Війна Далеких Земель Том 1

Втілм летів так карколомно, наче намагався перегнати сам час, — так зухвало цими літаками не керував іще ніхто. Навіть досвідчений пілот Кварцеп, відомий своїм безумством у небі, жодного разу так не розганявся. Але демоном рухало дещо сильніше за холодний розрахунок — відчай, самотність і жага діяти самостійно. Оскільки командувати загонами після ганебного покарання йому більше не судилося, він вирішив закрити цю справу раз і назавжди на власний розсуд.

Стрімко підлітаючи до пустельного міста, Втілм навіть не намагався приховати свою присутність. Він посадив апарат з гуркотом, прямо біля головного намету вождя ахвентів. Навколо чужинця миттєво збіглися озброєні вартові та налякані місцеві, утворюючи стривожене кільце.

Вибравшись із кабіни, Втілм обвів присутніх холодним поглядом і владно сказав вартовим:

— Покличте Терада.

Кілька бійців, озираючись на похмурого і скаліченого демона, обережно позадкували й зайшли всередину. Вже за мить назовні вийшов сам Терад. На його обличчі грала широка, улеслива гримаса, як і завжди, у якій чітко відчувався єхидний підтекст.

— Що, прилетів за іншим планом, а? — підчепив він гостя, натякаючи на нещодавній провал демонів.

Втілм не піддався на провокацію. Його голос звучав глухо й залізно:

— Тераде, нам потрібно поговорити в тиші.

Зрозумівши серйозність намірів демона, Терад жестом запросив його до меншого сусіднього намету. Повернувшись до натовпу, він гучно наказав:

— Розійдіться всі! До мене просто прибув покупець. А те, що приземлився прямо біля мого порогу — нічого страшного, буває...

Коли вони переступили поріг, Терад прикрив за собою тканину входу. Попри зовнішню розслабленість, пустельний вождь лишався насторожі: за його спиною, прихований за поясом, завжди покоївся прямий, надзвичайно тонкий і гострий ніж — про всяк випадок.

Всередині намету панувала зовсім інша атмосфера. Тут горіли довгі та товсті свічки, які не лише заливали простір ясним світлом, а й поширювали густий, заспокійливий аромат пустельних трав. Терад одразу ж гостинно простягнув Втілму воду, намагаючись згладити напругу. На подив пустельника, демон поводився напрочуд тихо й стримано.

— Мені потрібно, щоб ти підкупив Еполлу, як і казав раніше, — спокійно, але вагомо промовив Втілм. — А далі, коли король послабшає, це вже буде моя справа. Скажеш Еполлі все так, як домовлялися: щойно ми захопимо головне місто народу повітря, вона сяде на трон, стане правителькою і отримає абсолютну владу.

Терад задоволено хмикнув, хоча в його голосі було чути нервові й боягузливо-обережні нотки:

— Ось бачиш, ми думаємо наперед. Тому потрібно розуміти ситуацію масштабніше, перед тим як махати сокирою...

Втілм промовчав, пропалюючи його поглядом. Під час розмови він мимоволі, звичним коротким рухом потер масивне передпліччя, а потім опустив очі на свою руку. Демони від природи мали всього по три пальці — могутні, кігтисті, створені для зброї. Тепер же у Втілма їх лишилося всього два. Свіжа кукса на місці відрубаного пальця командира все ще нила, нагадуючи про пониження від Касса. Пустельник квапливо продовжив, аби заповнити гнітючу тишу:

— Гаразд, я займуся цим, домовилися. Передам Еполлі, що сам попереджу її, коли прийде час діяти. Потім я навідаю вашу цитадель, і ми поговоримо предметно. Але цей план... він коштуватиме тобі два кошики золота. Маєш зараз при собі?

— Пізніше розплатимось, — відрізав Втілм і одразу перейшов до іншого важливого питання. — Коли ти повернеш нам нашу техніку, залишену в тебе, Тераде?

Почувши це, Терад внутрішньо здригнувся від страху, але зовні намагався тримати марку.

— Вона... вона потонула в піщаних ямах, коли ми переправляли її на зберігання, — збрехав він, ховаючи очі.

— Це твоя провина, — холодно зауважив Втілм, міцно стиснувши двопалою долонею край столу. — Тому втрачена техніка і буде моєю платою за твій план.

Терад обурено сплеснув руками, хоча в його захисті чітко відчувалася слабкість:

— Так не буде! Я не відповідаю за підступні піски, це неправильно і несправедливо! Я допоміг тобі по-дружньому, а ти натомість задарма забираєш мій безпрограшний план?

— Добре, тобі заплатять згодом, — повторив Втілм, і в його тоні прозвучала прихована, смертельна погроза. — У нас усе чесно, згідно з домовленістю.

Аби хоч якось задобрити небезпечного гостя й витягнути з цієї оборудки більшу вигоду, Терад метнувся до скрині й дістав кілька великих карт, які раніше хотів обміняти. Він красномовно розклав їх перед демоном, вихваляючи кожну деталь:

— Пам’ятаєш ці карти? Вони вдосконалені й детально показують усе необхідне, включно з усіма пустельними маршрутами. Візьми їх зараз, вони стануть тобі у пригоді, коли перетинатимеш пустелю. Запишемо їх в рахунок майбутньої плати за план.

Терад знав, що демони мають незліченні запаси золота і рано чи пізно закриють рахунки. Проте ця відстрочка все одно глибоко муляла його скупу душу: йому кортило отримати монети тут і зараз.

Втілм мовчазно забрав карти. Попрощавшись із господарем намету коротким кивком, він вийшов на спекотне повітря, сів у кабіну свого бойового планера й запустив двигуни. Апарат стрімко злетів у небо, залишивши Терада наодинці з його жадібними помислами.