Ще не прийшла твоя черга...
Хімічку, Марію Іванівну, учні не любили. А через неї не любили й саму хімію. У школі, зазвичай, усі мають прізвиська. Марію Іванівну могли б прозвати просто — «Марьванна», але за нею закріпилося інше — «Диба». Що цікаво, її прізвисько до останньої літери збігалося з її справжнім прізвищем. Диба, перш ніж сказати учневі: «Урок ти не вивчив — сідай, "два"!», — обов'язково декламувала щось образливе з байок Крилова, принижуючи гідність школяра.
Урок був у розпалі. Марія Іванівна щойно поставила в класному журналі чергову двійку й уже готова була процитувати ще щось із Крилова. Як раптом двері відчинилися, і до класу зайшов директор школи, розгублено озираючись назад. Учні, як і заведено, разом під грюкіт відкидних кришок повставали з-за парт.
Слідом за директором увійшов чоловік середніх літ.
— Товариш з держбезпеки, — відрекомендував його директор.
Незнайомець упевнено пройшов до столу. Хімічка поспіхом підвелася, здогадавшись про його намір. Він сів на її місце і, швидко пробігши поглядом сторінку журналу, доброзичливо усміхнувся.
— Добре, сідайте.
Цього разу відкидні кришки не видали жодного звуку.
— Вам відомо, в який напружений час ми живемо? У нашій країні Рад відбувається будівництво комунізму. Але не всім це подобається. Тому класова боротьба не тільки не вщухає, а, навпаки, дедалі більше загострюється. Різні терористи, шпигуни й шкідники докладають неймовірних зусиль, аби зупинити наш шлях до світлого майбутнього. Вони не здатні відкрито шкодити, тому діють підступно. Вони знаходяться серед нас. Виглядають як справжні радянські робітники й колгоспники. Є вони і серед інтелігенції — серед учених, письменників. Навіть серед шкільних учителів і учнів.
На цих словах директор нервово закашляв.
«Товариш з держбезпеки» повільно обернувся до директора. Погляд його ковзнув угору, де над дошкою висіли портрети вождів. Між Леніним і Сталіним на вигорілій від сонця стіні темніла прямокутна пляма.
«Цікаво, чий там висів до цього портрет?» — подумав він.
Потім знову звернувся до учнів:
— Наше з вами нагальне завдання полягає в тому, щоб викривати таємних ворогів радянської влади, які знаходяться серед нас. Хто знає, хто у вашому класі погано говорить про радянську владу?
У відповідь — дзвінка тиша і потуплені погляди учнів.
— Ну що, хлопці та дівчата, вчимося добре? — офіцер держбезпеки раптом вирішив змінити напрямок розмови.
Він знову подивився до класного журналу.
— Ажипа Олександр!
— Я! — озвався Сашко, підводячись.
— Олександре, що ти знаєш про ОСОАВІАХІМ?
— Це... Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву.
— Так, правильно. А які перед ним стоять завдання?
— Ну... сприяння обороні...
— Сашко, я бачу, що ти цілком справедливо щойно отримав двійку з хімії!
Сашко ще нижче опустив плечі й очі додолу.
— Одним із завдань ОСОАВІАХІМу є сприяння розвитку хімічної промисловості. А як ти, Сашку, збираєшся сприяти хімічній промисловості, якщо в тебе з хімії двійка?
— Він підтягнеться й обов'язково виправить двійку! — сказала тремтячим голосом учителька. — Так, Олександре? До того ж він перший у зборі металобрухту...
«Ти й справді "диба", — з неприязню подумав «товариш з держбезпеки». — «Ти ж знала, що ми позавчора "взяли" його батька, і що хлопцеві зараз не до твоєї хімії. А тепер хочеш збором якогось металобрухту поліпшити його долю?»
— Ну що, Сашко, виправиш двійку? Так? Тоді сідай.
Марія Іванівна полегшено зітхнула.
— Панаїт Віталій!
— Я! — Віталій підвівся.
— Сода — стратегічна продукція. Твій батько заарештований за шкідництво на хімічному виробництві. Ти відмовився засудити його підступну діяльність. Добре, що твої однокласники виключили тебе з комсомолу. Але цього недостатньо. У тебе з хімії самі п'ятірки, і це досить підозріло. Невідомо, чи використаєш ти свої знання на користь нашій державі, чи, навпаки, станеш шкідником. Тому органи держбезпеки вирішили направити тебе навчатися до спецшколи.
Проходячи повз Марію Іванівну, «товариш з держбезпеки», донька якого навчалася у паралельному класі, подумав:
«Ажипу ми заберемо тижнів за два. Хімічку — пізніше. Хай уже довчить мою доньку. Диба, ще не прийшла твоя черга...»
P.S.
Товариш з держбезпеки через кілька років був розстріляний під час «виправлення помилок і перегинів» колишнього наркома Миколи Єжова.
Що сталося з Ажипою і Панаїтом — невідомо.
Диба навчала хімії учнів аж до сімдесяти років.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!