Нова фаворитка короля ургулів

Лютий 499 року н. е., 1252 рік від заснування Риму

Туман за Межею більше не нагадував звичайну морську імлу. Він налився брудною, отруйно-фіолетовою гаммою, повільно поїдаючи простір. На тлі цього попелястого марева вимальовувалися силуети. Це були величезні, химерно побудовані військові кораблі з чорними вітрилами, що нагадували обдерті крила мертвих істот.

Здавалося б, демонічна загроза мала б складатися виключно з потвор та хаосу. Проте цей флот свідчив про інше. Демони не збиралися пробивати Купол грубою силою чи витрачати сили на довгі облоги. Вони грали у довгу, витончену гру. Їхня стратегія спиралася на самопожирання: кожна крапля крові захисників на вежах, кожен акт зневіри, кожен спалах божевілля чи внутрішнього страху слугували паливом, що розширювало тріщини в бар'єрі зсередини.

Імперія руйнувала сама себе. Ворогу залишалося лише спостерігати, як захисний щит тріщить по швах. І кораблі чекали, коли стіна впаде сама.

На командному містку флагманського корабля стояв Реген. Він був дитиною покійної сестри Годфріда. Той самий таємний спадкоємець її незгасної волі та холоднокровного розрахунку, про якого тридцять років тому попереджав Меркурій.

Колись дуже давно Севера примусила вірних слуг сховати і виростити її дитину далеко від палацових кривавих чисток. Це не було проблемою. Ургули за своєю природою були близькі до людей за фізіологією, ніхто ні про що не повинен був здогадатися. Проте доля Регена склалася інакше. У дорослому віці він опинився у володіннях тисячолітніх ворогів своєї раси. Завдяки схильності до магії, він знайшов спільну мову із тими, хто так само прагнув знищення Ельґартії, і зумів очолити їхній флот.

Король Годфрід увесь цей час жив із думкою, що викорінив усі загрози зі свого минулого, але минуле повернулося з-за Межі на чолі армії заклятих ворогів.

Палуба флагманського корабля пропахла солоною водою, смолою та важким металом. Вітер гойдав чорні вітрила, змушуючи величезні реї скрипіти з такою силою, що здавалося, ніби дерево ось-ось трісне. Реген пішов вузьким проходом між гарматами, заклавши руки за спину.

Протягом останніх днів гарнізон корабля почав виявляти ознаки недисциплінованості. Демони, хоч і підкорялися наказу й визнавали його авторитет, дедалі голосніше висловлювали невдоволення через довге очікування біля кордонів Ельґартії. Їхня природа вимагала негайного штурму, прямого зіткнення і кривавої бійні. Натомість вони отримали виснажливого стояння в холодній імлі.

Біля головного масивного люка трюму знову зібралася група матросів. Двоє демонів з потужними червоними м'язами та кремезними торсами заблокували прохід, сперечаючись із меншими за зростом наглядачами. Голоси лунали густо й різко. Один із бунтівників, розмахуючи важким залізним прутом, вимагав негайно відкрити розподільчі цистерни з прісною водою і влаштувати святкування з нагоди чергового припливу.

Реген зупинився на відстані кількох кроків. Він не підвищував голосу, але його поява змусила натовп поступово стихнути. Ургули відрізнялися від демонів своєю витонченою будовою, але погляд Регена мав таку холодну вагу, що навіть велетні з червоною шкірою відчули загрозу.

— Що тут відбувається? — запитав він спокійним тоном.

Ватажок бунту, демон на ім'я Краз, зробив крок уперед. Його перекошене від злості обличчя покривали темні плями застарілих шрамів. Він виставив залізний прут перед собою і загарчав:

— Ми втомилися стояти в цьому проклятому тумані! Вода на виснаженні, пайки урізані, а ти кажеш чекати. Ми прийшли сюди воювати і нищити місто за стіною, а не гнити на плавучих колодах. Якщо ти не даси нам волю і додаткові запаси, ми самі візьмемо те, що нам належить.

Кілька демонів позаду Краза синхронно зробили кроки вперед, готуючись підтримати лідера. Але Реген не зробив жодного кроку назад. Він пильно подивився на Краза, оцінюючи відстань і стан опонента. Його мозок працював чітко, прораховуючи кожен можливий наслідок цього конфлікту. Він знав, що силою перебити всіх бунтівників на вузькій палубі не вийде, а залякування діє лише тоді, коли за ним стоїть беззаперечний доказ сили.

— Ти кажеш про нестачу води, Краз? — спокійно перепитав Реген. — А ти замислювався, чому норми урізані? Цей флот не зможе прорвати Купол Ельґартії, якщо ми залишимося без ресурсів на п'ятий день облоги. Кожен ковток зараз — це дні, які потрібні нам, щоб дочекатися падіння стін.

— Нам байдуже до твоїх розрахунків! Ми хочемо крові й розваг!

Рух демона вперед був швидким, але Реген чекав саме на це. Навіть не намагаючись блокувати удар у відкритому протистоянні, капітан різко зробив крок убік, пропускаючи залізо повз себе. Одночасно з цим він вихопив із пояса короткий важкий кинджал і завдав точного удару в незахищене сухожилля на правому зап'ястку Краза.

Метал глухо ляснув об шкіру. Краз із болючим риком випустив прут із рук, а Реген у ту ж секунду перехопив ініціативу, притиснувши руків'я іншої зброї до горла супротивника. Все сталося настільки швидко, що решта бунтівників не встигла й підняти зброю на допомогу своєму ватажку. Палуба завмерла. Чути було лише важке дихання пораненого демона і рівний шум хвиль за бортом.

— Ти можеш знищити цей корабель своєю дурістю, — промовив Реген, дивлячись в очі супротивнику. — Але я прийшов сюди не для того, щоб грати в бунтівників. Я прийшов знищити Ельґартію. Хто хоче жити і забрати своє — тримає порядок на палубі. Хто хоче померти тут і зараз — може зробити ще один крок до мене. Я допоможу вам зустрітися з вашими богами.

Після цього Реген відпустив Краза, даючи йому простір для відступу. Демон, тримаючись за поранену руку, так і зробив. Він відступив назад у натовп зі страхом в очах. Ніхто більше не посмів вимовити й слова. Дисципліна на кораблі була відновлена. А Реген підправив комір свого темного каптана, розвернувся і спокійно продовжив обхід палуби, залишаючи за собою команду, яка тепер чітко розуміла межі дозволеного.

Палуба поступово затихла, залишаючи позаду конфлікт. Капітан походив ще трохи між рядами гармат, контролюючи порядок, а потім спустився у темніші відсіки корабля і повернувся до своєї каюти. Дерев'яні двері зачинилися за ним із глухим стуком.

У кутку на грубому дерев'яному стільці сидів хлопак в два рази молодший за нього. Ще зовсім підліток, років 15-16. Але у його руках тьмяно блищав металевий амулет, випромінюючи незвичне світло.

Реген кинув на нього важкий погляд, знімаючи з плечей важкий каптан, і зупинився навпроти. У свої тридцять з гаком років він виглядав так, ніби його витесали прямо зі скелі: висока постать ургула випромінювала непохитну, майже хижацьку впевненість.

Він стояв із дещо розведеними плечима, склавши руки на грудях й готовий у будь-яку мить зробити різкий рух. Його зосереджене обличчя перетинав ледь помітний шрам на лівій брівці, а погляд був настільки пронизливим і немигаючим, що навіть найжорстокіші демони на палубі намагалися уникати зустрічі з ним.

Натомість юнак сидів у закритій, дещо напруженій позі, наче намагався зайняти якомога менше простору. Він мав бліде від постійного недосипання обличчя та тендітну, виснажену видіннями постать. Навіть зараз Орест трохи подався вперед, спершись ліктями на коліна і тримаючись за голову. Темне волосся безладно спадало на лоб, а в очах горів лихоманковий блиск.

— Чи правильно ти розповів мені все? — поцікавився капітан, примруживши очі. — Кораблі стоять вже не перший день, а моя команда втрачає останнє терпіння. Вони вимагають крові й штурму.

Хлопак підняв голову, не відчуваючи жодного страху перед Регеном. Він лише легше торкнувся пальцями холодного металу на шиї.

— Так, усе правильно. На острів уже потрапив проклятий предмет. Захист острова тріщить із середини.

— Ти точно в цьому впевнений? — Реген зробив крок ближче. — Бо якщо це чергова помилка, демони рознесуть цей флагман першим.

— Я знаю це точно, — відповів Орест і показав на амулет. — Юпітер відчуває силу проклять краще за будь-кого з нас.

Реген повільно випрямився, відводячи погляд від артефакту на шиї хлопця, і пройшовся до крихітного ілюмінатора, за яким клубочився зрадливий туман.

— Демони хочуть лише крові та руїн. Їм байдуже на трон чи закони колишньої імперії. Але ж ми з тобою прийшли сюди не просто для того, щоб влаштувати різанину на узбережжі.

— Звісно, ні. Наша мета — не руїна заради забави, — кивнув Орест, міцніше стискаючи в пальцях метал. — Щойно Купол впаде, ми спрямуємо лють демонів на те, щоб вони вичистили палац від твоєї рідні до останнього коліна.

Реген різко обернувся, і на його вольовому обличчі зʼявився холодний, вивірений розрахунок:

— Саме так. Коли марнославний дядечко та його посіпаки стануть беззахисними, ми зайдемо всередину. Тільки так кров моєї матері повернеться на своє місце. Істерія і страх зроблять усю брудну роботу за нас, а нам залишиться лише зібрати те, що й так належало мені по праву народження.