Сніжинка з трояндовим серцем

Кріс читав, Ксенія прибирала, а Юлька трохи нервувалась і... злилась, вона не звикла ділити найкращу подругу з будь-ким, особливо хлопцем.

«Звикай і користуйся нагодою, поїде – будеш тільки в телефоні на неї дивитись. От чому не можна без цих довбаних хлопців!» – думки, що завернули у зовсім небажаний бік, лише додали смутку.

Відкинувши їх, наче недопалок, вона подивилась на себе у дзеркало. Вродлива, сильна, самотня. Чоловіки завжди відчували, що в цьому маленькому тілі живе міцний дух, який прагне їх підкорити, тому тікали. Відкинувши пасмо чорного волосся, Юлька провела по ньому рукою, насолоджуючись цими сяйвом і м’якістю, підправила пальцем помаду, нанесла на губи блиск, вона буде блищати так сильно, як тільки зможе. Самотня яскрава зірка. Це порівняння підняло дівчині настрій. Вона була готова. Взяла телефон, набрала Ксюху.

– Привіт, сонце. Збираюсь виходити.

– Зрозуміла, Юльчик. Ми тоді теж за десять хвилин виїжджаємо. Номер пам’ятаєш?

– Так, він простий.

– Тоді чекаємо.

– Цілую, подруго.

– І я тебе.

Десь за півгодини вона вийшла з метро і озирнулася навкруги, шукаючи потрібну автівку, але Крістіан з Ксенією побачили її раніше, вийшли з машини і вже прямували назустріч.

– Привіт, моя дівчинко. Познайомтесь, Крістіан – Юлія, Юлія – Крістіан.

– Дуже приємно, – першим озвався Кріс.

– Мені теж, але і придушити вас трохи хочеться, – посміхалась Юля.

– «Тебе», краща подруга моєї дівчини – мій друг, – шкірився хлопець.

– Ну, якщо «тебе», тоді «вбити», це буде взагалі по-дружньому, – всі засміялись. – Давно чекаєте?

– Хвилин десять, – відповіла Ксенія. – Поїхали вже. Чи ми так і будемо на холоді стовбичити? Тебе чекає сюрприз.

– О, як це мило з твого боку. Крістіане, чому ти не сказав, що приїхав не сам, а з другом? Як його звуть? Сподіваюсь, Андреа, красиво звучить.

– Шаурма його звуть, – розчарувала Ксенія подругу, але та і не збиралась розчаровуватись.

– Це навіть краще, обожнюю східних хлопців, – всі знову засміялись і попрямували до машини.

– Так оце, значить, та сама машина, на якій ти приїхав з самої Франції, – задумливо промовила Юлька, всідаючись на заднє сидіння і паралельно розглядаючи «нутрощі» «Гольфа». – Тісненька.

Ксенія почервоніла, Крістіан теж хотів, але в останню мить передумав, тільки кинув на дівчину на передньому сидінні дуже виразний погляд.

– А втім, не знаю, як вам, а мені зручно. Добре, що я така невисока.

– Але погано, що така язиката, – видихнула Ксенія, і всі зареготали, прикидатися не мало сенсу.

– Вибачте, не втрималась. Їдьмо скоріш, східні хлопці швидко запалюються, але і холонуть швидко, не хочу, щоб мій охолов до мене ще до знайомства. Газуй, Крістіане!

– Люба, мені здається, чи у нас на задньому сидінні бомба? – лагідно запитав той.

– Тобі не здається, любий, – ніжно відповіла Ксенія.

– Аж ригати від вас хочеться, але я не буду, хоча ця машина і не таке бачила, – всі знову зареготали, і Кріс завів двигун.

– Поки їдемо, розказуй про себе, бо потім ніколи буде, будемо пити-гуляти. Танцювати вмієш?

Кріс з Ксенією преглянулися і засміялися.

– Що? Нормальне питання, Новий рік в мене був трохи сумний, то хочу з вами надолужити.

– Так, Юль, танцюю трохи, а як вип’ю, то вже не трохи.

– О, оце наш хлопець! А то «та ні, я ж чоловік, я дуже мужній, ти мене з кимось плутаєш, які можуть бути танці», – кривлялася Юлька, тому сміх на передніх сидіннях не припинявся. – А про себе що скажеш? Тільки коротко, бо їхати недовго. Ти бабій?

– Які несподівані в тебе переходи.

– Відразу про головне питаю, бо з вигляду справжній бабій, а я свою дівчинку не віддам на поталу якомусь лавбомберу французькому та ще й наполовину.

– Ні, я хороший.

– Що скажеш, мала? Повіримо?

– Та, наче, непоганий, – посміхалась Ксенія. – На дівчат не задивляється, навіть відшив двох, поки вино з шампанським купував, принаймні, так каже. Правда, продавчині на базарі аж надто посміхався, але це я йому пробачу, це було частиною плану.

– Базар не рахується, хто ж на базарі не шкіриться, не будеш шкіритись, обдеруть як липку. Ок, Крістіане, тест пройдено. От чорт, вже приїхали, не встигла допит завершити.

– Ще встигнеш, я ж не тікаю.

– Та куди тобі бігти, все скажеш, – вони знову засміялись і вилізли з машини.

У квартирі Кріс допоміг дівчатам зняти верхній одяг.

– Дякую. Може, і чоботи знімеш, лінь нахилятися? Ти як, Ксюню? – підколола Юлька.

– Я тільки за.

– Ідіть в сраку, – з посмішкою запропонував хлопець, і дівчата зареготали.

– Грубіян який, вже і поцікавитись не можна, – вони скинули взуття і пішли до кухні. – Ого, файна «галявина», не гірше, ніж минулої суботи. Так, а де шавуха?

– Скручена в холодильнику лежить, зараз підсмажу, ти ж не хотіла, щоб вона охолола.

– Ти ж моя розумничка! Діставай, а я поки свій пакунок спорожню. Крісе, тримай, один, два, три, – Юлька діставала з пакету сири. – А ще оце, – на столі з’явився торт. – Щось солодкого захотілося.

– Ого! Люблю таких гостей! – зрадів Кріс.

– То ми створені одне для одного!

– Ю-у-у-ля! – Ксенія погрожувала подрузі пальчиком.

– Ти все не так зрозуміла, подруго.

– Дивись мені.

– Ти краще за шаурмою слідкуй, а то спалиш. Іноді вона дуже запальна, – видала Юлька, звертаючись вже до хлопця, і компанія знову почала сміятись.

– Любиш покаламбурити, і тобі вдається.

– Буває, Крісе, але доводиться стримуватись, люди зараз погано на гумор реагують. Сам розумієш, війна, горе, але ж хочеться іноді пожартувати, не можна ж 24/7 страждати. Тому добре, що ви зустрілись, маю вільні вуха для своєї дурні. Слухай, Ксюха розповідала, але я від тебе хочу почути, один момент мені досі незрозумілий.

– Питай.

– Як так можна, сісти і їхати на автопілоті, наче робот? Я просто не уявляю.

– Я теж, Юль, зі мною вперше таке трапилось, і, сподіваюсь, востаннє, – він подивився на Ксенію. – Я ж не визначився, куди на закуп поїду, від’їхав від дому, і понесло мене, як той листок течією. Там не встиг в інший ряд перелаштуватись, тут прогавив, прямо проїхав, замість того, щоб повернути, так і опинився на Лівому березі. А далі ти знаєш, «Ашан» спрацював, тож вибору в мене не було.

– І добре. Давайте за це вип’ємо.

Кріс відкоркував вино і розлив по келихах.

– Ну що, молодята, за вас, за вашу випадкову зустріч, що була зовсім невипадковою, – цокнулись і випили.

– Як у вас в Україні кажуть, між першою і другою...

– Малий, я тебе обожнюю!

– Ю-у-у-ля! – всі вкотре зареготали.

– А випити все-таки доведеться, сонечко. Хочу підняти келих, за твою найкращу і найдорожчу подругу, завдяки якій ми сидимо зараз утрьох за цим столом. За тебе, Юлька!

– Може, на брудершафт, малий? По-дружньому, Ксюню, лише як друзі. Та жартую я, вже і рота не дають відкрити! Поїхали, за мене – до дна!

Випили, закусили, посміялись, а там і шаурма підійшла.

– Ох, дівчинко, так і хочеш, щоб я погладшала! – жалілася гостя, відкусуючи добрячий шмат. – О-о-о! Смакота просто неземна!

– Мені ти такого не готувала, – сумно позіхнув Кріс, відкусуючи ще більший шмат.

– Святкова страва, не на кожен день, – з посмішкою виправдовувалася хазяйка.

– Зовсім не така, як з кіоску. Сама начинку вигадала? – за пару хвилин, Юлька вже «затоптала» третину.

– Ага. Думаю, що б його туди запхати, помідори пластикові, огірки не набагато кращі, дай, думаю, по солоному вдарю. Так і народилась ідея з солоними огірками і корейською морквою, а ще вирішила трохи фрі додати для контрасту, огірки з картопелькою добре поєднуються. Ну а сулугуні, соус торчиновський і філе куряче – то фундамент, без якого ніяк. Непогано вийшло, мені подобається.

– Талановита людина талановита у всьому, – видала Юлька, яка вже дійшла до половини.

– В холодильнику ще є, про всяк випадок з запасом зробила, раптом сподобається.

– Дай поцілую!

– Відчепись, у тебе губи в соусі.

– Крісе, а ти як? Не проти?

– Соус смачний, чом би й ні.

– Я вас зараз обох приб’ю!

– Не репетуй, мала. Просто підтримуємо градус гумору за столом. Щодо градусів. Крісе!

– Зрозумів!

– Срібло, а не хлопець.

– Чому це тільки срібло?! – обурилась Ксенія.

– Бо золото — в мене ти.

– Ки-и-и-цю! Дай поцілую!

– Обійдешся, відшила мене, то отримуй. А, добре, я не така жорстока, – дівчата обійнялися і декілька разів поцілувались. – Як поїмо, гайда танцювати, ялинку увімкнемо, буде наче в клубі. Але спочатку вип’ємо. За вас, мої любі! Хай у вас все буде добре!

Гуляли б і до ранку, але треба було прощатися.

– Класно потусили, шкода, що нескоро знову зустрінемось. Коли плануєш приїхати?

– Намагатимусь якнайшвидше.

– Не хвилюйся, я за нею пригляну, – заспокоїла Юлька і подивилась на подругу.

– Цілком на тебе покладаюсь. Ми проведемо до таксі, – посміхнувся Крістіан.

– Тю, та не треба, я що, в ліфті не спущуся сама.

– Проведемо, проведемо, і не сперечайся, – наполягала Ксенія.

Вони вдяглися і спустилися надвір, таксі вже чекало. Кріс відкрив дівчині задні двері, поки вона всідалася, відкрив передні, простягнув водієві гроші.

– Будь ласка, відвезіть до самого дому, а не до метро.

– А це що ще за фокуси!

– Спокійно, я в цирку працюю. Люба, яка в неї адреса? – почувши відповідь, він переказав її водію. – Зайдеш додому – зателефонуєш, щоб ми не хвилювались. Зрозуміла?

– Добре. Дякую, Крісе. Бувай, мала, зідзвонимось.

– Вже сьогодні.

Юлька подивилася на неї з сумом, зачинила двері, і таксі рушило за вказаною адресою.

– Дякую, любий.

– Не треба їй по метро в такий час тинятись. Аж надто вибухова, а ще й випила добряче.

– Вона тобі сподобалась?

– Так. Дуже. Але тільки як твоя подруга.

Вони обійнялись, на вулиці було доволі прохолодно.

– Не хочеш зігрітись?

– Як саме?

– Приймемо разом ванну. Одна бомбочка поїхала, то підірвемо іншу.

– Чудовий план.

– Не сумнівався, що тобі сподобається.