Війна Далеких Земель Том 1

Втілм випадково глянув у праве оглядове вікно і застиг від несподіванки.

Машину, що йшла праворуч у шерензі, раптово сильно хитнуло. Її задня частина неприродно задралася догори, а масивні гусениці безпорадно прокручувалися в повітрі.

— Що там відбувається?! — скрикнув Затей, намагаючись розгледіти крізь куряву пилу маневр побратимів.

Бронемашина демонів вагою в десятки тонн без жодного звуку, наче легку іграшку, просто затягнуло кормою вниз, у саму глибину пустелі. Пісок під бронею утворив ідеальну, стрімку лійку, яка засмоктувала метал.

— Швидше! Тисни на газ, брудна твоя голова! — дико закричав Втілм, сильніше втискаючись у крісло й б'ючи кулаком по панелі кабіни.

Затей щосили рвонув важелі на себе, змушуючи двигун ревти на межі можливостей. У цей самий момент з лівого боку пустеля знову збурилася. Ще одну важку машину демонів різко підкинуло й миттєво поволокло вниз. Воїни в екіпажі Втілма в паніці подумали, що потрапили в хиткі піски, але командувач, який уже майже висунувся з люка назовні, побачив справжній жах на власні очі.

Це були не пастки. Навколо третьої бронемашини, яка відчайдушно намагалась вирватися, з-під землі раптово виринуло щось велетенське, живе й абсолютно чорне. Жахлива жива спіраль за лічені долі секунди обвила титановий корпус бронетехніки, змусивши міцний метал дико скреготати під неймовірним тиском, і миттєво затягнула її на саме дно пустелі. Стара легенда, яку Втілм чув у дитинстві, виявилася живою і голодною правдою. Великий Змій вийшов на полювання.

Бійці з машини Втілма, охоплені невимовним жахом перед невідомим ворогом, почали сліпо й безладно палити зі своїх вогняних гвинтівок крізь бійниці та люк. Але це не дало жодного результату. Вогняні залпи безслідно зникали в розбурханих барханах, а пустеля безжально зжерла сусідню техніку разом із бійцями, не залишивши на поверхні навіть уламка.

Цю сцену німого жаху раптово перервав різкий, пронизливий звук сенсорної карти на зап'ясті Втілма. Наручний пристрій, який весь цей час завмерло світився чорним екраном, раптово самостійно ожив. Проте перше, що вони почули з динаміка, — це були не координати рятівного шляху, а дикі, спотворені перешкодами передсмертні крики бійців із тих машин, які зараз тонули під товщею піску. Динамік буквально заходився від жахливих зойків та хрускоту заліза, що зминалося глибоко під землею.

Втілм здригнувся від цього моторошного звуку, а потім жорстким, коротким рухом повністю вирубив звук сенсора, щоб зупинити паніку серед свого екіпажу. Втупившись в екран карти, яка нарешті стабілізувалася, він вихопив поглядом лінію старої заметеної дороги. Вона була зовсім поруч — буквально під колесами техніки.

— Затею, вліво! Газу! Курс на дорогу! — заревів Втілм.

Головна машина крутнулася на гусеницях, вириваючись із небезпечної зони.

Кілька інших екіпажів, яким дивом вдалося вижити в цій бурі та не потрапити в кільця живої спіралі, миттєво повторили маневр командира.

Слідуючи за сигналом головної бронемашини, вони на шаленій швидкості влетіли на твердий кам'янистий насип дороги й помчали вперед, залишаючи позаду голодне пустельне дно.

*****

Кам'янистий насип старої дороги нарешті вивів залишки колони Втілма до межі земель, що належали хитрому пустельному народу. Попереду, крізь гаряче тремтливе марево, напрочуд спокійно виросла велика, вкрита товстим шаром пилу брама та розлогі, приземкуваті намети ахвентів. На диво, цей відрізок шляху пройшов без пригод, але демони досі перебували під враженням від жаху, який щойно зжер їхніх побратимів у глибоких пісках.

Над пустельними будівлями, мов живі планери, невгамовно кружляли величезні стрибокрути. Тут, у пустелі, ці птахи споконвіку живилися отруйними дрібними зміями, тому вони виростали у три-чотири рази більшими за своїх родичів із П'ятого горизонту. Затей, тримаючи важелі управління, з подивом витріщився крізь скло на крилатих гігантів.

— Ці істоти справді вражають своїми розмірами... — тихо промовив керманич, намагаючись хоч якось розрядити напругу.

Втілм сидів поруч, схрестивши на грудях руки. Його погляд був абсолютно байдужим, налитим важкою внутрішньою думою, а шрам на плечі все ще болісно нив. Командувач навіть не повернув голови.

— Тому ахвенти й використовують їх як планери, — продовжував Затей, розмовляючи вже ніби сам із собою. — Та-а-ак, цей народ завжди знайде собі вигоду. Вони навіть власний пісок продадуть, якщо за нього заплатять. Навіть диких птахів приручили! Я чув, пустельні змії їх взагалі не кусають — є серед цих торгашів кілька сильних магів. Це ми своїх підземних тварюк можемо хіба в капкани ловити. Сунеш палець до такого гримслі — і все, залишиться тільки два. Миттєво відкусить, ще й пекельного болю завдасть, бо зуби в них дрібні, наче голки... Чому ви всі мовчите, а? Я ніби сам із собою розмовляю.

Втілм продовжував мовчати, похмуро дивлячись на браму, що наближалася. Бійці із заднього відсіку машини нарешті не витримали й гаркнули на водія:

— Та замовкни ти вже, Затею! І без твоїх байок нудить!

— Ага, замовкни... — огризнувся Затей. — Ви мали б пишатися, що ми хоча б маємо ці технології!

— Тільки вони безглузді, коли карти дохнуть, — уперше за всю дорогу різко перебив Втілм, і в його голосі виразно почулося роздратування. — Усе, годі патякати. Мені треба подумати, як із ними домовлятися. Я ж тепер їду говорити, а не вбивати, як зазвичай наказує його вельможна величність цар Касс, гха-ха! — командувач сухо й зловісно рассміявся, але в цьому сміху не було ні краплі радості.

На самому під'їзді до житлових наметів Втілм помітив дивне видовище. Навколо всього пустельного поселення, прямо на розпеченому піску, слухняно повзали тисячі маленьких змій. Вони рухалися чітко по невидимій лінії, наче зачаровані якоюсь магічною силою, яка водночас утримувала їх і сильно притягувала, утворюючи живий і смертоносний кордон навколо селища.

Бійці загону зійшли з техніки, ступаючи на гарячий пісок. Затей одразу став поруч із Втілмом. Їх зустріли пустельні вартові. За їхніми спинами висіли арбалети, а в руках вони стискали довгі вигнуті мечі. Обличчя вартових були наполовину приховані під щільними масками-пов'язками та окулярами проти пилу. Анатомічно вони сильно нагадували витончений народ повітря, але мали значно дужчу, міцнішу статуру, хоча великої фізичної сили в їхніх тілах не відчувалося.

— Будьте обережні, — тихо попередив свій загін Втілм, не зводячи з вартових очей. — Їхня головна сила — це не залізо. Їхня зброя — це слова, підкуп і хитрість. Давно я не бачив цих прихованих пик...

З головного, найбільшого намету поважно вийшов вождь Терад у супроводі своєї прекрасної дружини Седіни та мовчазного радника Пагіса, котрий уже знав про наближення гостей. Терад уїдливо засміявся, сфокусувавши свій вузький, хитрий погляд на грізних прибульцях, і демонстративно вклонився.

— Яка зустріч! Як же давно я не бачив вас, дорогі мої, — солодко промовив вождь. — Одразу видно, приїхали щось купити, га?

Втілм замість відповіді раптом трохи розгублено задивився вбік. Прямо біля намету стояв велетенський, вкритий пустельними попонами шестиногий слон. Погляд командувача буквально завис на екзотичній тварині, він лише здивовано кліпав повіками. Терад миттєво зорієнтувався і, розпливаючись у посмішці, сказав:

— Купуєш слона, командувачу? Для давніх друзів це коштуватиме зовсім недорого!

Затей, стоячи поряд на піску, відчув, як у нього всередині все холоне. Він чудово розумів: Втілм абсолютно не вміє вести переговори й зараз провалить усю справу. Керманич уже майже наважився сам виступити вперед і перехопити розмову, але Втілм різко струснув головою і перебив торгаша:

— Ні, мій торговий друже. Слонів мені не треба. Ми прийшли за вібраційним вихором.

Затей подумки вилаявся і заплющив очі — це був абсолютний, нищівний провал. Цар перед виїздом чітко й суворо інструктував Втілма: «Спочатку купи в них стандартну зброю, наберіть припасів, металів, дайте їм заробити. Торгаш розм'якне і сам винесе вихор. Не кажи про головну мету одразу, бо ахвентам невигідно продавати щось одне. Цей народ так влаштований — вони затягнуть справу або заломлять шалену ціну!». Але гарячий і нетерплячий Втілм просто вивалив усе одразу.

Терад на мить замовк, а потім голосно, знущально розсміявся. Радник Пагіс за його спиною лише ледь помітно посміхнувся.

— Вібраційний вихор? І це все, з чим ви прийшли крізь піски? — Терад розвів руками. — Вибач, Втілме, але його зараз немає на продаж.

Затей, розуміючи, що треба терміново рятувати ситуацію, зробив крок уперед і безцеремонно втрутився в розмову:

— Ми прийшли ще за великою партією припасів і зброї! Нам потрібні ваші рідкісні метали та похідне спорядження!

Терад зупинив свій погляд на Затеї, потім коротко глянув на Седіну і побачив, як радник Пагіс ледь помітно кивнув головою. Атмосфера стала трохи м'якшою, але вождь не поспішав здавати позиції.

— Може, спочатку води вип'єте? — з удаваною турботою запропонував Терад. — Ви не повірите, але в нашій пустелі дивовижна вода — чиста, кришталева й неймовірно цілюща.

Втілм остаточно втратив терпіння, його кров усередині закипіла:

— Тераде, ми не по воду сюди прийшли! Дай нам те спорядження і припаси, які тобі наказали, і пошукай у себе... може, випадково знайдеш той вихор для нас.

— Ну, не панікуй так, друже, — обличчя Терада розпливлося в хитрій гримасі. — Усе в мене є. А щодо вихору... я скажу, хай пошукають на дальніх складах, — він недбало махнув рукою найближчому вартовому, і той швидко зник у глибині поселення. — А поки ми чекаємо, я вип'ю водички. І вас прошу, пригощайтеся.

Кілька виснажених спекою бійців не витримали й слухняно випили запропоновану воду. Мовчанка між ними затягнулася, стаючи густою й липкою. Терад повільно ходив навколо Втілма, і раптом його вузький погляд зачепився за компактний металевий пристрій на зап'ясті командувача — ту саму сенсорну карту. Очі вождя спалахнули щирим купецьким азартом. Ахвенти давно мріяли роздобути цю технологію.

— Ооо, яка цікава залізячка... — Терад підійшов ближче, розглядаючи екран. — Продаєш, Втілме? Я добре заплачу.

— Це не продається, — коротко й грубо відрізав Втілм.

Але замість того, щоб промовчати чи злукавити, роздратований демон на емоціях одразу ж вибовкав торгашу всі недоліки:

— Та й нащо воно тобі? Цей пристрій абсолютно безглуздий! Коли треба — він взагалі не працює. Зв'язок тут ловить лише на коротких, непотрібних дистанціях! От скажи мені, нащо мені зараз зв'язок із тобою на такій малій відстані, якщо я й так стою поруч і прекрасно тебе чую, га?! А сьогодні, дорогою сюди, коли в машинах зв'язок був потрібен найбільше — його просто не було! Розумієш? Короткий, поганий, ще й карту місцевості в бурю пристрій не відкрив!

Терад слухав це з глибоким, хижим задоволенням. Він прекрасно знав, що його власні майстри легко розберуть цей компактний прилад, очистять його від завад і зроблять чудову річ, яка працюватиме без жодних перешкод.

— Ну, зв'язок, напевно, великий Змій глушив, — спокійно зауважив Терад, потираючи руки. — Я бачив шалену бурю там, звідки ви щойно прийшли. Ми знаємо, що він там мешкає... Але якщо цей крихітний прилад здатний показувати повну карту місцевості... Ну, тоді я попрошу тебе ще раз. Навіщо продавати? Обміняймо!

Терад зробив крок уперед, починаючи майстерно тиснути словами:

— Наші пустельні карти — величезні й дуже незручні в походах. А ви самі — велетні, вам і карти великі підійдуть! — Терад голосно й образливо засміявся, заглядаючи Втілму в очі. — Зате наші карти ніколи не підводять. А ваші компактні цяцьки навіть працювати нормально не здатні в пустелі. Навіщо вони вам? Обміняй карти всього свого загону на наші надійні пустельні! На них зображена не тільки пустеля — тут є карта місцевості всього Четвертого горизонту.

Терад тиснув так технічно й сильно, виставляючи беззаперечні доводи, що Втілм уже майже здався і був готовий зняти з рук усього загону унікальні пристрої. Він стояв, розгублено кліпаючи очима під купецьким напором.

Але Затей знову вчасно врятував ситуацію. Він рішуче ступив наперед, заступивши командира, і жорстко закрив тему:

— Тераде, тобі ж сказали: це не продається і не обмінюється! Займися краще нашим вихором!

___

Це лише початок історії, далі — більше! Коментуйте, діліться думками та обов'язково підписуйтесь, щоб дізнатися, що буде в наступних розділах!