Нова фаворитка короля ургулів

Січень 499 року н. е., початок 1252 р. від заснування Риму

Вітер з моря пахнув мертвою рибою та сіллю, що в'їдалася в шкіру крізь шерсть важких плащів. Двоє ургулів стояли на самому краї кручі. Чорне каміння обривалося в пінисту безодню. На такій висоті шторм здавався лише далеким гулом. Але пальці вперто стискали магічний кристал, задубіли від холоду.

Старий ургул тримав його на рівні грудей. Тьмяне, синювате світло пульсувало всередині мінералу в такт його диханню. Він шепотів у порожнечу. Передавав сухі, відібрані факти: зміну династій на материку, рух легіонів, ціни на зерно в портових містах, які тепер здавалися Елґартії казками з минулого життя.

Позаду нього стояв молодший ургул, загорнувшись у комір. На вигляд він мав десь тридцяти п'яти років. Стояв, гріючи руки подихом, і зрештою не витримав.

— Навіщо ми це робимо, тор Гамале?

Старший не поворухнувся. Його губи продовжували шепотіти, поки камінь не згас, увібравши останнє слово. Лише тоді він повільно опустив руку.

— Щоб вони знали.

— Вони не знають! Зв'язок завжди був одностороннім. За всі ці роки — жодного спалаху у відповідь. Жодного знаку. Ми відправляємо слова в колодязь, у якого немає дна. Може, є сенс просто... припинити? Навіщо витрачати силу каменю задарма?

Він замовк на мить, дивлячись, як шторм затягує небо сірими шматами хмар.

— Може, на острові вже й живих не залишилося. Може, там лише руїни та кістки, а ми продовжуємо звітувати перед привидами.

Гамаль нарешті повернув до нього обличчя. На його щоках застигли краплі морської піни, схожі на крижані сльози.

— Навіть якщо там привиди, — тихо сказав він, — вони мають знати, що світ без них не зупинився. Тому помовч, Каїне. Поки ми говоримо — міст існує, навіть якщо ми ходимо по ньому самі.

— Але це не має жодного сенсу! Ми повинні жити якось далі!

Гамаль хотів відповісти. Його сухі губи вже розімкнулися, щоб вимовити звичне, виплекане роками терпіння слово, але раптом синюватий кристал у його долоні різко смикнувся. Тьмяне світло всередині мінералу миттєво згасло, замість цього камінь став крижаним, майже обпалюючи пальці. Канал зв'язку забило важким, стороннім фоном — наче в чистому джерелі раптом піднявся мул.

Тієї ж миті з-за виступу скелі до них донісся тихий, протяжний сміх. Хтось аплодував — повільно, знущально, ледь чутно крізь пориви вітру.

— Яка зворушлива вірність обов'язку, — пролунав голос. — Пташки все ще цвірінькають у порожню клітку. А ми-то думали, де ви берете сили приходити сюди.

З сірого туману один за одним вийшли троє чоловіків. На перший погляд — звичайні, високі, міцної статури, одягнені в легкі шкіряні обладунки, які зовсім не пасували до тутешніх морозів. Але туман розсіявся сильніше, і тьмяне зимове сонце вихопило їхні обличчя. Шкіра чужинців мала насичений червоний колір, від якого в з повітрі йшла ледь помітна теплова пара.

— Демони… — Каїн миттєво зблід. Проте його тіло зреагувало раніше за розум. Рука сіпнулася до руків'я короткого меча на поясі. Пальці лягли на звичну шкіру обплетення, перевіряючи, чи вільно ходить лезо в піхвах.

Але Гамаль не зробив жодного руху. Хоча за спиною його була лише прірва і штормове море, він просто спокійно, майже буденно сховав камінь у глибоку кишеню плаща. Тоді демон, той, що йшов попереду — очевидно, ватажок — посміхнувся, оголивши білі зуби, які моторошно контрастували з його багряним обличчям.

— Нам набридло слухати твій шепіт, старий, — демон повів плечима, рухом пальців підзиваючи своїх супутників. Вони почали обходити ургулів з флангів, обережно переступаючи через покриті кригою тріщини. — Острів уже давно мертвий. Ваші господарі там згнили. А ви все ще оскверняєте це узбережжя своїми магічними іграшками. Віддайте камінь, і, можливо, ми скинемо вас у воду живими. Хоча ні... кому я брешу. Я ж вас ненавиджу лише за факт того, що ви дихаєте!

Двоє інших демонів синхронно витягли довгі, вузькі клинки. Метал тихо дзвенів на вітрі. Червона шкіра на їхніх руках наче стала ще темнішою, вбираючи холодний січневий вітер.

Каїн став пліч-о-пліч із Гамалем, виставивши вперед зброю і трохи пригнувшись, щоб тримати рівновагу на слизькому кругляку. Його тривога через марність їхньої місії миттєво випарувалася, поступившись місцем чистому, лютому інстинкту виживання. Він знав: демони не відчували дрібних ран і перли напролом, покладаючись на вагу.

— Гамале, — тихо, ледь ворушачи губами, сказав молодший ургул. — Якщо вони заберуть кристал...

— Вони його не отримають, — так само тихо відказав старий. — Тримайся ближче до краю. Якщо не втримаємо скелю — каміння має піти на дно разом із нами. Нам не можна переривати міст. Так робили наші батьки і так будуть робити наші діти!

— Тоді вам кінець! За те, що зрадили нас! — заревів один із демонів позаду ватажка. — Ви привели нас на заклання, як худобу! Наш авангард брав для вас міста, а ваші жерці перерізали нам горлянки на вівтарях ради своєї «великої мети»!

Ватажок підняв руку, різко обриваючи крик свого супутника, проте в його власному погляді теж проступила багатовікова кривда.

— Досить розмов. Острів, який ви так палко кличете, не відгукується вже тридцять років. Ваші боги та ваші королі плювати хотіли на ваші звіти. Вони закрилися там, у своєму раю, лишивши вас гнити тут. Камінь! Живо! Або ми здеремо з вас шкіру і прикрасимо нею ці скелі.

Але Каїн міцніше перехопив меч двома руками, відчуваючи, як піт котиться по спині. Навколо не було нікого більше — тільки шторм, скелі і ця давня кровна образа.

— Каїне, — ледь чутно прошепотів Гамаль. — Коли я почну... стрибай на лівого. Правого я візьму на себе. Не дай їм зайти з боку моря.

Наступної миті старий Гамаль різко висмикнув руку з кишені. Кристал у його долоні спалахнув яскравим світлом. Простір викривився. Повітря між ургулами та демонами зі свистом згустилося, перетворившись на тугий, невидимий таран із темної енергії.

Ватажок демонів зреагував на долю секунди раніше. Він виставив ліву ногу вперед і з усього розмаху встромив свій довгий клинок глибоко в тріщину скелі, навалившись усім своїм тілом. Ударна хвиля магії з ревом пройшла над ним, сильно хитнувши і розірвавши шкіряний плащ, але двох інших демонів, що стояли позаду без опори, збило з ніг і з силою відкинуло назад на гостре каміння. Один із них боляче вдарився головою і на мить випустив зброю.

Каїн зорієнтувався миттєво. За роки сутичок на материку він вивчив головне: не можна чекати, поки демон підведеться. Його магія дозволяла на короткий час «загущувати» будь-які рідини. Тому він виставив ліву руку, спрямовуючи блідий, майже прозорий промінь на лівого демона, який якраз силкувався підвестися.

Промінь прошив повітря. Демон судорожно, дико захрипів, схопившись обома руками за горло. Кров у його судинах під дією магії почала перетворюватися на в'язку, гарячу смолу. Його очі налилися багрянцем, а м'язи сковало страшною судомою, змушуючи його знову впасти на бік.

Проте їхній ватажок уже вирвав свій клинок із кам'яної тріщини. Скрегіт металу по граніту різанув по вухах. Користуючись своєю колосальною фізичною силою та масою, він одним ривком подолав відстань і зробив потужний, блискавичний випад у бік Каїна, намагаючись дістати його важким підкованим чоботом у живіт. Але Каїн різко, пружинисто розірвав дистанцію, зміщуючись праворуч. Важкий чобіт лише розсік повітря там, де він стояв. Водночас Каїн, не втрачаючи секунд, перевів фокус своєї магії з першого ворога на самого ватажка, б'ючи по його опорній нозі.

Рідина в глибоких м'язах стегна гіганта на секунду застигла, перетворившись на непорушний блок. Демон збився з темпу, його коліно неприродно хруснуло, і він із глухим риком важко рухнув на одне коліно, з люттю спльовуючи на каміння криваву слину. Його червона шкіра палала від гніву.

— Гамале, тиск! Добий його! — хрипко крикнув Каїн, перехоплюючи меч двома руками для вирішального удару зверху.

Але старий ургул уже повністю видихався — один потужний імпульс тарану забрав надто багато енергії у його літнього, зношеного тіла. Гамаль стояв, важко хапаючи ротом повітря. Він просто не встиг притиснути ватажка до землі, бо третій демон, якого раніше здуло хвилею, виявився неймовірно витривалим. Навіть із напівзастиглою від магії Каїна кров'ю, яка віддавала тупим болем у всьому тілі, він зумів зробити відчайдушний, звірячий ривок.

Проігнорувавши спазми, демон за лічені секунди зайшов Гамалю з флангу і всією своєю масою врізався в старого, перехопивши його руку з кристалом.

Чиста фізична перевага демонів усе ще залишалася їхнім головним, незаперечним козирем. Скориставшись цією виграною секундою та затримкою Гамаля, ватажок різко крутнувся на одному коліні й важким руків'ям свого меча наотмаш, знизу вгору, вдарив Каїна в челюсть.

Удар був такої страшної сили, що Каїн втратив орієнтацію. В очах спалахнули білі іскри, він відлетів на кілька метрів назад і важко впав на спину біля самого краю кручі, ледь не зісковзнувши в чорну безодню моря. Меч випав із його безсилих пальців. А ватажок, кульгаючи на пошкоджену ногу і витираючи чорну кров із губи, повільно підійшов до нього.

Ургул стогнав, намагаючись спертися на лікті та спльовуючи червону юшку на каміння, але демон безжально наступив важким, брудним чоботом прямо на його меч, надійно притискаючи зброю до скелі і ламаючи надію на спротив.

Потім повільно нахилився і підняв з землі головний трофей — синюватий кристал зв'язку, який випав у Гамаля і ледь не скотився в море. Кристал слабо пульсував у його великій, червоній долоні.

— От і все. Міст закривається, — тихо і страшно прошипів ватажок, дивлячись на пораненого. — Тепер ніхто не почує ваші благання про допомогу.