Сніжинка з трояндовим серцем

Дні швидко минали, приносячи нові відчуття і забираючи найдорогоцінніше, час. Після трьох днів сексу, вирішили трохи погуляти, закупитися харчами, може, в кіно сходити. Зранку зробили набіг на найближчий супермаркет, потім поїхали в центр, пофоткались біля ялинки на Софіїївській, прогулялися вулицями старого міста, посиділи в барі на Подолі, відвідали декілька арт-центрів, ввечері Кріс запропонував піти до ресторану, Ксенія пручалася як могла.

– Любий, давай не сьогодні, я не вдягнена для цього. Краще ходімо в якесь кафе, більш демократично і дешево. Ну будь ласка!

– Тоді я обираю, що ми будемо їсти, а ти – заклад.

– Як же приємно мати з тобою справу. Обирай.

– Я хочу щось грузинське, у них смачне червоне вино. Для Франції воно вкрай насичене, але мені сподобалось, бабусі таке дуже до душі. Тепер твоя черга.

– Є таке місце і зовсім недалеко від дому. Але ж ти за кермом, тож вино відміняється. Для тебе. Від-мі-ня-єть-ся, – весело проспівала Ксенія. – А я вип’ю, чому б не випити келих-другий «Мукузані».

Він тільки посміхнувся, вони сіли в машину і поїхали на Лівий берег.

– Гей, ти не туди їдеш, я куди сказала повернути!

– По-перше, я не гей. А по-друге, правильно я їду. Додому. Залишимо машину і поїдемо на таксі.

– Шо, труби горять, натурале?

– Що це було? Не зрозумів.

– А я і не здивована, – вона сміялася.

– Мала, я ж і помститися можу.

– Ой-ой-ой, які ми грізні. Такі вродливі, витончені, виховані, сексуальні і такі грізні.

– От що мені з тобою робити?

– Всілякі неподобства. В нас добре виходить, особливо, коли я зверху. Тобі подобається, коли я на тобі, я знаю. Як тобі більше подобається, коли я обличчям до тебе чи коли...

– О, господи, і це доцент філософських наук!

– А філософи що, не люди? Не можуть на конячці коли-не-коли поскакати? Тим більше, якщо вона така прутка і витривала. Після такої поїздки дуже приємно засинати, обмірковуючи вчення Спінози.

– Крихітко, ти забагато думаєш.

– От і я думаю, що я забагато думаю. У тебе був секс у машині?

– Ні, а у тебе?

– Теж ні. Спробуємо?

– Зараз? На ходу?

– Який ти ризиковий, та я не така. Біля дому є більш-менш темний закуток, я покажу, припаркуйся там.

– Ти божевільна.

– Тільки з тобою, ось тут заверни. Проїдь метрів п’ятдесят, тепер наліво. Стоп, приїхали. Вимкни фари. Ремінь безпеки. Відкинь спинку до кінця. А тепер поцілуй мене, цілуй мене як востаннє!

Від її голосу він вистрілив неначе сжата пружина, одним рухом перетягнув її на себе, цілував її полуничні губи, що шепотіли брудні слова, розпалюючи його ще сильніше, зірвав з неї куртку, заліз під светр, стягнув бюстгальтер, стискав і гладив груди, потім задрав светр і припав до твердих сосків, що дивилися на нього у слабкому світлі вуличного ліхтаря, стирчали, збуджували, провокували.

– Їж моє тіло, змусь його здригатися! – шепотіли її губи, а руки розстібали гудзик і блискавку на його джинсах, як добре, що сьогодні вона у спідниці.

На секунду відірвавшись від неї, він стягнув джинси з трусами, вивільняючи член, Ксенія схопила його і почала працювати рукою, не відпускаючи його губи. Кріс поліз під спідницю, буквально здираючи з неї теплі панчохи і трусики, ті пручались, але проти натиску чотирьох рук не встояли. Він щосили стискав її голі сідниці, проводив пальцями по промежині, насолоджуючись її вологістю і доступністю. Він бажав цю жінку, як нікого в житті. Середній палець глибоко занурився в неї, і тіло Ксенії здригулося, потім ще і ще. Вона почала валити його на сидіння, підім’яла під себе, посунулась вперед, так, що член тепер був позаду неї, впіймала його і направила в себе. Вона була у сідлі, лягла йому на груди і почала рухатись, працюючи одним тазом, а він, стискаючи її сідниці, рухався назустріч.

– Тобі подобається?! Подивись на мене і скажи, що тобі подобається!

– Мені подобається, не відводь погляд, хочу бачити твої шалені очі! Яка ти дика! Моя дикунка!

Вони злилилися в одне ціле, працюючи наче єдиний механізм. Хвилину, другу, третю.

– Merde! Я зараз кінчу!

– Зачекай, мій хлопчику, потерпи! Ще хвильку! – Ксенія зменшила темп і стала допомагати собі рукою, він завмер, намагаючись триматись, чекаючи її.

Вона затремтіла, посунулась назад, і член вискочив з неї. Ксенія схопила його лівою рукою, права продовжувала пестити клітор. Кріс застогнав, це розпалило її ще більше, рухи стали швидкими і короткими, вона затремтіла сильніше і зупинилась, а він вже кінчав, стогнучи від насолоди і розбризкуючі сперму по їхньому одягу і салону. Від залишків сперми, що побігла по її руці, Ксенія вигнулась і теж кінчила. Обидва важко дихали і мовчали, дивлячись один одному в очі. Вона посміхнулась, припала до нього і ніжно поцілувала.

– Це було вражаюче, красунчику.

– Ага, я точно вражений.

– Приберемось трохи в твоїй тачці, перевдягнемось, і в кафе. Добре, що у тебе шкіряний салон, він так скрипить, це заводить, і прибирати потім легко.

– А ти все продумала.

– Майже, не подумала тільки про запасні штані і спідницю.

– Наступного разу візьмемо.

– Обов’язково.

5-го вранці Крістіан відвіз свою дівчину на роботу і поїхав до себе, домовились що він забере Ксенію о шостій.

– Чим будеш займатися? – поцікавилась та, поки вони їхали до універу.

– А то ти не знаєш. На питання відповідати. І ти батькам зателефонуй, вони точно скучили за улюбленою донечкою, – підколов він. – Розкажи, як жахливо ти поводилась всі ці дні, – широка посмішка осяяла її обличчя. – Подрузі подзвони, вона точно чекає подробиць. Слухай, я не наполягаю, але якщо хочеш, запроси її в гості завтра, розбавимо наше маленьке коло, хочу знати про тебе більше, про твоїх друзів. Хай бере свого хлопця і приходить.

– В неї немає хлопця.

– От біда, а може, щастя, це з якого боку подивитись. Значить, не познайомимось.

– Чому ж, ти подав гарну ідею, ми з нею якраз по суботах бачимось, не будемо ламати традицію.

– От прям кожну-прекожну суботу?

– Так.

– Оце дружба, оце я розумію, дівчата одна за одну тримаються.

– Не смішно. Вона – мій скарб.

– Я й не думав глузувати, щиро заздрю.

– Як цікаво, вона – теж, – Ксенія посміхнулась.

– А вона кому? І чому? – але його питання залишилось без відповіді. – Інтриганка, – посміхнувся він, вмикаючи поворот, вони вже під’їжджали до її роботи.

– Припаркуйся отут, любий. Ти ж мій золотий. Все, дай поцілую, і я побігла, – вона поцілувала його декілька разів, і вийшла з машини, а Кріс поїхав туди, де на нього чекав бабусин суп з домашньою локшиною і «поліграф».

Як же нудно буває на кафедрі філософії КНУ ім.Т.Г.Шеченка після випадкових знайомств в «Ашані» і чотирьох днів сексу, ви навіть не уявляєте. Але нічого не поробиш, треба і папірці колись поперекладати, згадати, яка на дотик авторучка, а не тільки... Тьху ти, і про що тільки думається у цьому храмі науки! Скоріш би вже шоста! З такими спокусливими думками дівчина і проводила цей «захоплюючий» день. То шкірилась, задумливо дивлячись у вікно, то нервово мотиляла ногою, а одного разу навіть сказала вголос «бляха», від чого оточуючі почали посміхатись, вони любили цю малу, раніше, як студентку, а тепер, як колегу.

– Що, Ксеню, багато вражень на Новий рік отримала? – весело поцікавилась Вероніка Михайлівна, якщо хочете знати більше про древніх філософів – спитайте в неї.

– І не кажіть, досі відійти не можу. Запечена качка така смачна. От чому я її не зробила?!

Всі вже звикли до гумору молодої колеги, тому кімната миттєво наповнилась сміхом.

– Що ж ти готувала? – вкрай поширене питання в жіночому колективі особливо після свят.

– Та «яблучко» в рукаві запекла.

– Салати, звісно, не робила.

– Тільки не треба про це кричати, Вероніко Михайлівно, люди погано таке сприймуть, вони ще в масі своїй не готові до подібного просвітління, ви їм життя загубите, – знову веселий сміх. – А де це наші чоловіки? Де Іван Семенович, Дмитро Олексійович? Похміляються?

– Я б сказала, пізнають істину, – всміхнулася Вероніка Михайлівна. – Вони обрали іншу, ніж ти, схему, тепер три дні будуть байдикувати.

– Хай відпочинуть старі, погріють кістки біля комину, подрімають із Сартром у руці.

– Ксеню! Це жорстоко! – реготали жінки

– Як я з вами погоджуюсь, колеги. Дожити до таких літ і не мати комину, це просто жах, – сміх переріс у регіт. – Ну хоч Сартра мають, хоч щось.

Так, в очікуванні і жартах, і пройшов цей день 5-го січня. За годину перед тим як піти, вона набрала Юльці.

– Привіт, люба. Як ти? Вибач, що не телефонувала, ти ж все розумієш.

– Ще б пак мені не розуміти. Я тут з останніх тримаюсь, щоб тобі не набрати. У мене все добре, додому збираюсь. Як у вас?

– Казка, Юлька, це просто казка.

– Не втрачай голову, подруго.

– Пізно, стільки всього трапилось, що від тієї голови лише одне назва. Прийдеш до нас завтра? Познайомишся з ним, посидимо, вип’ємо, я щось смачненьке для тебе приготую.

– Ти хвора? Думай краще, що йому приготувати.

– Йому сира відріжу, і буде щасливий, він просто нереальний сироїд.

– Оце так пощастило, навіть готувати не треба!

– Ну, не те щоб зовсім не треба, але він невибагливий щодо цього.

– А до чого він вибагливий? – грайливі нотки у юльчиному голосі не залишали сумнівів, про що вона.

– Та чи ти здуріла, я на роботі, тут про таке не можна розповідати.

– Аааааа! Запалювали, значить, по повній!

– Не те слово, мала. Я вже і забула, як це приємно. Завершила одну незавершену справу.

– І що ти накоїла? Тільки без подробиць, мені ще дододому треба доїхати.

– Трахнула його у машині.

– Браво, подруго! Машина хоч ціла?

– Трохи забруднили, – обидві зареготали.

– Ксюню, мені вже треба бігти. Щось купити завтра?

– Сира йому купи, він зрадіє, як маля, от побачиш. Коли тебе чекати, є справи завтра?

– Зранку трохи, а після обіду вільна.

– Тоді чекаємо о четвертій, скучила за тобою, хочу, щоб ти побільше погостювала.

– Буду неодмінно. Чекай, а який сир взяти? – Ксенія назвала марку. – А, знаю такий. До зустрічі, мала. Я така за тебе рада.

– До зустрічі, сонечко, цілую, обіймаю. Будемо чекати тебе на Харківській, біля виходу з метро, сірий «Гольф», номер 2001. Зателефонуй за півгодини до виїзду.

– Оце так сервіс!

– Для тебе все що завгодно.

О шостій вона вийшла з універу, Кріс вже чекав.

– Як минув день? Вирішив не дзвонити, щоб ти відпочила трохи від мене.

– І за це ти будеш покараний.

– Авжеж, то як день? Всіх обдзвонила?

– Нудота. Обдзвонила всіх, годину тому з Юлькою теревенили, завтра прийде, на четверту запросила.

– А батьки що?

– Та все те саме, «Ну що там, як у вас, як він?», чи у тебе не так?

– Ще гірше, у мене ж очна ставка була, гестапо відпочиває.

– По дорозі розкажеш, бо я їсти хочу.

– Тоді хутко додому, крихітко.

Вечір минув без пригод, крім однієї важливої заяви.

– Завтра підеш зі мною на ринок.

– На Бесарабку поїдемо?

– Скромнішим треба бути. На Дарницький завітаємо. Представлю тебе тьоті Каті. От же ж віщунка, наче знала.

– А хто це, тьотя Катя, і що вона знала?

– Мій молочний виробник. Сметану пам’ятаєш, бринзу, сирники? Ото всьо від неї.

– Так прикольно, «всьо».

– Це теж від неї. Класна жіночка, тобі сподобається, а ти їй – так точно. Слухай, давай її розіграємо, шокуємо!?

– Кажи.

– Ти будеш триматись позаду, наче, не знаєш мене. Я підійду до неї, почну теревенити, як зазвичай, ти підійдеш слідом, станеш поруч, будеш цінами цікавитись. Тут я до розмови підключусь, будемо імпровізувати. А потім ти мене «засмокчеш» прямо перед її прилавком. Та вона здуріє, нахрін!

– Як і всі інші.

– Ну що, впораєшся? Не налажаєш?

– Ображаєте, мадемуазель.

– Тільки добре старайся, щоб вони там всі задихнулися від заздрощів. Глузували з мене минулої суботи, це моя їм помста.

– Порвемо їх! – вони гепнули один одного по руці і повернулись до вечері.