрпризу.

– Нічого особливого, але повинно сподобатись.

– Ти скоро?

– Вже паркуюсь.

Вона вискочила на балкон, дивилась, як він виходить з машини, махає їй рукою, в іншій руці був невеликий пакунок. Помахавши у відповідь, вона пішла до дверей, знову чекаючи його на порозі. Ліфт зупинився, двері відкрилися, але ніхто не вийшов, натомість заграла музика. Спочатку з’явилася нога, потім рука, а потім їхній власник, який, тримаючи пакунок у зубах, намагався врятувати своє життя, повільно рухаючись під «Boyfriend» Dove Cameron. Ксенія завмерла, засміялась, а потім, примружившись, почала слідкувати за кожним його рухом. Мелодія коротенька, але і їй не судилося добігти кінця, за дверима навпроти почулися голоси. Крістіан стрибнув у тамбур, їхні двері зачинилися, а навпроти – відчинилися.

– Не дихай на мене і не пали в ліфті, бо спалиш будинок, нахрін. Викинеш мусор, купиш пиво, і додому.

– Моя ж ти киця!

– Йди вже, драконе! – з посмішкою відреагувала жінка.

Чоловік випорхнув на волю, послав дружині повітряний поцілунок, від чого та засміялася, і натиснув кнопку виклику ліфту. Результат не забарився.

– Новий рік – час чудес, – філософські виголосив веселий сусід, дістав цигарку і зайшов всередину.

Ліфт поїхав, а Ксенія з Крістіаном голосно зареготали, весь цей час вони спостерігали у двірне очко, щільно притиснувшись один до одного щоками.

– Яка в тебе м’якенька щічка. Я так за нею скучив, – Кріс повернув голову і поцілував дівчину, та відповіла поцілунком у губи, після чого вони зайшли у хату.

– І де ти пропадав? – вона обійняла його, знову цілуючи в губи.

– Прокинувся трохи по восьмій, потинявся по хаті, не їв, хотів разом, а ти спиш і спиш. Треба було відволіктися від думок про їжу, і я вирішив з’їздити по неї. Згадав, як ти казала, що в тому кафе смачні круасани. У вас же немає свят, вирішив, що вони можуть працювати. Пощастило. Купив моїй дівчинці круасанів і навіть макарунів. І ще дещо для тебе маю, але ти повинна мене звільнити.

– Помрій.

– Тоді не отримаєш.

Вона зняла руки з його шиї, він розстібнув куртку і дістав з внутрішньої кишені маленьку білу троянду.

– Де ти її взяв?!

– З серця дістав, це було нелегко, боявся зламати, бачиш, яка тендітна. Подобається?

– Вона прекрасна, – на очі навернулись сльози, і вона знала, чому.

– Так і знав, що чутливі, – він обійняв її і став цілувати. – Суворі, але такі ніжні. Пробачила мені?

– Вже давно. Їсти будемо, чи може...

– Ніяких «чи може»!

Вона засміялася.

– Роздягайся, а я розігрію.

– І побільше.

Одна «тривога» змінювалась іншою, а в сто чотирнадцятій панував спокій. На роботу їй не треба, робочих годин мало, тож дозволили відробити їх наприкінці тижня, замість того, щоб приходити на 2 години щодня. До 5 січня вона була абсолютно вільна.

– А коли тобі на роботу? — поцікавилась Ксенія.

– Взагалі-то, 8-го, – вони валялися на дивані, обговорюючи ялинкові іграшки, і які асоціації ті в них викликають. – А тобі?

– 5-го. А з 8-го треба буде щодня навідуватись на кафедру, є справи.

– Натякаєш, щоб валив за планом?

– Майже. Поїдеш 8-го, на роботі будеш 10-го, думаю, 2 дні затримки тобі пробачать. Хто твій бос? Батько?

– Ні, я ще не на тому рівні, рухаюсь нагору поступово. Батько хоче, щоб я повністю був у темі, коли прийде моя черга. Маю окремий кабінет, навіть помічника, але не на верхніх поверхах.

– Ти хотів сказати помічницю?

– Хотілося б, звичайно, але це чоловік. Роже, гарний хлопець, тільки після вишу, він у нас на стажуванні. Старається як чорт, мабуть, залишимо. Сучасна молодь така лінива, та він не такий.

– Жінок багато в корпораціїї?

– Дуже, власне, нас тільки троє чоловіків, батько, я і Роже. Важкувато часом, тій носовичка дай, коли плаче, іншу пригорни, по спині погладь, буває, що й цілувати доводиться, аби заспокоїти, у таких випадках мене відправляють, я непогано цілуюся. В деякі дні навіть до роботи руки не доходять, думаємо взяти психолога, теж жінку, – пара стусанів прилетіли базіці у бік, очікувана реакція, тож він тільки засміявся. – От чому українські дівчата такі власниці?

– А французькі не такі?

– Такі, але все одно інші, є градація, а от серед українок її немає. За своє голову відірвуть. Поцілувались – ти вже хлопець, був секс – майже наречений.

– На що це ти натякаєш?

– Ні на що, просто думки вголос.

– То може тоді про наш статус вголос подумаєш? На якому ми етапі? Хто за твоєю шкалою «ми»? Дуже цікаво почути.

– Ти – моя дівчина, це не обговорюється. Ще питання?

– О-о-о! Цього цілком достатньо.

– Коли ти зможеш приїхати? Розумію, що зарано про таке питати, але в нашій ситуації...

– Відпустка влітку, раніше ніяк.

– А може, навесні зможеш вирватись? Хоча б на декілька днів.

– Я подумаю, але не обіцяю, в мене батько, на жаль, не ректор. А сам не зможеш приїхати?

– Приїду при першій нагоді, це все, що я зараз можу пообіцяти. І це немало, знаючи, як ти ставишся до брехні. До речі, якщо це брехня, то яка?

– Вбивча, – вона повернулася до нього, почала цілувати. – Не вбивай мене, любий.

– Ти сама кого хочеш вб’єш. Найніжніша у світі вбивця.

– Розкажеш про свою секретну ідею?

– Звідки ти знаєш, що вона секретна?

– Дві спроби – дві відмови. Це просто, любий. Про неї ніхто не знає, навіть родина. Що ти задумав?

– Швидко сутеніє, скоро вечеряти будемо.

– Не скажеш – їжі не отримаєш.

– А ти мені?

– Легко, хоч зараз.

– Сама запропонувала.

– І не відмовляюся. Моє друге хобі – відеозйомка, після школи захопилася, спочатку як аматор знімала, а потім батьки з грошима допомогли, на кого ж ще їх витрачати, якщо не на улюблену донечку. Закінчила серйозні курси операторів, маю диплом.

– ?!

– Чого це ти? Тиск підвищився? Очі аж на лобі.

– Курси операторів? – він намагався говорити спокійно.

– А що такого? Відзначили мене, сказали, талант, – він слухав і широко посміхався. – Чого пику тягнеш?

– Я не вірю.

– У що саме?

– В те, що за 48 годин з двома людьми можуть статися стільки поєднань.

– Ти що, теж знімаєш?!

– Ні.

– Я вирву з тебе зізнання! – вона схопила його за горло. Кажи, падлюко, бо задихнешся! – але він тільки реготав, руки у неї були маленькі і ніжні.

– Здаюся, все скажу!

– Уважно слухаю.

– Я з дитинства займався танцями, мав вельми серйозний рівень, але потім кинув, часу не вистачало. Три місяці тому відновив тренування, таємно, нікому нічого не сказав.

– Після розлучення з Беа. Так ось чим ти хочеш заповнити свою порожнечу. Але навіщо було розлучатися, вона була проти?

– Це не пов’язані речі, вона навіть не знала про мої наміри, ми про це не говорили, останнім часом ми взагалі ні про що не розмовляли, тільки сварилися.

– Тоді чому це така таємниця? Ну будеш танцювати у своє задоволення, навіщо приховувати? Можна прямо на столі у офісі, дівчатам сподобається, я вже переконалась. Стрінги маєш? Якщо ні, подарую, в мене їх дохріна. Хочеш чорні з блискітками, вони круті? Від серця, точніше, не зовсім серця, відриваю.

– Не пожалкуй.

– Фігня, вони, до речі, спереду діряві, як про тебе шиті, – обидва зареготали. – Ти не відповів.

– Бо я не буду танцювати лише для себе.

– Що, що, що?! Мені не почулось?!

– Я хочу відкрити канал на «ютубі», робити художні ролики з танцями. Контемп, хіп-хоп, електронка, я багато під що танцюю, тільки форму треба відновити. Але це була лише ідея. Я попитав у знайомих, обережно так, чи немає в них когось, хто з камерою дружить. По нулях. А давати оголошення ще не наважився. Які у тебе величезні красиві очі. Розкажи, що ти бачиш? Як там зараз у Ріо, багато срак у стрінгах на пляжі?

– Аж у очах мигтить, і всі самбу рубають, захоплююче видовище.

– Що тепер скажеш про нашу зустріч?

– Краще помовчу, обіцяла батькам не матюкатися при тобі, – він засміявся.

– Що будемо робити з новою інформацією? Будеш мене знімати, чи іншого оператора шукати?

– Ні, стривай, зупинись! Я так не можу, для мене це просто неможливо, ти мені навіть часу на роздуми не даєш! Я геть нічого не знаю, не знаю тебе, не знаю, який у тебе план, для чого тобі цей канал, чого ти взагалі хочеш досягти, заварюючи цю кашу, але ти питаєш чи буду я тебе знімати, ніби наймаєш клінера на пару годин, хату прибрати! Створення такого контенту – важкий процес, в ньому дохріна нюансів, потрібна купа обладнання, якого в мене нема: транспорт, камери, дрони, світло, мікрофони, генератори, потужні компи, дорогий софт, продумана концепція, локації, скоріш за все, хоча б один помічник. І це тільки для мене. А ти шкіришся і пропонуєш тебе познімати, наче це хоум відео на пам’ять про молодість. Щоб це був класний продукт, я повинна тебе відчувати, розуміти, як ти думаєш, а не рухаєшся, та я навіть не знаю, як ти танцюєш. З ліфту ти виходиш непогано, але цього замало, треба розуміти, як це буде виглядати в кадрі, як побудувати цей кадр, щоб воно, бляха, було, як цукерочка, щоб дівчата слиною стікали, а хлопці бігли до дзеркала, вчити нові рухи. Щоб такий проект злетів треба, щоб капець як багато факторів зійшлися в одній точці. І він може злетіти, бо я не знаю подібних проектів. Можливо, вони є, навіть впевнена, та якщо вони не в трендах, значить, того не варті. Ніша порожня. Можна побудувати цілу історію, пов’язати ролики спільною ідеєю, можна знімати окремі епізоди. Ще треба вирішити питання з правами на музику, під яку ти хочеш танцювати. Добре, якщо вона є в «Youtube Music”, а якщо ні? Доведеться винаймати юриста з інтелектуального права, щоб угоди з правовласниками підписував, чи ти сам плануєш цим займатись? Навіть не уявляю, скільки на всю цю затію треба грошей і часу, – вона встала з дивана і ходила по кімнаті, тепер вона розмовляла більше з собою, ніж з ним, а він сидів і посміхався, як придурок, він знайшов більше за оператора, він знайшов оператора, режисера, продюсера, монтажера, адміністратора, і все це – дівчина, яку він вже вважав своєю. – Так, більше на цю тему ні слова. Зараз це пусті балачки. Тобі треба обдумати все, що ти почув, відновити форму, скласти в голові детальний план. Попри все, що з нами трапилось, ми не знаємо, що буде завтра, чи будемо ми разом, де ми взагалі будемо. Я не можу одночасно думати про це, про свою кар’єру, на яку я вгатила дев’ять років життя і якій при такому раскладі загрожує цілковитий крах, і про твою дупу, яку треба зняти якомога сексуальніше. А якщо я погоджусь, а проект провалиться? Як мені жити, де мені жити, на що мені жити? Які в нас на той момент будуть відносини? Ти розумієш, що мене просто розірве від усього цього?

– Спокійно, сонечко, я все розумію. Заспокойся, будь ласка, більше ми про це говорити не будемо, – він підхопився і швидко її обійняв.

Ксенія поволі розслабилась, його тіло в її обіймах навіювало зовсім інші, більш приємні думки.

– Супер, забудемо про це на якийсь час, – нарешті промовила вона. – Та у нас тепер інша проблема.

– Серйозна?

– Вкрай.

– Добивай.

– Що будемо робити з незапланованим викидом естрогену в моєму молодому, квітучому, прагнучому кохання і ніжності тілі?

– Що тут поробиш, варіантів небагато.

– Варіантів? – вона примружилась.

– Я і кажу, варіант лише один, – Кріс різко підхопив дівчину правою рукою під сідниці і, притримуючи лівою, перекинув через плече, а та заверещала. – Можеш кричати, це не врятує ні тебе, ні твою дупцю, відшмагаю по повній!

Вовтузячись і сміючись, вони завалились до спальні і впали на ліжко, коли естроген такий високий не можна зволікати ні секунди.

– Відшмагай мене, роби зі мною все що хочеш!

– Завжди мріяв почути таке від дівчини!

– А потім я зроблю те саме з тобою!

– Домовились!