Війна Далеких Земель Том 1

Підземний тунель дихав сирістю, старою іржею та застояним страхом, який накопичувався тут віками. Бронеколона Втілма не просто їхала — вона проривалася крізь цей морок на максимальній швидкості, яку тільки могли видати форсовані вогняні двигуни. Наземні машини, закуті в товсті титанові пласти, ревли на своїх масивних гусеницях, наче поранені звірі, струшуючи зі склепіння шматки земної породи. Розплавлена магма всередині техніки пульсувала розпеченим багрянцем, дозволяючи залізним монстрам летіти вперед крізь підземну темряву.

Втілм сидів у кріслі головного танка, вчепившись пальцями в поручні. Трясло немилосердно. Попереду зяяла лише нескінченна чорна глотка, яку ледве пробивали потужні прожектори.

Раптом світло вихопило попереду дивний рух. Затей, досвідчений керманич, на мить відірвався від важелів, глянув на Втілма й міцно вилаявся.

— Гримслі! — прохрипів він, сильніше втискаючи педаль газу в підлогу. Затей спробував сигналити, але замість страху цей звук розлютив їх ще більше.

І це були не просто гримслі — не ті дрібні підземні шкідники, які раніше траплялися їм біля підніжжя Бхуки чи яких демони так смачно їли на обід. Це були велетенські звірі, справжні породження темряви, які зазвичай лише глибокої ночі наважувалися вибігати до стін цитаделі. Тут, у закинутих тунелях, мешкали справжні титани — дикі, сліпі знаряддя для вбивства.

Стіни підземелля буквально тріснули: з глибоких нір у тунель лавиною ринули кошлаті тварюки. Їхні тіла вкривала брудна шерсть, що запеклася від підземного слизу. Один із цих сліпих кошмарів з розгону врізався в борт головної машини. Гусенична конструкція вагою в десятки тонн відчутно хитнулася, але втримала швидкість. Породження мороку діяло сліпо, підкорюючись єдиному інстинкту — знищити та з'їсти. Жахлива паща з диким скреготом вчепилася дрібними, але неймовірно гострими й густими зубами в титанову броню, намагаючись прогризти метал прямо на ходу. З-під їхніх морд летіли жирні іскри. Через їхню кількість та шалену масу тунель перетворився на смертельну тисняву.

— Паліть їх! Змийте цих потвор з борту! — заревів Втілм, і його голос перекрив гуркіт двигунів.

У цей момент двоє молодих бійців-демонів із другої машини, що мчала попереду, ніби почувши наказ командира, наважилися висунутися з верхніх люків. Піднявши свої вогняні гвинтівки, збираючись дати залп впритул. Це була їхня остання, смертельна помилка.

Вони навіть не встигли натиснути на спускові гачки. З темряви над тунелем миттєво виросли брудні лапи з потужними пазурами. Короткий, хрусткий звук — і обох бійців за лічені секунди витягло живцем із люків. Їхні понівечені тіла упереміш із брудом та шматками породи впали прямо на броню головної бронемашини Втілма, що йшла слідом, а зброя, вистріливши в нікуди, випалила на стелі тунелю глибокі борозни. Після цього з бойової техніки вже ніхто не наважувався потикатися назовні.

— Не висуватися! Тримайтеся! — загарчав Втілм, швидко активувавши ближній звуковий сигнал на своєму наручному сенсорі, намагаючись крізь перешкоди пробити зв'язок із сусідніми екіпажами. — Дави їх, Затею!

Це були справжні шалені перегони в суцільній темряві. Машини ревли, чавили туші монстрів гусеницями, залишаючи позаду криваве місиво. Демони з інших екіпажів, ризикуючи життям, усе ж випалювали дорогу крізь суцільну стіну з кігтів та ікол. На такій швидкості будь-яка помилка водія означала б миттєву смерть. Перекинувшись у тісному тунелі, важка техніка стала б безпорадною, і сліпі звірюки просто роздерли б ув'язнених у металі на шматки. Попереду, пробиваючи підземний морок, нарешті блиснуло різке, сліпуче світло. Наземні машини останнім потужним ривком пробили живий заслін і на повній швидкості вилетіли зі смертельної глотки назовні.

*****

Різке світло пустелі вдарило по очах крізь скло. Щойно важка бронетехніка вискочила з підземної глотки, Втілм наказав Затею гальмувати й посигналити решті. Гучний, глухий звук сирени прокотився над колоною, змусивши всі екіпажі зупинитися на розпеченій поверхні й здійняти хмари рудого пилу. Обернувшись до задньої оглядової щілини, командувач задоволено вискалився. Люті кошлаті гримслі, які щойно шматували титанові борти, з диким ревом застигли на самій межі тіні — страшні тварюки фізично не могли вийти під палючі промені пустельного сонця.

Втілм переводив подих у кабіні. Опустивши погляд на зап'ястя, він знову спробував активувати екранну карту, але компактний наручний пристрій завис.

— Прокляття! — заревів він так, що Затей мимоволі втягнув голову в плечі. — Навіщо мені цей неробочий брухт?! Прокляті майстри!

На нервах він кілька разів з усієї сили влупив кулаком по сенсору. Марно. Тоді командувач з гуркотом вибив верхній люк і вискочив назовні, прямо в глуху й мовчазну пустелю. Гарячий вітер одразу ж жбурнув йому в обличчя жменю гострого піску.

Бійці з інших машин теж почали обережно вибиратися на броню. Пустельне сонце нещадно пекло, тому вони слухняно притискалися ближче до залізних бортів техніки, ховаючись від вбивчої спеки в куцих тінях. Вони мовчки жували сухе м'ясо і запивали його густим напоєм із п'янкої ягоди кро́бла, яка росла в їхніх рідних містах на Нижніх горизонтах.

— У когось працює карта?! — громовим вибухом крикнув Втілм у бік загону.

Всі як один заперечливо похитали головами. Дороги попереду не було — суцільні бархани, вщент заметені нещодавніми бурями. Втілм закрокував по гарячому піску і, не стримавшись, заревів прямо в порожнечу обрію:

— І що ви на це скажете, великий царю, та його хитрий раднику?! Га?! Що ви на це скажете?! Розумника з мене зробити хотіли, а самі в жіночих покоях сидите, прокляті ваші голови! Я б вам їх із задоволенням зараз повідрубував!

Бійці загону заціпеніли. Весь цей час вони слухали, як Втілм проклинає і сенсор, і інженерів, і верхівку цитаделі. Вони боялися гніву Касса за такі слова, тому мовчки дивилися на командира. Раптом Втілм різко розвернувся і витріщився на них. Його погляд був погрозливим. Внутрішньо він і сам панічно боявся Касса та його нещадного покарання згідно з Темним законом — цар чітко дав зрозуміти, що не пробачить йому ще одного промаху.

Втілм наставив на загін палець:

— Отже, дорога заметена, карти дохлі, а короткий безглуздий зв'язок, який зараз став би в пригоді, теж не працює! Тому колоною ми далі не їдемо. Розгортаємося в лінію! Рушаємо широкою шеренгою. Хто перший наосліп знайде під піском дорогу — одразу сигналить, і сусідня машина миттєво перешиковується за ним, поки ми всі не вирівняємося. Усім ясно?!

Бійці здивовано переглянулися. Таку тактичну кмітливість гарячий Втілм проявляв уперше — здавалося, він нарешті дослухався до постійних доган Касса про те, що треба вчитися думати.

Втілм відвернувся, і в цей самий момент старий шрам на плечі болісно запік під пустельним сонцем. Це був глибокий опік від надвисокої температури, залишений під час дуелі з Ямаром — рідним братом стратега Хірсана. У Втілма з Ямаром завжди були напружені стосунки, і Втілм тоді вирішив усе радикально — перерізав супротивнику горлянку в запеклій дуелі.

Командир загону міцно стиснув зуби, тамуючи біль, і подумки звернувся до мертвого ворога: «Ямаре... Твій брат Хірсан зараз усіма силами прагне повторити твою долю».

— Рідна, хоч і ненависна кров... — пошепки промовив Втілм, знову відчуваючи смак тієї давньої перемоги.

Він навіть не здогадувався про страшну правду: ту дуель таємно спровокував сам Касс. Демонський цар просто хотів цинічно перевірити витримку й дисципліну Хірсана — подивитися, чи зламається холодний стратег, коли вбивають його рідну кров. Завдяки страху перед жорстокістю Касса, який довів дисципліну у своїх загонах до абсолюту, демони тепер усе рідше виходили на дуелі. Але тоді лють засліпила Втілму очі, і він пішов до кінця.

Командувач різко обернувся до воїнів, які все ще стояли в очікуванні подальших наказів.

— І ще одне! Коли я був малим, то чув легенду про старого Змія на самому дні цих пісків. Так що майте це на увазі! Наші цими шляхами давно не ступали — а все через розумника Дагарса та його помічників, які повністю скопіювали пустельну технологію і тепер самі роблять зброю для нас усіх.

Але зараз ми йдемо наосліп. І я вас не лякаю, я не Касс, щоб тримати вас у сліпому страху. Поки не знайшли дороги — будьте пильними! Ну, чого застигли?! По машинах і поїхали!

Бійці швидко почали застрибувати всередину залізних броньовиків. Втілм опустився у своє крісло поруч із водієм. Затей плавно перевів важелі, але не зводив очей з обрію.

— Раніше мій дядько ходив цією дорогою, — тихо промовив керманич, зиркаючи на похмурого командира. — Він ніколи нічого не говорив про чудовисько. Хто цей Змій, Втілме?

— Я й сам не знаю, — буркнув Втілм, нервово перевіряючи зброю. — Але якщо це правда, тоді, як я вже казав, потрібно бути дуже обережними. Я не маю жодного бажання побачити дно цього моря з піску. Вперед.

Машини одна за одною почали виходити з колони, розгортаючись у широку шеренгу, щоб почати сліпе прочісування пустелі в пошуках дороги...

*****

Бронемашини рушили вперед, залишаючи на рудих барханах глибокі сліди від гусениць. Широка шеренга зальних коробок прочісувала пустелю, тримаючи жорстку дистанцію, щоб випадково не пропустити заметену дорогу. Втілм сидів у кабіні головного танка, не зводячи похмурого погляду з безкрайнього марева попереду. Зв’язок на наручних сенсорах відверто дратував — прилади лише тихо, монотонно шипіли в гучномовцях, ловлячи слабкі локальні сигнали від сусідніх екіпажів, але жодної корисної інформації про місцевість не видавали. Попри це, демони рішуче просувалися вперед, покладаючись лише на власні очі.

Раптом обрій просто зник. Здійнявся шалений пустельний вітер, який миттєво підняв у повітря мільярди гострих піщинок. За лічені секунди колосальна буря повністю закрила огляд. Стіна з рудого пилу виявилася настільки щільною, що водії ввімкнули потужні прожектори, які тепер безпорадно впиралися в цю завісу, наче в брудне, непроглядне скло.

— Затею, тримай курс прямо! — наказав Втілм, коли видимість упала до абсолютного нуля, а кабіну сильно хитнуло від першого удару шквалу. — Головне — не збавляти швидкість! Проскочимо цю тінь пісків!

— Слухаюсь, командувачу! — прохрипів Затей, міцніше стискаючи рульові важелі й сильніше втискаючи газ у підлогу.

Техніка проривалася наосліп у суцільній пиловій темряві. Незабаром через шалений вихор сусідні машини повністю розчинилися в рудій стіні. Демони всередині закритих броньовиків опинилися в повній ізоляції, чуючи лише дикий, моторошний скрегіт об броню. Здавалося, пустеля намагається живцем здерти з техніки захисні пласти. Будь-яка зупинка в такому хаосі означала б миттєве поховання під товщею піску, тому ніхто не наважувався скидати оберти вогняних двигунів. Вони просто мчали крізь випалене пекло, сподіваючись виїхати з бурі, а вже потім розібратися з геолокацією.

Коли перші промені сонця нарешті почали пробивати щільну завісу, шалений гуркіт вітру за бортом почав стихати. Тінь пісків стала повільно розсіюватися, і Затей полегшено видихнув. По боках знову почали чітко проступати силуети сусідніх машин, які витримали цей сліпий штурм і зберегли стрій.

Але радість тривала лише мить. Текстура пустелі навколо них раптово змінилася, а повітря стало липким від передчуття чогось жахливого...

___

Попереду на героїв чекають ще більші випробування. Підписуйтесь на оновлення та коментуйте прочитане, адже далі — тільки більше інтриг та емоцій!