Байкарі Зі Склепу: Містичні Історії Та Міські Легенди (Спільно з Ольгою Пелешук)

Весь день я марно шукала у букіністичних крамницях книгу для дипломної роботи. Це було раритетне видання початку минулого століття, ще не порізане цензурою. Єдиний екземпляр зберігався у ЦНБ, проте треба було довго чекати, поки книгу знайдуть і доставлять зі сховища. А час спливав... Тоді бібліотекар порадила мені пошукати цю книгу у букіністів. Відчуваючи безнадію, я вирішила послухати цю пораду.

Ввечері я зайшла до непримітної крамниці у центрі міста. Старі двері ледь піддалися, ніби не хотіли пускати мене всередину. Мене зустріла напівтемрява і запорошені пилом стелажі. У ніздрі вдарив запах старого паперу та цвілі. Ніхто не вийшов мені назустріч. Я пройшла між стелажами, передивляючись назви на корінцях книг. Деякі виглядали дуже старими: з минулого або позаминулого століття. Нарешті мені набридло це блукання, і я вголос покликала продавця. Він з'явився зненацька за моєю спиною.

— Шукаєте щось особливе? — його голос мене налякав.

Я зойкнула і відскочила. Продавцем був ще нестарий чоловік, схожий на Шона Коннері. Я розгубилася і не знала, що відповісти, лише дивилася на нього. Цей чоловік наводив страх, і одночасно мене нестерпно вабило до нього. У його статурі відчувалася потужна сила. Один його вигляд вселяв трепіт. Я ледь зібралася з думками і сказала, яка книга мені потрібна. Брови чоловіка підстрибнули:

— Це дуже рідкісна книга! .Довгий час вона була заборонена. Тиражі вилучалися та знищувалися. Мабуть, ви дуже освічена, якщо вам відомо про її існування. Десь у мене така була, але вона у запаснику.

Раптом він поклав мені руку на плече. Тілом пробігли мурашки, і я відчула слабкість. Голова запаморочилася.

— Мабуть, вам буде цікавим ще щось. Ходімо, я покажу вам тематичний відділ! А я піду пошукаю потрібну вам книгу.

Продавець пішов, а я чекала на нього, роздивляючись книги. Минуло багато часу, і я вже втратила терпіння. Мобілка розрядилася, хоча я нещодавно її зарядила, а годинника у мене не було. Аж раптом поряд зі мною виникла маленька стара жіночка. Усе обличчя у зморшках, а руки покручені артритом.

— Дівчинко, що ти тут робиш? — спитала вона ледь чутно. — Тікай, поки він не повернувся!

— Чому я маю тікати? Продавець шукає книгу, яка мені потрібна.

— Він тут хазяїн. Книга тобі не потрібна, бо вже не знадобиться. Кажу тобі: тікай! Ти втратиш молодість, а потім і життя!

"Щось ця бабця з глузду з'їхала", подумала я.

— Бачу, ти мені не віриш, — сказала бабуся. — Тож слухай. Вгадай, скільки мені років?

— Мабуть, сімдесят чи вісімдесят?

— Лише тридцять. Я була такою ж наївною дурепою, як і ти. Не вірила своїм відчуттям. А потім було запізно…

— Як це могло статися? — я вдавала, що повірила.

— Десять років тому я так само прийшла сюди шукати книжку, а він спокусив мене, звабив і випив з мене життя…Там, на дивані у вітальні, він зірвав мою квітку. А коли я прокинулася вранці, його вже не було. Я почувалася знесиленою. Ледве дійшла до метро. Коли зайшла у свій гуртожиток то комендантка мене не пустила, бо я не була схожа на своє фото. Обурена, я вийшла і випадково побачила своє відображення у вітрині. Я виглядала років на сорок. Я не знала, що робити і куди йти.

— У вас не було родичів, друзів? Чому вас ніхто не шукав?

— Я сирота. Друзів у мене не було. Він навмисно шукає одиноких сірих мишок, яких ніхто не шукатиме. Я вирішила повернутися до магазину, але дійшла не одразу. Чекаючи на зупинці, я заснула. А коли нарешті втислася у тролейбус, мені поступилися місцем, назвавши бабусею. Тут я знову побачила своє відображення у вікні і ледь не знепритомніла: на мене дійсно дивилася стара бабця.

— Ви ж були у своєму одязі. Як люди не помітили, що він надто молодіжний?

— Це було восени. Я була у звичайній куртці і штанах. А коли я нарешті побачила господаря крамниці, він виглядав років на тридцять і одразу мене впізнав. Коли я спитала, що сталося, він почав глузувати з мене. сказав, що я сама винна і занапастила своє життя. А він цим лише скористався. Він запропонував залишитися жити в нього і працювати за їжу.

Я продовжувала слухати бабусю і звичайно ж їй не вірила. Мабуть, вона несповна розуму. Раптом з'явився продавець: тихо й непомітно, як і минулого разу.

— Матусю, що ти їй розповіла? — спитав він у старої, поклавши їй руку на плече. — Знову твої марення?

Бабуся застигла на місці, охоплена жахом. Її обличчя перекосилося, вона хапала ротом повітря, як риба.

— Матусю, йди відпочинь! У нас ще багато роботи, — продовжив господар. — Дівчинко, зараз уже пізно! Ти тут занадто затрималася, а грошей на таксі у тебе, напевно, нема. Залишайся у нас на ніч: я живу у квартирі над магазином. Постелю тобі у вітальні.

Хтивий погляд його хижих очей мене налякав — він ніби хотів мене з'їсти. Він торкнувся моєї руки, я рефлекторно відсахнулася. Його руки були гарячі, і від них ніби било електричним струмом. У голові запаморочилося. На мить мені здалося, що чоловік став виглядати молодшим. Моя рука все ще пекла. Я глянула на неї і зойкнула: кисть вкривали дрібні зморшки. Жах обпік мене, як крижаний вітер. Я різко зірвалася з місця і побігла до виходу. Господар побіг мені навперейми, перекриваючи шлях. Страх та ненависть надали мені сил. Я щосили пнула його між ніг. Він завив, як поранений звір, і впав на підлогу. Я вискочила на вулицю. Був уже пізній вечір. Мені пощастило спіймати маршрутку. Дід збрехав мені: транспорт ще ходив. Я подумала про себе: "А що би зі мною сталося, якби я послухалася і залишилася там на ніч?"