10

Ніка добре знала цей тихий, затишний район міста, що складався в основному з  ошатних двоповерхових будинків старої забудови - тут у кожній квартирі був окремий вхід із зручною верандочкою, на подвір'ї тіснилися гаражі і сарайчики, в котрих деякі мешканці навіть примудрялися розводити курей та кролів, а за будинками знаходилися такі ж крихітні городи, де всі., хто мав бажання, вирощували помідори, кабачки чи й просто квіти. Зараз городина вже була зібрана, лише де-не-де на тлі побурілих кущів яскравими кольоровими плямами спалахували  хризантеми. Ніка зірвала одну квітку ніжно-фіолетового кольору, піднесла до обличчя, вдихнула ледве чутний аромат. Для неї хризантеми чомусь завжди пахли смутком.

 - Он там, на другому поверсі, - сказала вона Олегові, попередньо озирнувшися, щоб переконатись,  що нікого немає поруч. Бо буквально годину тому  випадковий перехожий поглянув на неї з великою підозрою - адже, на його думку, дівчина розмовляла сама з собою.

 - Ну що ж, пішли, чого гаяти час, - хлопець підштовхнув ногою самотній кущик перекотиполя, який невідомо звідки заніс сюди вітер. - Поговоримо з тим твоїм Віталиком.

 - І зовсім він не мій, - заперечила Ніка. - Ми практично не спілкувалися у школі. Хіба що коли приходили з однокласниками у гості до Валентини Іванівни. Та й то він зазвичай зачинявся у своїй кімнаті, ще й музику врубав на всю котушку...

- Схоже, його звички не змінилися, - зауважив Олег, коли вони увійшли до темного, трохи  запущеного "передбанника", за яким були сходи на другий поверх. Згори ясно  відлунювала гучна музика, щось на зразок техно, Ніка не дуже в цьому розбиралася. Але бахкало так, що аж стіни здригалися.

Вони піднялися  сходами, і Ніка постукала в двері, оббиті  шкірзамінником, який колись бачив кращі часи, а зараз то тут, то там звисав клаптями, оголюючи нефарбоване дерево. Місце на стіні , де свого часу знаходився електричний дзвінок, було чорним, наче  після пожежі, звідти звисали цурпалки обірваних дротів.

Ніхто не відповів. Ніка стукнула дужче, двері рипнули і відчинилися. Виявляється, вони не були замкнені.  Ніка та Олег, морщачись від набридливого ритму, що роздирав барабанні перетинки, обережно увійшли до передпокою. У квартирі панував рейвах, було дуже брудно,  попід стелею звисали цілі клубки павутини. Якесь старе взуття валялося прямо під порогом, так що Ніка перечепилася об нього і мало не впала.

Проте той незначний шум, який вона створила при цьому, все ж привернув увагу господаря. З-за кухонних дверей з розбитою шибкою з'явився Віталій. Вигляд у нього, чесно кажучи, був не дуже. У засмальцьованій футболці та розтягнутих спортивках, босоніж, обличчя якесь опухле, волосся розкудлане. Хоча він був старший за Ніку лише на два роки, на вигляд йому сміливо можна було дати років сорок, якщо не більше.  Він утелющився у незвану гостю каламутними, в червоних прожилках. очима.

- А, це ти, - пробурмотів після хвилинної мовчанки. - Чого прийшла?

 - Вимкни, будь ласка, музику, - попросила Ніка. - Поговорити треба.

Віталик почовгав до дверей спальні, зупинився на порозі і крикнув:

 - Сірий, скотино, вируби цю шарманку!

У відповідь почулася нерозбірлива тирада, з якої можна було вирізнити лише кілька матюків. Але музика припинилася. У тиші, що запанувала в квартирі, було чути тільки неперервне крапання води - десь підтікав кран - та хрипке дихання Віталика.

 - Що, знову якась комісія? - досить миролюбиво спитав він. - Сусіди гадські настукали на мене?

 - Не зовсім. Я хотіла поговорити про твою маму.

Віталик закрутив кудлатою головою, наче Валентина Іванівна була десь поруч, і він збирався її покликати.

 - А що мамка? Немає її давно. Зіграла в ящик... - хлопець плюнув прямо собі під ноги і продовжив. - Нічого мені не залишила, тільки книжок купу. А на фіга мені та макулатура?

 - Вона хотіла, щоб я з тобою поговорила. - Ніка глянула на Олега, шукаючи підтримки, проте той, прихилившись до стіни і скептично озираючись навколо, лише скривився й розвів руками - мовляв, я тебе попереджав, що це марна справа.

 - Про що поговорила? - підозріло спитав Віталій. Він озирнувся в бік спальні, наче боявся, що той таємничий Сірий, котрий там знаходиться, підслухає їхню розмову.

 - Про те, що тобі треба лікуватися. Закодуватися, чи як там воно зветься? Щоб ти звернувся до нарколога. Зараз усе можуть вилікувати. Бо як так можна жити, у цьому срачі?

 - Я якраз збирався підлікуватися, - несподівано легко погодився з нею Віталик. У нього в очах нібито якісь іскорки засвітилися,  він  враз підтягнувся, випрямився і на мить став схожим на того школяра, яким його пам'ятала Ніка. - Це ти дуже правильно кажеш. Але знаєш, у мене зовсім немає грошей. Може, ти позичиш стольника?

Олег закотив очі до лоба і жестом показав на двері. Ніка легенько хитнула головою у знак заперечення.

Вона відкрила сумочку і дістала гаманця, знайшла стогривневу купюру.

 - Бери, тільки пообіцяй, що сходиш завтра до лікаря.

 - Чесне піонерське, - розвеселився Віталик. Він схопив гроші і сховав до кишені штанів. - Прямо  тільки прокинуся - так і побіжу лікуватися. Спасибі, мала!

Раптом двері спальні відчинилися, і на порозі з'явилася фігура ще більш вражаюча, ніж господар квартири. Певно, то і був той самий Сірий. Здоровенний, під два метри зросту, з непропорційно маленькою головою. Одне око в нього було підбите, довгі, мов у горили, руки, звисали вздовж тулуба і дрібно тремтіли. І сам він увесь час  посмикувався, наче стояв босий на морозі.

 - Де тут гроші роздають? - прогудів він. - І мені треба!.

 - Слухай, мала, може, ти й дружбану моєму поможеш? - підморгнув Віталик. - Йому теж полікуватися не завадить.

У Ніки по спині побігли мурашки.

 - Знаєте, хлопці, я вже йду, - сказала вона. - Чим змогла - допомогла. а далі ви вже якось самі.

- Е, ні! - крикнув Сірий. - Куди це ти намилилася? Давай сюди сумку!

Невідомо звідки у нього в руці узявся ніж. Невеликий, складаний, але вимахував він ним дуже недвозначно. Віталик спробував втихомирити свого друзяку, белькочучи щось типу: "Це хороша дівчинка, вона і сама все віддасть..."

Коли Ніка з Олегом тільки увійшли до квартири, виник протяг, і під його дією двері зачинилися. Тепер же Ніка гарячково намагалася відкрити їх, проте, як назло, замок заклинило, і вона лише смикала ручку, відчуваючи безмежний жах, аж волосся на голові  ставало дибки. "Оце так ускочила в халепу, - подумала вона. - І сама ж винна, Олег мене відмовляв, він знав, що може статися щось погане..." Згадавши про Олега, вона повернула голову в той бік, де він тільки що стояв - але там було порожньо. 

Несподівано вона почула його голос за своєю спиною. Як він там опинився, ставши між нею та хлопцями, Ніка не зауважила. Вона тільки почула його абсолютно спокійний (наче він  просто переповідав щось цікаве) голос. І звертався він зовсім не до неї, а до Віталика та його друга.

 - Що ж, хлоп'ята, - сказав Олег драматично, наче актор на сцені, - догралися, га? Дивіться - он ваша смерть стоїть у кутку. Прийшла за вами кістлява. Ну, хто перший на вихід?

Ніка ще раз шарпнула двері, вони раптом піддалися, і вона мало не вивалилася у коридор. Притискаючи до себе сумку, налякано озирнулася, та позаду панувала тиша.

Олег так і стояв перед входом спиною до неї, обличчям до наркоманів і зацікавлено споглядав ефект, який справили на них його слова. Обидва завмерли на місці, як паралізовані, і  повернули голови саме туди, куди він їм вказав - у темний куток між кухнею та ванною кімнатою. На їхніх обличчях застигли гримаси страху. Враз Сірий істерично замахав руками, випустив ножа, кинувся у спальню і зачинився там, відчайдушно чимось грюкаючи ( скоріше за все, тягнув меблі до дверей, щоб забарикадуватися всередині). Віталик просто опустився на коліна на підлогу, скорцюбився і накрив голову руками. Він тихо чи то стогнав, чи підвивав.

 - Отож, - сказав йому Олег менторським тоном. - Будеш колотися далі - .жити тобі залишиться один місяць. Все, час пішов.

Він помахав рукою на прощання, потім, наче щось згадавши, пригальмував у дверях:

 - Гроші віддай!

Але Віталик ніяк не зреагував -  продовжував завивати, згорнувшись посередині передпокою в позі ембріона.

 - Та ну їх, ті гроші, ходімо швидше, - Ніка не стала чекати, поки Олег зійде вниз, а перша кулею вилетіла з під'їзду. Було так дивно, що на подвір'ї все так же комунальники згрібали опале листя, по асфальту ходили голуби, на  городах квітли хризантеми. "А всього цього могло й не бути, - подумала дівчина. - Вірніше, усе це залишалося б незмінним, а не було б мене..."

 - Дурницями ми з тобою займалися сьогодні, та нехай, - Олег догнав її і стояв поруч, мружачи очі під променями скупого жовтневого сонця.  - Принаймні, тепер маєш досвід щодо того, що добрими справами вимощена дорога до пекла...

 - Вони тебе побачили? - тільки тут Ніка згадала, що саме її здивувало у тій квартирі.

 - Ну, скажімо так, я зміг донести до них деяку інформацію. Це легко зробити, коли людина перебуває у зміненому стані свідомості - наприклад, спить, або марить, або "під кайфом".

 - І що ти їм показав? Вони ж прямо подуріли від страху!

 - Та, пусте! Нащо воно тобі...

 - А як ти думаєш, може Віталька справді зав'яже з наркотиками?

 - Якщо чесно, сумніваюся, але в житті всяке буває. Ну, ми свою справу виконали, можемо відпочити. До речі, я там бачив, що в кінотеатрі йдуть "Янголи і демони", пішли подивимось?

 - Ти справжній кіноман, - посміхнулася Ніка.

 - Ага, є таке. Користуюся слушною нагодою, поки я тут.

 - Але в тебе є можливість стежити за життям реальних людей, коли вони тебе не бачать - а це, напевно, набагато цікавіше, аніж кіно!

 - Ні, кіно - більш крута штука, - переконано відповів їй Олег.

І вона вирішила не сперечатися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.