Війна Далеких Земель Том 1

Повернувшись до цитаделі, Втілм твердою ходою зайшов у зали Бхуки. На його подив, похмурі кам’яні коридори зустріли його абсолютною, зловісною пусткою. Демон підійшов до столу й широким рухом кинув на нього щойно куплені карти — він і сам не знав, чи знадобляться вони йому, але ці сувої чомусь дивно його вабили.

Проходячи далі крізь анфіладу темних залів, він натрапив на Жертовник Полеглих — сакральне місце, де зазвичай збиралися маги. Важкі двері були прочинені, і Втілм зазирнув усередину. У напівтемряві радник Кашпей разом із групою чаклунів проводив таємничий ритуал, волаючи до духів давніх демонів. Повітря всередині було настільки густим, їдким та отруйним від спалених дурманних трав, що від нього миттєво запекло в очах. Втілм скривився і різко, з гуркотом зачинив двері, обриваючи потік заклять.

У коридорі на нього вже чекала інша спокуса. З тіні вигулькнули кілька розпусних демониць. Відчувши його втому та самотність, вони миттєво обступили пораненого командира, пропонуючи плотські розваги, аби заглушити його лють. Втілм, чий розум і так був затуманений їхніми солодкими й водночас отруйними чарами, піддався інстинкту й пішов слідом за ними до покоїв, шукаючи забуття від болю.

___

За деякий час Втілм вийшов із темних покоїв. У головній залі на нього вже чекали цар Касс та Кашпей, який щойно закінчив свій обряд.

Радник одразу ж зміряв Втілма незадоволеним поглядом і суворо попередив:

— Втілме, ніколи більше не заглядай до нас, коли ми проводимо ритуал для предків минулого у Жертовнику Полеглих. Ти ледь не порушив зв'язок із ними.

Втілм стримано й покірно кивнув головою, виказуючи повагу до магії та прадавніх законів, хоча всередині весь напружився. Цар підступив ближче, випнувши квадратне підборіддя:

— І куди це ти так поспішав, а? Що за самовільні вильоти?

Втілм не став приховувати правду. Сміливо дивлячись у вічі царю, він виклав усе: розповів про візит до пустелі, купівлю плану в Терада та майбутню зраду Еполли, яка позбавить Вандана сили.

Почувши це, Касс холодно хмикнув і схрестив сильні руки на грудях:

— План гарний. Але воїнів я тобі для цього не дам. Ти схибив минулого разу, Втілме. Тепер повинен заслужити моє визнання часом і реальними справами, щоб я знову довірив тобі командування бодай одним загоном.

— Я вже казав тобі, царю, — залізно й гордо відрізав Втілм. — Мені нікого не треба, я зроблю все самотужки. Так званий король після зради Еполли буде набагато слабшим, позбавленим підтримки предків. Я легко вб’ю його!

Кашпей, який уважно слухав кожне слово, замислено погладив свою бороду і звернувся до Касса:

— Великий царю, це справді наш шанс. Якщо ця жінка позбавить Вандана сили предків, ми зможемо сміливо готувати новий масштабний наступ. Поки Вандан тримає свій фокус і володіє цією міццю, ми навряд чи переможемо його у відкритому бою, тому з ним необхідно покінчити.

Потім радник хижо повернувся до Втілма й вирішив боляче вколоти його гордість воїна:

— Але пам'ятай, Втілме: ця ідея, за твоїми ж словами, належить боягузливому ахвенту Тераду, а не тобі. І домовлявся зі зрадницею теж він. Твоєї заслуги тут поки мало. Що ж, тепер ми просто чекатимемо, поки пустельники виконають свою брудну роботу й прибудуть до нас для остаточного узгодження плану.

Втілм зціпив зуби. Він невдоволено стукнув шипастим хвостом об кам'яну підлогу — цей глухий удар видав приховану лють від уїдливих слів радника, хоча зовні воїн зберігав непохитну витримку й більше не зронив жодного слова.

*****

Прилетівши додому, Терад не хотів гаяти дорогоцінного часу. Він одразу ж попрямував до намету Пагіса, прагнучи обговорити результати поїздки. Радник сидів у кріслі, а по його плечах і руках спокійно та ліниво повзали пустельні змії. Маг провів долонею по лусці однієї з них і спокійно запитав:

— Ну що, Тераде, як пройшла зустріч з Еполлою? Справді, усе сталося саме так, як я і передбачав?

— Так, Пагісе, — відповів Терад, сідаючи на м'який килим біля входу. — Її жага до влади просто безмежна і, чесно кажучи, зовсім непритаманна народу повітря. Вона погодилася на все. Щоправда, не без допомоги моєї красномовності.

Пагіс усміхнувся, від чого змія на його шиї легенько засичала:

— От бачиш, усе йде добре.

— Це добре, Пагісе, але... мого вбитого брата це все одно не поверне, — зітхнув Терад, і на його обличчі проступив важкий сум. — Я повинен із цим змиритися, я знаю.

— Для Кахіна я провів усі належні ритуали, повір, — заспокійливим тоном промовив радник. — Йому зараз добре. З плином часу, Тераде, його повернення не змусить себе довго чекати.

— Та знаю я, Пагісе, — відмахнувся вождь, зітхаючи.

— Про помсту навіть не думай, — суворо попередив маг. — Бо вона з'їсть тебе зсередини, як змія мишу. Будь вищим за це.

— Та не в помсті справа, — заперечив Терад, ховаючи очі. — Я просто змушений мати справу з цими демонами й надалі. А цей клятий Втілм... він одним своїм виглядом нагадує мені про те, що сталося. Через це мимоволі підкрадаються лихі думки.

— Відкинь ці думки негайно! — владно відрізав Пагіс. — Будь розумним. Зараз нам абсолютно невигідно вести з демонами відкриту війну, і ти це чудово знаєш. Краще скажи: коли вони заплатять?

Терад лише підняв плечі:

— Я точно не знаю. Але зараз я і так повинен полетіти до їхньої цитаделі, щоб розповісти про згоду Еполли та дізнатися, коли саме мені потрібно її попередити про початок дій. Там, на місці, я і підніму питання про плату — і за безпрограшний план, і за карти, які я теж продав Втілму. Тому я візьму з собою ще й вантажного стрибокрута. Це буде для мішків із золотом.

— Дуже добре! — схвалив Пагіс, а далі додав: — Але я пропоную тобі дещо більше. Запропонуй їм наш цінний тризубчастий клинок Растра. Скажи Втілму, щоб він не використовував свою звичайну зброю. Нехай краще вдарить Вандана Растрою.

Терад зацікавлено замислився над цими словами, а радник почав пояснювати детальніше:

— Якщо вони погодяться, я особисто проведу потужний ритуал прокляття над цим клинком. Ми скажемо їм, що ця зброя заговорена так, щоб стягнути короля на саме дно пустелі — у страшну яму змія Асмарагда. А звідти, як відомо, ще ніхто й ніколи не повертався живим. Цей клинок навічно спрямує Вандана на дно, де його вже ніхто не врятує. Тим паче, що перед цим великі сили предків покинуть його. Але слід нагадати демонам: навіть без їхньої підтримки Вандан залишиться сильним воїном. Навіщо їм боротися з ним, якщо можна завдати удару значно смертельнішою зброєю? На цьому ми заробимо ще більше! Як тобі таке, Тераде?

Вождь ахвентів хитро посміхнувся, оцінивши масштаби вигоди:

— Усе це прекрасно! Тоді ти летиш зі мною до цитаделі і сам запропонуєш це.

— Гаразд, Тераде, — погодився Пагіс. — Не гаймо часу, вирушаємо.