Епілог
Минув рік.
Оксана й Богдан стояли на оглядовому майданчику «Мост-Сіті центру» і мовчки дивилися на панораму Дніпра, що розгорталася перед ними.
Богдан за цей рік помітно змінився. Він витягнувся, подорослішав, у рисах обличчя з’явилася впевненість, якої раніше не було. У його погляді вже не було тієї дитячої розгубленості — лише спокій і зосередженість.
Вітер ледь ворушив його волосся.
Місто перед ними теж змінилося.
Дніпро більше не виглядав покинутим чи виснаженим. У вікнах знову горіло світло, вулиці ожили, а серед звичних будівель усе частіше з’являлися нові елементи — стримані, але відчутні прояви цифрових технологій, які поступово поверталися в життя людей. Вони більше не виглядали чужими чи загрозливими. Вони стали частиною відновлення.
Живого, обережного, але невпинного.
Оксана перевела погляд на південь.
Десь там, у районі аеропорту, в сутінках блимали вогні дата-центру Наї. За цей рік він розрісся, розкинувшись ширше, ніж раніше, але навіть здалеку не здавався чимось чужим. Швидше — опорою.
Вона ледь помітно посміхнулася і перевела погляд правіше.
Дорога, що вела на південь, була заповнена рухом. Автомобілі тягнулися майже безперервним потоком.
Люди поверталися в покинуті землі
Додому.
Богдан мовчки дивився вперед, потім тихо сказав:
— Вони не бояться.
Оксана похитала головою.
— Ні. Просто почали розуміти.
Він на мить задумався.
— Це тепер інший світ?
Вона подивилася на нього.
— Той самий, — відповіла тихо. — Просто ми в ньому змінилися.
Богдан ледь усміхнувся.
Оксана підняла очі вгору.
Вечірній небосхил повільно перетинали дві іскри.
Вони рухалися плавно, майже невагомо, час від часу зникаючи за тонкими хмаринками й знову з’являючись, ніби граючись у тиші вечора. Іноді вони спалахували яскравіше, немов переморгувалися між собою… або з тими, хто дивився на них із землі.
Оксана довго не відводила погляду.
Потім посміхнулася.
І помахала їм рукою...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!