8

- Що значить "прислали"? - здивувалася Ніка.  - Ти той... ангел - охоронець?

 - Та ну, що я -  схожий на ангела?  У мене й крил немає, - Олег озирнувся через плече, наче й справді хотів пересвідчитися, що у нього раптово не виросли крила. - Я просто людина, така ж, як і ти.  А  прислали мене, щоб бути твоїм... ну, ніби куратором, чи що. Я не знаю, як точніше сказати.

 - Це пов'язано з моїми здібностями? - здогадалася Ніка. - Будеш, як секретар - відвідувачів на прийом записувати?

 - Ну десь так, - він розсміявся. - Розумієш, те , що в кожної людини є свій  ангел - трішки перебільшено. Бо насправді їх, ангелів, не так уже й багато. За кожним закріплено ого-го скільки об'єктів! І, звичайно, часом вони не встигають за всіма услідкувати. От нещодавно стався один прикрий випадок... ну, це не дуже важливо. І там, - він підняв вказівного пальця угору, - було прийнято рішення до кожної людини, подібної до тебе, прикріпити помічника, волонтера, так би мовити. І ось я тут...

 - Цікаво, - сказала Ніка. - А тебе спеціально направили до мене через те, що ми колись були знайомі?

 - Ні, це випадковість. Але, в принципі, я тому радий. А то раптом мав би опікуватися якоюсь старою бабцею, що весь час  бурчала б та сварилася. А так маю приємну співрозмовницю!

 - І як ти будеш мені допомагати?

 - Це справді схоже на роботу секретаря, - Олег зробив вигляд, що  гортає якусь невидиму книжку. - Не пускатиму до тебе підозрілих клієнтів. Бо зараз стільки неадекватів розвелося!

 - Цікаво, - ще раз повторила Ніка. - Я завжди думала, що люди після смерті, вірніше, їхні душі, стають хорошими.

 - Всяке буває, - коротко відповів Олег, видно, не надто бажаючи розвивати цю тему.

 - А можна ще одне запитання?

 - Та будь ласка! - він зручніше вмостився у кріслі. - Що знаю - розповім.

 - Як у вас там все влаштовано - справді є рай, пекло, і все таке інше?

 - Я б скоріше сказав, що це схоже на якийсь офіс, чи контору.  Великий-великий офіс, з багатьма кабінетами. До кожного кабінету черга. І ти сидиш у цій черзі, і не знаєш, куди потрапиш далі. Може, тебе пропустять, а може - й завернуть назад. Чи направлять до іншого кабінету, і доведеться займати чергу заново...

 - Ой, я ненавиджу черги, - махнула рукою Ніка. - Це ще з дитинства, коли, аби щось купити, навіть буханець хліба, потрібно було неодмінно стояти і чекати. І найгірше, що ти  не знаєш, чи достоїшся до чогось, а може, товар закінчиться прямо перед твоїм носом...

 - Ну от десь так... Я теж не люблю це очікування. Тому, якщо вже проводити далі аналогії з офісом, буває, відвідувачам пропонують трохи попрацювати. Так би мовити, для суспільного блага - ну, там, шафу пересунути чи речі перенести... Хтось відмовляється, а хтось і погоджується. Все ж, якась різноманітність...

 - І за це ви отримуєте якийсь бонус? Ну, як карму поліпшуєте, чи що?

 - Ні, це чисте волонтерство, - відповів Олег. - Ніхто нічого нікому не обіцяє.  Там узагалі все не так, як на землі.

 - Гірше чи краще?

 - Просто інакше...

Він  опустив голову і подивився на свої руки, що лежали на колінах. Ніка теж мимоволі глянула на його долоню. Колись вони з Анжелою захоплювались хіромантією, подруга звідкілясь принесла книгу про те, як розшифрувати лінії на руці, і дівчата довго вивчали свої долоні, поки їм це заняття не набридло. Але основні лінії вона пам'ятала і досі.  У Олега була довга і безперервна лінія життя,  отже,  він мав би прожити до глибокої старості.

 - А я знаю, що ти зараз хочеш спитати, - сказав він. - Про Маргариту, чому вона так  охарактеризувала мене і мою смерть.

 - Як ти це робиш? - здивувалася Ніка.

 - Що саме?

 - Читаєш мої думки.

 - Не знаю, якось само виходить... Так-от, розповідати особливо немає чого, бо все і справді склалося по-дурному. Ми познайомилися на Новий рік, зустрічали його в одній компанії. І зразу ніби якась іскра пробігла між нами. Пам'ятаєш, як писав Булгаков у "Майстрі і Маргариті" - "Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж..." От і я думав, що зі мною трапилося щось подібне. Але ми дуже часто сварилися. Наче одного дня все чудово, і ти - найщасливіша людина на світі, а назавтра через якусь дрібницю починаємо виясняти стосунки. Я не знаю, чому так виходило.  Ми і поодинці не хотіли бути, і разом теж не могли... Мабуть, варто було якийсь час почекати, ці перші почуття трохи охололи б, і ми стали б неминуче віддалятися один від одного, і розійшлися б тихо-мирно. Але сталося те, що сталося. Одного чудового дня на початку літа  я приїхав до неї, ми мали піти на концерт до Дня міста. Але вона несподівано заявила, що хоче порвати зі мною стосунки, що я їй набрид. Це було для мене справжнім шоком. Я став допитуватися. що сталося, яка причина такого рішення, але Рита просто зачинила двері перед моїм носом. Я сів на свій мотоцикл і поїхав додому. Був, як ти, мабуть, здогадуєшся, засмучений, чи розлючений, чи усе разом... ще й увесь час прокручував у голові, що краще було б сказати те і те, чи зробити так і так. В одному місці дорога робила крутий поворот, а назустріч їхала фура, і я помітив її занадто пізно. Якось так... Я  завжди був роззявою, - він винувато розвів руками.

 - Мабуть, це дуже страшно - коли ти помираєш? - спитала Ніка.

 - Якщо чесно, я навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Хоч у чомусь мені пощастило... Ні, не було ні боляче, ні страшно. Тільки якесь здивування - і все. Я подумав, що сплю, і мені сниться сон. Знаєш, бувають такі сни - наче ти блукаєш у тумані, і не бачиш  нічого навколо себе. Здається, ти залишився один у цілому світі. І з усіх сил намагаєшся прокинутися, але нічого не виходить... Ну, а що було далі - то я вже тобі розповів. Нічого особливого, якщо чесно. Нічого надприродного.

Вони обоє трохи помовчали, не дивлячись один на одного. Потім Олег заговорив уже зовсім іншим тоном - весело і невимушено.

 - А може, вип'ємо ще чаю? Тим більше, до нас хоче приєднатися ще один гість, якщо, звісно, ти не проти... Я волів би, звичайно, сьогодні сам насолоджуватися твоєю компанією, але ця людина дуже просила. Тим більше, вона стверджує, що ти добре її знаєш.

 - Хай заходить, - сказала Ніка. - Я зараз приготую чай. Тільки ти залишайся, добре?

Він посміхнувся:

 - А ще парочку бутербродів можна?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.