Сніжинка з трояндовим серцем

На ринку було велелюдно, він і в звичайний день мало відрізнявся від мурашника, а у передноворічний й поготів. Пропхавшись до молочного павільйону, дівчина впевненим кроком рушила до своєї цілі, усміхненої жіночки за п’ятдесят з трьома золотими коронками на передніх зубах і фігурою, від якої наша героїня відмовилась, завбачливо обравши перший варіант.

– Оксанко! Ну ти й спиш, доню! Чи гарячий хлопець з ліжка довго не випускав? – гукнула до неї весела продавчиня, хоча йти залишалось ще чимало, метрів десять.

Дзвінкий голос тьоті Каті, а головне її зауваження, наробили ділов, покупці і тітоньки за прилавками почали шкіритись, згадуючи приємні дні молодості, коли вони ще не були обтяжені сепараторами, марлями для проціжування і необхідністю вставати о 4-ій ранку. Тьотя Катя і сама не відставала, її блискуча у всіх сенсах цього слова посмішка засліплювала, сонце, зайнявши правильну позицію, якраз світило їй у рота.

«Може, вбити її?» – одним влучним пострілом молочниця вгатила по всіх больових точках Ксенії, саме так звали дівчину.

У неї не було хлопця, вона обожнювала поспати і ненавиділа, коли її звуть Оксаною. Сама винна, хто її за язика тягнув, навіщо було так представлятися. Тоді вона подумала, що це хоч і брехня, але і правда, тож такий варіант здався їй цілком прийнятним для знайомства з випадковою продавчинею. Вже при їхній другій зустрічі, хотіла виправитись, сказати, що вона Ксенія, не Оксана, вже відкрила рота, та жіночка так жваво почала розпитувати, чим вона займається, що питання імені відійшло на другий план. Розповідати про себе у дівчини не було жодного бажання, а головне кому, продавчині з ринку, де та, а де письменництво з філософією. Це був шлях в нікуди. Сказала тільки, що нещодавно захистила дисертацію і зараз працює в універі викладачем, а ще відвідує професійні курси операторів, як виявилося, їй подобається фільмувати життя навколо, годин в універі у неї поки що небагато, тому час є, чому б не використати його з користю і задоволенням, цим і заробляти можна, як буде бажання. Не так вже й мало розповіла, але на цьому все, цілком достатньо для Дарницького ринку. Сувора правда життя, та тьотя Катя зовсім не винна, що зростала на соковитих запашних луках Київської області в оточенні кіз, корів, гусей, утей, кролів, невеличкого городу розміром з гектар і думки, що філософія і математика, яка трохи пов’язана з детективним жанром, зовсім не те, що їй потрібно у житті. Хоча рахувала вона добре, навіть без калькулятора, от тільки правила округлення у неї були нестандартні. При першій контрольній закупці з цього приводу між ними сталося певне непорозуміння, але тьотя Катя, як жінка досвідчена, швидко зрозумівши свою помилку, списала її на чортів радикуліт, що не дає їй думати, і всі наступні візити відбулись без ексцесів, вони навіть потоваришували, тож дівчина завжди поверталася від молочниці з «походом».

– Привіт, тьотю Катю. Рада, що у вас гарний настрій. Справи, значить, йдуть добре, – з посмішкою привіталась Ксенія, підійшовши до продавчині.

– Йдуть, дитино, летять, як птахи на південь. Такими темпами за годину буду збиратись, бач, майже розторгувалася, всі неначе з ціпка зірвались. Тьотю Катю, дай оце, оце, оце, а ще те і побільше. Новий рік – час чізкейків та медовиків, – замислено промовила молочниця, а Ксенія засміялася, споглядаючи майже порожній прилавок.

«Лихоманка, не інакше. Добре, що я вакцінована», – «молочна порожнеча» дівчину анітрохи не засмутила, чого б це, вона ж vip-клієнт.

– Твій кульок на місці, не переживай, хоча бажаючих було багато. Ледве втрималась, думала, вже не прийдеш, – хитро підморгнула жінка.

– Шо?! І думати про таке не смійте! – жартома відреагувала Ксенія, спілкування з тьотею Катею провокувало на спрощені лінгвістичні форми. – Бо перелізу через прилавок і придушу!

Тьотя Катя зареготала, а з нею і інші «тьоті» у білих фартухах, настрій, не дивлячись на війну, чергову безсонну ніч і важке життя в цілому, був у всіх гарний. Бо такі вони, люди, і нічого з цим не вдієш, та і не треба.

– Вже і пожартувати не можна на свято. Хіба я можу так вчинити з моєю дівчинкою, – виправдовувалася молочниця, дістаючи з-під прилавку дорогоцінний пакет. – Для тебе все найкраще. Теж чізкейк будеш робити? Чи медовик?

– За кого ви мене маєте?! – обурилась дівчина. – Сирників насмажу, і вистачить з мене, ото я ще з чізкейками і медовиками не мудохалась, поки їх зробиш, і молодість мине.

Нові посмішки оточуючих зігріли холодний торговий простір.

– Дякую, тьотю Катю, я вас люблю. От якби ви ще мене Оксаною не звали...

– А як? – спантеличено відреагувала та.

– Та ніяк, жартую, проїхали, – засміялась дівчина. – Скільки я вам винна?

– Ні, стривай, а як, якщо не Оксаною?

– От пристали, як гімно до калоші, кажу ж, пожартувала! Гроші будете брати, питаю востаннє? – тьотя Катя знову засміялась.

– З тобою тре язика тримати за зубами, все вбираєш як та губка. Нічого, я тебе в наступному році розколю, все скажеш. А по грошах зараз подивлюсь, записувала у зошиті. Ага, знайшла, 677 гривень.

– Тримайте вісімсот, решти не треба, це за ваші терпіння і легку вдачу. Мені смачно і приємно у вас купувати. Невеликий «поход», але на гарну шоколадку онуці вистачить. Як вона? Передавайте привіт і скажіть, щоб слухалась бабусю.

– Росте, козеня мале. Дякую, Оксанко, обов’язково передам і привіт, і подарунок від тебе. А тобі щастя у новому році, дівчинко, десь він ходить, мріє про тебе той молодий, гарячий, що вранці з ліжка не випускає. Боже, куди світ котиться! Молода, красуня, заробляє, і без хлопця, – привітання швидко змінилися зітханнями.

– Побачимо, все можливо, – посміхнулася дівчина, привітала продавчиню з прийдешнім святом і вийшла з молочного павільйону.

На вулиці вона пробігла очима чималенький список, що склала учора, намітила план дій і взялася до його виконання. М’ясо, фрукти свіжі і сушені, сємки обов’язково, який же Новий рік на самоті і без сємок. Ввечері Юлька прийде, її краща і чи не єдина подруга ще зі школи, посидять, потеревенять, без сємок це неможливо, а ще вина треба купити, шардоне чудово пасує до соняшника. А може, червоне взяти? Екпериментнути? Можливо, можливо, але про це вона подумає згодом. А зараз до м’ясників, це завжди ефектно, люблять її м’ясники, навіть голови поросям перестають рубати, коли її бачать, так і застигають з занесеними сокирами, хоч і немолоді вже дядьки, та все одно приємно. Таємнича сила жіночої краси, скільки життів вона врятувала, але і згубила теж багацько, важко підрахувати. В ореолі цих філософських думок дівчина і продовжила виснажливий святковий шопінг, посміхаючись знайомим і незнайомим, вітаючи всіх з Новим роком і отримуючи вітання у відповідь. Банальне людське спілкування, але доволі приємне, враховуючи, що ти найчастіше сам або зі своєю книгою, яка витягує останні життєві сили і емоції.

За півтори години такої соціалізації, насилу доперши сумку з кавунами додому, Ксенія впала у зручне крісло, випростала ноги і, не дивлячись на поважний вчений ступінь, смачно матюкнулася на себе за те, що так багато всього нагребла. Негативна енергія миттю залишила її витончене і таке стомлене сніжинкове тіло, бо всі ми знаємо, що ніщо, краще добрих матюків, цьому не сприяє, а щоб зміцнити бадьорий настрій бідолаха вирішила сьорбнути трохи зеленого чаю з суасепом, східні філософи жити не могли без зеленого чаю, гарний приклад для наслідування. Чи може, чорного з молоком? Поколивавшись хвилину, вона відправилась на кухню.

«Тепер в «Ашан» ще зганяти, і, вважай, план виконано, – розмірковувала дівчина, наливаючи у високу прозору чашку запашну бразильську арабіку, життя — така непередбачувана штука. – Та чи ти здуріла? Пертися пішки півгодини заради оливок і пари пляшок вина? Це ж самогубство! Chill out, baby, на таксі поїдемо, це буде мій тобі новорічний подарунок. Хочу вдарити по “екзотиці”, де ще я такий вибір знайду. Оливок куплю, хамону, дор блю, вина, як планувала, Дрю привітаю, вип’ю кави з круасаном. А ще в тому «Ашані» завжди дохріна народу, можна натрапити на цікаві образи, можливо, використаю їх для нової книги. А назва буде «Яблука, що замовкли назавжди», – вона широко посміхнулась. – Або на парковці буде стояти автівка на голандських номерах, тоді інший сюжет і інша назва, скажімо, «Червоні ліхтарі смерті», чи «Жінка у кривавих стрінгах, або Хто вбив Бернардін ван дер Глас», а може, «Зніми їх для мене востаннє». Так, крихітко, розумію, ти вже давно сама, і думки завертають у бажаному напрямку, тому годі фантазувати, пий каву, піднімай сраку, і в «Ашан», там тебе точно чекає гарячий спокусливий круасан, і це щонайменше».