7. Пензлем по стіні

- Я вже повертаюсь, тобі щось потрібно? Я можу до аптеки зайти, чи в якусь крамницю, - написав він Любі в приват у телеграм.

- Нічого не потрібно, дякую. Батьки вже ліки всі мені принесли.

- Взагалі, як ти?

- Температура трохи впала після ліків, але почуваюсь не дуже. Слабкість, голова болить, інколи паморочиться. Не те що по кімнаті пройтись, з ліжка встати важко. Розвезло конкретно.

- Тримайся...

Замислившись, чим він міг би їй зарадити, Валік випадково пропустив свою зупинку і вийшов вже аж на наступній, у сусідньому кварталі.

Зітхнувши, він тут-же відкрив гугл-карту аби прокласти новий маршрут, як раптом наштрикнувся на відмітку, яку зробив собі ще минулого тижня, але забув про неї. Десь поряд мала бути цікава крамниця. І точно, в кількох метрах від зупинки, за поворотом вулиці він знайшов ту книгарню й впевнено зайшов до неї.

***

- Привіт, - мовив Валік, зайшовши до неї в кімнату. Вмовити Юлію Петрівну його пропустити коштувало деяких зусиль. Та він впорався.

- Привіт, - слабко одізвалась Люба і одразу почервоніла. Адже була в піжамі, волосся нечесане і сплутане, зуби не чищені, жодної косметики на лиці, навіть консилером синці під очима замазати сил не було. Ще й пахла потом до всього.

Дівчина лежала на боці під ковдрою і часто протирала червоний ніс хустинкою.

Поряд на подушці світив екраном її телефон.

- Я не розбудив тебе?

- Ні, я не спала...

- Ти як?

- Як і писала раніше, погано, - Любі було дуже радісно, що він прийшов її провідати. Та разом із тим соромно за свій вигляд. Ще й хвилювалась аби не заразити.

- Так, вибач, що запитав.

- Що там той клуб косплею?

- Перенесли зустріч на наступний раз. Там зараз лише дві дівчини Аска і Мако. Як я зрозумів, є ще один хлопець, але я його не бачив.

- А чому перенесли?

- Так вони вирішили, коли я сказав, що ти захворіла, - повів плечима Валік. Вирішив скинути відповідальність на нових знайомих. Бо признатись, що то скоріше його ініціатива - було занадто ніяково.

- Он воно як...

- Я, цей-во, випадково проїхав нашу зупинку, і там, на наступній знайшов цікаву книгарню, в ній була манга українською! Я і тобі одну захопив, - ніяковіючи, він простягнув їй пакет із назвою крамниці.

- Це ж... Аватар? Ще й кольорова! Вона ж дорого коштує! Навіщо? Не потрібно було... - вигукнула дівчина, зазирнувши до пакета і витягнувши перший том манги.

- Та просто, хотілось якось тебе підтримати, от я і подумав... - Валік зковтнув і продовжив: - Жанр підходить? Вибач, українською манги все ще дуже мало перекладено і я не зміг згадати, який жанр у тебе улюблений, того взяв навмання.

- Я дуже люблю Аанга, купу разів передивлялась ще російською, а коли вийшла нарешті українська версія - була на сьомому небі! Бо переклад і озвучка на висоті, хіба що пісню дядечка Айро в серії "Історії з Басінгсе" не співали.

- Правда? А я не дивився.

- Як це взагалі можливо, що хтось не дивився цей шедевр! Срочно подивись!

- Ну, я думав то мультик а не аніме, а мульти я не дивлюсь.

- Виправляйся, серед мультів також є класні фільми і серіали. Наприклад повнометражка про спайдермена, Майлза Моралеса.

- А, цю бачив, класний мульт!

- Ну от, а кажеш, що не дивишся!

- Та то скоріше виняток, - почухав він потилицю. - Я ж із села, тож поки мої однолітки опановували інтернет і дивились купу всього по телевізору, я тусив на вулиці з курками, гусями, коровами, козами, овечками, котами, собаками та дітьми сусідів. У нас телевізора не було, інтернету теж, смартфон перший у батька з'явився аж за рік перед тим, як я в місто до дядька поїхав, і то, бо по роботі потрібен був вайбер.

- Нічого собі, мені навіть уявити важко, як можна жити без телефону і інтернету, - Люба вже давно відклала мангу у бік і уважно слухала його розповідь.

- В селі люди завжди так жили, але сучасний світ змусив їх купити смартфони. Та більшість до останнього сиділи на кнопкових телефонах, дехто і зараз продовжує їх юзать, - пояснив він. - Через це мені перший час було дуже важко в міській школі. Адже я попросту не розумів про що говорять однокласники. Та поступово втягнувся. Хлопці і дівчата чогось зацікавились мене навчити. Тож по трохи більш-менш наздогнав усіх. У навчанні теж довелось попітніти, в сільських школах менше навантаження, домашніх завдань і контрольних.

- Он воно як... Важко тобі довелося.

- Та ні, було цікаво. Та і мотивація була, не повертатись в село.

- Тобі там так не подобалось?

- Та ні, подобалось. Багато простору, на відміну від міст, природа чудова, милі тваринки. Річка, ліс, поля з посадками, а на них соняшники, пшениця. Всі овочі, ягоди й фрукти свіжі, з городу, солодкі, в місті таких не знайдеш. У селі багато плюсів. Проте я не хотів провести там усе життя. А після того, як Фея розповів про аніме і комп'ютерні ігри, я дуже захотів у місто. Така собі причина, але мені було десять тоді, чи десь там. Юрко довго вмовляв батьків відпустити мене до нього жити. Вмовив, хоч на те і пішло роки два, якщо не більше. І тому я тут, а не в окупації.

- От би якось побачити ті всі місця, тварин, і справжній ліс! - замріяно вигукнула Люба, а після того дуже сильно закашлялась.

- Все добре? Може ліки вип'єш? - стурбовано запитав він, коли її трохи попустило.

- Я вже пила... Я сьогодні часто так, - відповіла Люба.

- Одужуй, - тільки і зміг сказати Валік. - А в ліс обов'язково якось з'їздимо, усі разом. Із Богданом, Феєм, твоєю подругою Людою...

- Дякую, - затягуючи від зніяковіння ковдру на голову, мовила вона. - Я так хочу, щоби все це якомога скоріше закінчилось, і вони повернулись... І все було б як раніше...

- Юрко казав то швидко не буде...

- Ага, Бодя теж так казав... У нього був такий втомлений голос... Але я все одно хочу в це вірити! У них! Зараз це все, що я можу...

Валік хотів якось її підтримати. Він підвівся зі стільця, на якому до цього сидів, підійшов до неї і м'яко доторкнувся до плеча, обриси якого вгадувались крізь ковдру.

- Вони обов'язково повернуться з перемогою, а ми їх дочекаємось, - сказав хлопець.

Вона сіпнулась, бо не чекала того дотику.

Валік хотів одразу забрати руку, але не встиг, Люба дещо підвелась на ліктях і їхні очі раптом зустрілися. А лиця опинилися дуже близько.

Хлопцю від того стало спекотно, він аж заціпенів від несподіванки.

Щоки дівчини були червоні, мабуть від температури. Деякий час вони так мовчки дивились одне на одного, аж поки на кухні щось у Юлії Петрівни не дзенькнуло. Валік від того звуку оговтався і опустив очі. Видохнув, опановуючи себе, й лише тоді зрозумів, що все ще тримає її за плече. Та коли лише відпустив, Люба раптом схопила його за руку. Її пальці були дуже гарячими. Та не встиг він здивуватись, як вона знову сильно закашлялась й після того, спершись долонею об його руку, лягла назад, на подушку. Але дотик не роз'єднала, коли перестала спиратися.

- Вибач, запаморочилось у голові, - видихнула Люба. Лягла на бік і заплющила очі. - Можна я ще трохи потримаюсь? Мені так спокійніше...

- Звісно, - м'яко відповів Валік. І обережно всівся поряд, на підлогу так, аби її не потривожити.

Серце гучно стукотіло в його грудях, у роті пересохло. Лице палало, вуха теж були червоні. Хлопець ніяк не міг заспокоїтись, опанувати всі ці почуття до неї, що зараз, під час того довгого погляду доверху його наповнили.

А коли Валік врешті зумів заспокоїтись, раптом відчув, що її дотик почав слабшати. Втомлена хворобою і почуттями, Люба заснула. Він почекав трохи, тоді обережно й повільно забрав руку. Після чого пішов до себе, тобто до квартири тітки Ірини, поверхом вище.

***

Валік лежав на своєму ліжку і намагався заспокоїтись. Спочатку хотів пограти за комп'ютером, чи щось подивитись. Але і на грі, і на відео не міг зосередитись, весь час думки повертались до Люби.

Сонце сідало, малюючи немовби пензлем на стіні помаранчеві лінії крізь вікно.

Валік повернувся на бік, протягнув руку до стіни і поклав її так, що частина помаранчевого світла накрила пальці. Він тоді ясно згадав той саме момент, коли дівчина взяла його за руку. А ще той, де вони довго дивились одне одному в очі.

Хлопець досі відчував ті дотики на своїй шкірі. Пірнувши у спогади, він зрештою зрозумів свої почуття. Хоча зробити це, так само, як потім прийняти їх - було дуже важко для нього.

Зрештою Валік без сил відкинувся на спину. І майже задрімав, коли малий Юкі тихо забрався на ліжко і тицьнувся мокрим носиком у долоню хлопця. А потім закрутився каваликом і заснув.

***

- Вибач, я заснула і погано пам'ятаю, що було перед тим, - написала через телеграм Валіку ввечері Люба, коли прокинулась. - Я нічого дивного не зробила?

- Та ні, просто тримала мене за руку, та й так і заснула, - відповів він.

Вона сильно почервоніла від того, і ніяк не могла заспокоїтись. Після сну їй стало краще, але вона не пам'ятала як заснула.

Трохи заспокоївшись, зрештою знову наважилась написати:

- Я не пам'ятаю, як це зробила, пробач! Більше так не буду.

- Не хвилюйся, я зовсім не проти, - написав Валік, а зрозумівши, що машинально це відправив і всю неоднозначність свого повідомлення, поспішив додати: - Ми ж друзі.

Валік із полегшенням видихнув, побачивши, що вона обидва повідомлення прочитала одночасно.

Потім Люба, бажаючи змінити тему, запитала, чи про щось іще цікаве говорили ті косплеєрки, з якими він сьогодні бачився.

Валік розповів про те, як йому запропонували за три дні взяти участь у фотосесії по Йоні.

- Я думаю відмовитись, у мене ще занадто мало досвіду, аби встигнути гарно підготуватись.

- А я думаю, ти впораєшся. Он, Ято в тебе гарно вдався, так, що тебе аж помітили і запросили в місцеву команду! Візьми того з них, кого втілити найлегше.

- Найлегше Хаку, але доведеться грати в романтику з дівчиною, яка мені не подобається. Того думаю одного з драконів, але от якого?

- Ну... У білого лапа з кігтями, за три дні навряд можна таку з чогось зліпити. Зелений надто старий, ну тобто дорослий персонаж, лишається або жовтий або блакитний дракон. Який у тої дівчини зріст, як її там звали, Аска?

- Трохи нижча за тебе, здається, але я не придивлявся особливо.

- Тоді краше бери блакитного дракона. Бо жовтий нижче зростом, лише трохи вищий за Йону, тоді як блакитний вищий більше ніж на голову. Та і костюм там наче не складний. Синя водолазка, сині штани, рукавички без пальців, намотка на гомілках і зап'ястях, мов бинт, жовті лінзи, червоні відмітини на щоках і синє волосся.

- Іще довгий кожух без рукавів та маска з рогами і вовняною накидкою, - додав він. - Думаєш варто взяти Шін-а?

- А, ось як його звати? Так і думаю.

- Хм... Тоді сьогодні передивлюсь аніме, а завтра піду в секонд, щось підходяще пошукаю. Асці і Мако напишу коли щось буде вимальовуватись. Не хочу давати марних обіцянок.

- Я впевнена, ти впораєшся! - повторила ще раз Люба свої слова.

- Дякую.

- І цей, якщо не проти ще раз зайти, ми б могли разом подивитись цей серіал, - написала Люба. А тоді швидко додала: - Але ти можеш заразитись...

- Не хвилюйся, я цього року вже хворів, - написав і відправив хлопець, червоніючи. А тоді додав: - А Юлія Петрівна не буде проти якщо я знову зайду? Сьогодні у обід ледь вдалося вмовити її мене пропустити.

- Мами немає вдома. Вона пішла на нічну зміну, а батько ще не вернувся з денної, - прилетіло у відповідь.

Валіку стало гаряче, хлопець занервував. Адже тепер, коли він знав про власні почуття, залишатись наодинці із нею було надто ніяково.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.