Сніжинка з трояндовим серцем

Прокинулись о пів на восьму, повалялися ще півгодини і вирушили до кухні. Поки Ксенія займалася м’ясом, Кріс дістав з холодильника сири, ковбаси, хамони, оливки і інші «каперси», зайнявся нарізкою, там де це було потрібно, і викладанням цих натюрмортів на тарілки.

– У тебе добре виходить, тоненько ріжеш.

– Ножі гострі, добре, що ти їх разом з язиком щоранку точиш, – у нього полетіла прихватка, лист з «яблучком» вже був у духовці, тож потреби в ній не було жодної.

Що за дурня, скажете ви, лист же холодний. Воно то так повинно було би бути, але дівчина забула його дістати, тож цей шмат сталі добряче нагрівся. А що, вона ж попереджала, що готує так собі.

– Замість того, щоб безлад наводити, краще б допомогла. Викладай сир, оливки, хамон, досвід у тебе вже є, добре, що вчора потренувалась, – друга прихватка прилетіла йому прямо в пику, Ксенія була не настільки сильною, щоб запхати до духовки гарячий сталевий лист з кілограмовим шматком свинини однією рукою, зате вона писала непогані детективи, які ще ніхто не читав. – Добре, хоч не в око, а праве вухо і так неробоче, – вона засміялась. – Розкажи про подругу, не думаю, що в тебе їх багато, тож це важлива людина в твоєму житті.

– Слухай, я тебе вже боюся.

– Не варто, просто з кожною хвилиною, проведеною поруч, я розумію тебе все краще, до ранку геть все буду про тебе знати. Хочеш, книгу разом напишемо, але це згодом, розказуй про Юльку.

– Не називай її так, я ревную.

– А як? Юлію? Подругу? Вона вродлива? Покажеш фото?

– Крісе, ти граєшся з вогнем.

– Ти права, «Крісе» звучить якось дивно, наче це не моє ім’я, а якогось хлопця, що теж тут сидить, це неприємно, я теж ревную.

– Стули пельку, не думала, що ти такий базіка.

– Зазвичай ні, але іноді буває.

– І коли буває це «іноді»?

– Дуже рідко, тільки коли я зустрічаю ідеальну дівчину, яку звуть Нія, – він посміхався, але і сир різав, товсто, це ж брі, нахріна його тонко нарізати.

– От базіка! Обожнюю тебе!

– Вже? Щось рано, але мені приємно. Ну так що про подругу скажеш? Як не хочеш – не відповідай.

– Дружимо з 1-го класу, люблю її. Вона вибухова, весела, вміє слухати, а щодо зовнішності, маленька, струнка, чорне волосся, на Крус схожа, тільки очі блакитні. Легко уявити, бо побачиш ти її нескоро.

– Прикольний опис, а чому нескоро?

– Тому.

– Зрозуміло. Думаєш, засмутився? Анітрохи, брюнетки не моє, вони надто шалені, я більше дівчат з каштановим волоссям люблю, вони спокійні, але і пошаленіти коли-не-коли можуть, гарний баланс, – вона посміхнулась, згадавши що саме це вона йому казала ще вчора, запам’ятав, гімнюк. – У мене теж друзів небагато, та їх і не може бути багато. Один хлопець зі школи, пара з університету, на роботі, випереджаючи твоє запитання, тільки колеги. Є пара дівчат знайомих, приятелюємо, у нас не так суворо, як у вас щодо цього, можна з дівчатами приятелювати. Не знаю, що там у них в голові, але, здається, мозок, бо поводяться добре, не намагаються мене обкрутити, як ти висловилась. Я їх ще з універу знаю, зустрічаємось рідко, у них є хлопці, тож все добре. Ну от, питання у твоїй голові закінчились, а я з сиром впорався, і непогано, як на мене. Хочеш шматочок? Він смачний, як я люблю, не збрехала, справжній профі.

«Я б тебе залюбки зараз проковтнула, навіть жувати б не стала», – думала вона, беручи шматочок гордості французького сироваріння.

– Ходімо у вітальню, м’ясо тільки за годину треба буде подивитись.

– Я ще не все зробив.

– Вистачить з нас, ми і це не з’їмо. Пюреху будеш?

– Шо? – від цього «шо» і його нерозуміння вона зареготала.

– Картоплю товчену з молоком і маслом.

– Ні, ну так би і казала. Звісно, вари, таке я люблю.

– Любиш, але слово таке не знаєш.

– Та знаю я, просто ти так сказала, що я не зрозумів, розгубився.

– Ти ж моє розгубляшечко!

– А оце було зовсім незнайоме слово, але прикольне.

Поки готувалось м’ясо, подивились її старі фото від самого дитинства, Ксенія трохи розповіла про своє життя-буття, і як вона дійшла до такого.

– Твоя вчителька – молодець, розкрила тебе. А чому книги не намагаєшся видати?

– Критики боюсь, часу не вистачає, та і коштує це чимало, якщо самвидавом займатись.

– А хтось їх читав?

– Батьки, Юлька, ще пара людей, в мене невелике коло альф.

– Кого?

– Альфа-читачів. Так називаються люди, які першими читають ще невиданий рукопис, дають оцінки, відгуки, фідбек для автора, так би мовити, щоб той розумів, що добре у книзі, що погано.

– Мені даш почитати?

– Чому ні, дам, але пізніше.

За розмовами час минув швидко, святкова вечеря була готова. Об одинадцятій перевдяглися і сіли за стіл, попрощатися з роком, що минав.

– Потанцюємо до дванадцятої, маємо півгодини?

– Давай, ти ж любиш танцювати.

– А ти?

– Буває, але рідко, де мені танцювати, по клубах не ходжу.

Він вибрав музику, вони обійнялися і стали повільно рухатись.

– Ти ще згадуєш свою дівчину? Як її звали?

– Беа, Беатріс. Згадував, але після зустрічі з тобою перестав.

– Не жалкував, що розійшлися?

– Ні. Це було не спонтанне рішення.

– Розкажи про порожнечу.

– Коротко не вийде. Може, спочатку ти про хобі, а після всіх відеодзвінків, я розповім про одну свою ідею.

– Хитрий який. Дзуськи, повернемось до цієї теми пізніше.

Вони ще трохи потанцювали, а потім настав Новий рік з хлопавками, бенгальськими вогнями, стрільбою шампанським і поцілунками. Спочатку зателефонували його бабусі з дідусем. Ті були приємно вражені і самим цим фактом, і дівчиною, що вітала їх зі святом. Потім поспілкувались з її батьками, все пройшло більш, ніж гарно. Потім брат зателефонував, теж порадів за сестру. Дійшла черга і до Ліона.

– Трохи лячно, але набирай. Впораюсь.

– Ти просто красуня, не хвилюйся.

– А як мені до них звертатись? Марі – зрозуміло, а до батька з мамою?

– По іменах. Філіп і Олена, їй буде приємно, батько її Елен зве, а вона Олена.

– Давай. Я готова.

На екрані з’явилося обличчя вродливої жінки.

– З Новим роком, матусю! – він говорив французькою.

– Крістіане, синку, оце так сюрприз! Ну як ви там? Тихо? Ви в безпеці?

– Поки що так, а далі видно буде. А де всі, поруч?

– Так, всі тут.

– А ну, покажи їх мені, є повідомлення для родини.

– Привіт, синку, привіт братику! З Новим роком! – до розмови приєднались Філіп і Марі.

– Вітаю, тату! Привіт, мала! І вас з Новим роком. Давайте якось щільніше, щоб всі в кадрі були, отак, так добре. Так от, мої любі, розуміючи вашу цікавість і те, що вживу з Нією ви побачитесь ще не скоро, ми вирішили привітати вас з Новим роком по відео, це Нія запропонувала. Готові? А ось і вона! – Ксенія з’явилася у кадрі.

– Пані Олено, мєсьє Філіп, Марі, дуже рада познайомитись і вітаю вас з Новим роком. Крістіан вже розповів про вашу дружню родину, але, думаю, далеко не все. Сподіваюсь, при зустрічі ви доповните його розповідь, і вибачте, що події розгортаються так швидко, це ненормально, як на мене, але ми не винні, все вийшло з-під контролю в той момент, коли я вгадала, що він любить брі, – родина слухала з усмішками на обличчі, мати перекладала чоловікові, Марі розуміла українську.

– Тримай його подалі від сирів, бо зжере все, що є, – увімкнулася вона до розмови, і всі засміялись.

– Пізно, Марі, він вже знає пароль від холодильника, – нова порція сміху.

– Коли приїдеш, Ніє?

– Марі! – це вже мати з батьком.

– А що такого, наче ви цього не хочете.

– Брехати не буду, Марі, поки що не знаю, сподіваюсь, скоро.

– Ніє, приїжджайте, як тільки зможете, будемо раді вітати вас у нашій родині, – запросив батько, а Кріс переклав.

– Дякую за запрошення, мєсьє Філіп, обов’язково ним скористаюсь.

– Ксеніє, не тягніть, просто візьміть відпустку і прилітайте. Нам є про що поговорити, – це вже Олена.

– Звучить неоднозначно і навіть трохи страшно, але я пишу детективи, тож вам не вдалося мене налякати, – всі знову засміялися. – Давайте краще вип’ємо, це не страшно, – вона взяла до рук келих, всі наслідували її приклад. – Милі Олено, Філіп хочу підняти цей келих за вас, за вашу родину, яка виховала таку чудову дитину, Марі – просто диво, принаймні, мені так здається, – всі зареготали. – А якщо без жартів, ваш син мене підкорив своїм розумом, гумором, ну і на личко теж нічого, що там приховувати, – всі знову посміхались. – Не знаю, чи розповів він вам всю передісторію нашої зустрічі, але для мене це диво, казка, не інакше, тож ще раз пробачте за надшвидкість, з якою розвиваються події, для казок це нормально.

– Ксеніє, вам нема за що вибачатись, кидайте цю звичку. Ми живемо в шалений час, все прекрасно, ми дуже за вас раді.

– Дякую, пані Олено, дивлячись на вашого чоловіка, я впевнена, ви розумієте мене, як ніхто інший. Хіба можна встояти.

Олена широко посміхнулась і переклала Філіпові, той аж засвітився від задоволення.

– Ну ми будемо пити чи ні? – не витримала Марі.

– Пані Олено, скажіть тост, ви знаєте який, він дуже короткий, з одного слова.

– Будьмо! – голосно і з широкою посмішкою виголосила та і добряче відпила зі свого келиха, а з нею і всі інші. – Дякую, Ксеніє, я вже і забула, як мені цього не вистачає.

– Познайомились, і добре. Пийте шампанське, їжте равликів, чи що ви там їсте, а нам вже час, – Крістіан вирішив різко завершити бесіду.

– Ну, синку, дай нам ще хоч трохи поспілкуватись, вона така приємна! – прохала мати, перейшовши на французьку.

– Ще поспілкуєтесь.

– Не осоромся, братику, вона така красуня, думай про цифри прибутку, це повинно допомогти. Буду тримати за тебе кулаки.

– Та пішла ти! – батьки реготали, вільні французькі нрави. – Оревуар, буде час, наберу.

– Авжеж, авжеж, – не здавалась Марі. – Чекаємо з нетерпінням. Ніє, вибач, що розмовляємо французькою, це автоматично. Я сказала, що ти красуня, а мама хотіла ще поспілкуватись, та твій хлопець дуже поспішає. Я ж можу його так називати? Ти не знаєш, куди це він поспішає? Що ви їли? – тепер вже посміхалась і Ксенія.

– Майже нічого, весь час комусь телефонуємо.

– Якого біса! Крістіане, ти свиня! Чому твоя дівчина досі голодна!? Не міг пізніше зателефонувати? Ти мене розчарував, братику.

До батька донесли цю важливу інформацію, і він не міг не втрутитись.

– Залишимо їх, хай хоч поїдять спочатку.

– «Спочатку»? На що це ти натякаєш, тату?

– Ні на що. Бувай, мій любий. Така дівчина не повинна чекати. Радий був познайомитись, Ніє.

– Цілую, синку. До побачення, Ніє, приїжджай якнайшвидше.

– Бувай, братику. Бувай, Ніє, ще потеревенимо, візьми в Крістіана мій номер, дзвони, не вагайся.

– І мій! – не відставала мати.

– Крістіане, думай про цифри, – знову Марі, вже французькою.

– Марі!

Всі зареготали, і на цій мажорній ноті зв’язок перервався.

– З чого вони сміялись, сподіваюсь, не з мене?

– З мене. Марі завжди з мене стібеться, та вони всі зараз з мене стібалися.

– А з чого саме? Розкажи!

– Ні.

– Ну, любчику, ну будь ласка, мені ж цікаво!

– Ти і чорта вмовиш! Гаразд. Підколювали, що перший раз довго не протримаюсь, бо ти дуже красива. Марі запропонувала думати про цифри прибутку.

– Весела у вас сімейка, – Ксенія засміялась.

– А я про що. Ми такі. Поїмо? Ти голодна?

– Так, дуже голодна, ти навіть не уявляєш наскільки.

– Що ти хочеш, м’яса, сирів, хамону? Що тобі покласти?

– Себе!

Вони сиділи на дивані, а за мить вже не сиділи, Ксенія схопила його за руку і потягла до спальні.

– Це ж просто неможливо стільки чекати! Сраний Новий рік! – швидко промовляла вона, цілуючи його.

– Хочу тебе! Нікого так не хотів! – він миттєво втратив голову.

Вони постягали один з одного одяг, їхні тіла горіли від передчуття того, що станеться дуже скоро, від чого вони тікали і чого так хотіли.

– Доторкнись до мене, попесть, попесть її, хочу відчувати твої пальці, хочу відчувати їх всередині, зовні, всюди, цілуй мене, любий, кохай мене щосили!

Якийсь час його руки ніжно стискали її груди, поки язик бавився з сосками. Потім права рука гайнула нижче, його пальці ковзали по вологій від збудження шкірі, з кожним дотиком стаючи ще більш мокрішими, чуттєвішими, точнішими. Їхні губи несамовито всочували жагу один одного. Поки його права рука не могла відірватися від цих мокрих темних статевих губ і маленького рожевого клітора, який від кожного невагомого дотику ставав більше, ліва жадібно пестила її сідниці. Ксенія ж лівою вхопила його шию, буквально втискаючи його губи в свої, права в цей час обхопила член, що впирався в її лобок. Один повільний рух натягував крайню плоть, вивільняючи голівку, інший — відпускав, обережно, тягуче, він повинен триматись. Обидва дихали швидко і уривчасто. Короткий ковток повітря — і нова порція отруйних поцілунків, від яких реальний світ тьмянів і помирав, змінюючись нірваной.

Ксенія почала тихенько стогнати і відпустила член, намагаючись намацати презерватив у шухлядці з нижнью білизною. Знайшла, оповила шию хлопця руками і, не припиняючи цілуватись, розірвала і відкинула упаковку, дістала «резинку» і почала вдягати її однією рукою, інша продовжувала тримати шию Кріса. Рухи його пальців стали майже нестерпними, так солодко їй ще ніколи не було.

– Так, мій маленький, трохи швидше, сильніше, не бійся. О, таак! Ще сильніше! Середнім пальцем! Так, так, саме так, мій хлопчику, ти все робиш саме так, як треба, ще трішки, ще хвилину, ще секунду, ще мить! Так! Так! Таак! Тааак!

Раптом вона замовкла тільки її тіло продовжувало тріпотіти від його доторків, потім завмерло і струснулось в німому оргазмі.

– Увійди в мене, хай буде швидко, хай буде миттєво! – її гарячий шепіт обпалював його уяву.

Вони обійнялись і вже за мить були на ліжку, відчуваючи його приємну прохолоду, що так контрастувала з їхніми полум’яними тілами. Кріс увійшов в неї, вона підняла ноги, міцно обхопивши ними його талію. Він почав рухатись, спочатку повільно, намагаючись стримуватись, потім все швидше і швидше, в такт з шаленим ритмом її серця, яке він відчував, притиснувшись до її грудей. За пару хвилин він весь напружився і голосно кінчив.

– Все було чудово, все було прекрасно, більш, ніж прекрасно! – вона чимдуж прижимала його до себе, а він важко дихав і мовчав.

Її руки пестили його тіло, і стільки ніжності було в цих дотиках, що в нього паморочилось у голові.

– Ти моя, ти належиш тільки мені, – ніжні поцілунки вкривали її волосся, очі, плечі.

– Бережи мене, завжди будь зі мною, навіть коли поїдеш – будь зі мною, подумки, уві сні, в своїх мріях. Я буду тебе чекати, буду згадувати цю мить і ті миті, що в нас попереду. У нас все буде добре.

Вони потроху заспокоювались.

– Так і буде. Вибудуємо план міцний, як камінь, у нас все буде супер. Ти така чуттєва, я просто божеволів від твого голосу і підказок, це так сексуально, це просто нереально заводить.

– Як і твої руки з губами, вони створені для мене, ти створений для мене.

– А ти – для мене, ніколи не бачив такого досконалого тіла.

– І багато ти їх бачив?

– О, впізнаю мою Нієчку. Ні, сонечко, зовсім небагато, були красиві, навіть дуже красиві, та куди їм до тебе.

– Обійми мене, ти такий тепленький.

Він міцно пригорнув її до себе, а потім вони взагалі залізли під ковдру.

– Так би і лежала все життя.

– А я – ні, – вона посміхнулась.

– Чому?

– Сир дуже люблю, іноді ходив би по сир до холодильника, але завжди б повертався.

– Може, мені звати тебе Роккі, як мишу з отого старого американського мультика?

– Краще я буду Роккі зі старого «Роккі». Е-е-е-д-р-і-і-і-е-е-е-н! – він тихенько спародіював відомий зойк з відомого фільму, а вона нетихенько засміялась. – І музика така, па-па-па па-па па-па-парапапам-папапапам-папам-парапапам, – це вже був регіт, причому реготали обидва. – Дарма я про сир згадав, тепер їсти хочеться, а м’ясо з пюрехою давно захололи.

– Розігріємо. Я б теж чогось з’їла.

– Боюсь спитати, чого саме?

– Це не боляче, любий.

– Ту-дун! Другий раунд. Па-па-па па-па па-па-па-па-папам-парапам-папам-парапапам, – вона знову зареготала, а він відкинув ковдру і прилаштувався так, що його голова опинилась між її стегнами.

Сміх вщух, залишились тільки пристрасть і бажання доставити партнерові насолоду, а за годину вони вже спали, міцно стискаючи один одного в обіймах.