Війна Далеких Земель Том 1

Сіам, керована тим самим інтуїтивним відчуттям, що й її брат, прибігла до будинку Вандана якраз у ту мить, коли тиша розірвалася останнім хрипом Затея. Забігши до напівтемної кімнати, вона в паніці почала кликати жриць. Побачивши посеред спочивальні Латмія з клинком у руці, дівчина полегшено видихнула — з братом усе було гаразд. Проте наступної миті її погляд упав на ложе, біля колони якого лежала абсолютно бездиханна зовнішня оболонка Вандана. Серце Сіам стислося від дикого, німого болю. Король уже встиг посісти особливе місце в її душі, і зараз дивитися на його мертве тіло було понад її сили.

На її відчайдушний заклик настільки швидко, наскільки дозволяла левітація, прибули головні наставниці. Оцінивши ситуацію та застиглі тіла трьох замаскованих демонів, жриці зрозуміли, що діяти треба негайно. Випадок був надзвичайно важким — вібраційний вихор повністю від'єднав дух від тіла.

Наставниці стали навколо нерухомого Вандана. Вони заплющили очі, поєднали свої нижні пари рук у сакральних жестах споглядання і почали виснажливий обряд повернення, волаючи безпосередньо до самого Духа Висоти. Це була Вища магія чистих вібрацій, здатна пробити межі світів та вимірів.

___

Тим часом Безсмертний Дух Вандана вже перебував далеко за межами Повітряного царства — у величній, залитій м'яким вічним світлом тиші Міста Славних Тіней. Тут не було болю, не було загрози з боку цитаделі. Вандан із неймовірною радістю побачив перед собою свого загиблого наставника Медро, який насолоджувався тут вічністю. Вони міцно обійнялися, як батько й син після довгої розлуки.

Проте Медро, хоч і був щиро радий зустрічі, відсторонився і тривожно подивився в очі молодого короля.

— Вандане… Що з тобою сталося? Чому ти тут? Що з нашим народом? — швидко заговорив Медро. — Я й сам уже давно не спостерігав за вами з тіні, але часто підтримую тонкий зв'язок з Оланою, вона мені все розповідала крізь сни та духовні практики. Вандане, ти не повинен тут бути! Що з твоїм тілом?

— Я не знаю, Медро, — розгублено відповів Вандан. — Мене ніби силою стягнуло з власного тіла, розірвало навпіл… І ось я тут. Наставнику, я такий радий тебе бачити.

— Я теж, Вандане, але тобі тут абсолютно не місце! — Медро заговорив суворіше, підштовхуючи його дух назад до кордону світів. — Ти потрібен нашому народу. Ти новий король царства Повітря, на твоїх плечах тримається Уклад честі. Я чую, як Олана і Вена вже кличуть до Вищості. Твоє тіло ще придатне для життя, вони тримають його. Ти маєш повернутися і виконати свій королівський обов'язок!

Потужний, сакральний ментальний потік силою висмикнув внутрішнє єство Вандана з Міста Славних Тіней, повертаючи його крізь шари вимірів назад, у світ, де панували сутінки.

Вандан різко розплющив очі. Судомно вдихнувши повітря, він спробував піднятися з підлоги. Його Безсмертний Дух знову з'єднався з оболонкою. Проте Олана, щойно помітивши, що король прийшов до тями, не дала йому піднятися. Жриця опустилася поруч і миттєво занурилася своїм ментальним полем у його єство, жорстко зчитуючи кожну вібрацію. Повернення з таких глибин було небезпечним: у порожню плоть міг легко вселитися інший, приблудний або навіть темний дух, і Олана ретельно перевіряла Вандана на будь-які ознаки одержимості чужою сутністю.

— Хто ти? Назви себе через пам'ять роду, — суворо зажадала Олана, тримаючи руку на амулеті кукжі, що лежав на його чолі. — Згадай свого батька, царя Турнума. Згадай момент, коли він тебе навчав. Згадай свою матір Тіманну і те тепле світло, яке вона залишила у твоєму ланцюжку предків.

Вандан, долаючи нестерпний біль, чітко й без помилок відтворив у пам'яті ці епізоди дитинства та юності, які знав тільки він один. Його внутрішнє поле залишалося чистим, без жодного натяку на приховану одержимість. Олана полегшено видихнула і прибрала руку:

— Це він. Дух чистий. О, Вандане, якби не Латмій... Я не знаю, чи змогли б ми тебе врятувати.

Вандан повільно підвівся, відновлюючи контроль над рухами. Він підійшов до Латмія, який усе ще оговтувався після запеклого бою, і щиро, міцно стиснув його руку:

— Дякую тобі, Латміє. Твоя воїнська інтуїція врятувала мене і весь наш устрій.

Після цього король повернувся і поглянув на Сіам. Дівчина стояла трохи осторонь, її очі все ще блищали від нещодавніх сліз переляку. Вона тихо, з глибоким хвилюванням запитала:

— Як ти почуваєшся, Вандане?

Між ними миттєво виникла тривала, глибока пауза. Вся кімната, жриці, тіла загарбників — усе ніби зникло. Вони просто мовчки дивилися одне одному в очі, відчуваючи дивне й незрозуміле тепло, яке неможливо було пояснити словами. Цю емоційну напругу тактично, але рішуче перервав Латмій. Він підійшов, м'яко взяв сестру за плече і сказав:

— Ходімо, Сіам. Уже настає ніч, Вандану потрібен спокій.

Вони коротко попрощалися і вийшли з будинку, залишивши Вандана з наставницями.

*****

Наступного дня планери-розвідники демонів намагалися підійти ближче до повітряного простору міста, щоб зафіксувати наслідки таємної диверсії. Сфокусувавши оптичні прилади, вони помітили Вандана біля Ради. Проте розлючені нічними подіями патрулі Кола захисту діяли на випередження. Вартові повітря засікли ворогів здалеку і ледь не збили їх, атакувавши потужними потоками закрученого повітря, яке жорстоко жбурляло загарбників назад у низину. Перелякані розвідники втекли й поспішили доповісти царю те, що бачили Вандана живим, неушкодженим і повним сил.

Коли ця звістка дійшла до цитаделі, всередині фортеці наче вибухнула підземна жила. Касс був у несамовитій люті.

Командувач Втілм стояв посеред головного залу, закам'янілий від внутрішнього шоку. На відміну від царя, він ще не знав деталей, але відсутність будь-якого сигналу чи бодай короткої звістки від його таємної групи говорила сама за себе. Вони не повернулися до визначеного часу закриття брами.

Втілм, чиє серце тепер пекло не лише від вшитого тамплунка, чітко усвідомив: Затей, Іссад і Хелер загинули.

Касс, підбурюваний «змієм» Кашпеєм, який безперервно шепотів підступні поради йому на вухо, гостро й безжально звернувся до Втілма:

— Вандан живий! Твоє командування повністю провалилося! За численні колишні провини, за втрату техніки, цілого загону в пісках, а тепер ще й цих бійців — ти будеш суворо покараний. За жорстоким Законом сили минулих поколінь — якщо ти ще пам'ятаєш його, Втілме, — я забираю у тебе право повноцінного лідерства. Руку на стіл. Швидко!

Внутрішньо Касс уже готувався до найгіршого. Він знав, що стосунки між ними натягнуті до краю, а Втілм — імпульсивний і небезпечний воїн. Цар очікував, що командир прямо зараз вихопить свою важку сокиру, кине йому смертельний виклик і зійдеться з ним у відкритому бою на смерть.

Проте Втілм, на подив цареві, повівся неймовірно стримано й покірно. Потужний воїн перебував у якомусь абсолютно новому, раніше зовсім невідомому для нього ментальному стані. Його розпирала дика, чорна туга. Він не ладнав навіть із власним жорстоким батьком, і лише в цьому воїну-механіку Затеї знайшов рідну душу — свого єдиного справжнього друга у всьому Всесвіті.

Втілм фанатично опирався цьому почуттю, адже для природи демонів вважалося фізично неможливим тужити. Він нікому й ніколи не зізнався б у цьому, бо таку емоцію таврували як ганебну слабкість. Попри всю його лють у битвах, інші демони просто висміяли б його.

Командувач мовчки підійшов до масивного кам'яного столу і без жодного звуку поклав на нього ліву руку. Касс різко змахнув клинком. Удар розітнув плоть, і густа кров бризнула на камінь. Цар беземоційно відрубав йому «палець командира». Цей знак військової ганьби та пониження у званні здавався абсолютно чужим і диким для загального Кодексу честі, спільного для всіх п'яти горизонтальних рівнів земель.

Втілм навіть не здригнувся. Він закам'янів, витерпівши пекельний біль із міцно затиснутими щелепами, бо весь його розум заполонила трагічна загибель Затея. В очах Касса він повівся в цю мить надзвичайно дивно, нагадавши своєю залізною дисципліною і холодним спокоєм стратега Хірсана або його сина Гамаса, якого цар бачив усього кілька разів через далекі походи, але який був схожий на свого батька як дві краплі води. Касс уже дуже довго відтягував це жорстоке покарання, але підступні нашіптування Кашпея змусили його поставити остаточну крапку.

Кашпей швидко припік рану заклинанням. Невдовзі, коли кров зупинилася, Втілм повільно підвів голову. Він поглянув прямо в очі царя і спокійно, з лячною, глухою інтонацією вимовив:

— Є ще один варіант, Касс, і цього разу я зроблю все сам!

Не чекаючи від тирана ані слова у відповідь, не просячи дозволу чи підкріплення, Втілм різко розвернувся і вийшов із залу. Він узяв швидкісний планер і полетів геть із Бхуки. Колишній командувач діяв самотужки — імпульсивно й шалено, як і завжди, тримаючи курс назад до хитрих ахвентів, щоб особисто запустити в дію запасний план із підступною зрадницею Еполлою.

___

Дякую за читання! Як вам книга? Діліться враженнями в коментарях! Підписуйтесь, щоб не пропустити наступну частину. Далі — більше!