• почуття

Потім почався тривалий монтаж.

- Голоси майже не чутно, - зітхнула Люба. - От як вони всі в ютубах роблять, що голос такий гучний, чистий і без шумів.

- Так його окремо пишуть, а тоді чистять і накладають на відео, - не відриваючись від екрана з відеоредактором, мовив хлопець. Він не міг повісити весь монтаж на одну Любу. Не знав чим себе зайняти, от і вирішив її підміняти. - Або одразу пишуть із мікрофонами.

- Точно, я забула за мікрофони...

Найважча частина зведення звуку після окремого озвучування ними своїх персонажів на диктофони, дісталась Любі. Вона так сильно пірнула в цю роботу з чистки, обробки та зведення, що не помітила, як наступила ніч. Через деякий час Валік пішов купатись, а як вернувся, побачив, що вона заснула, поклавши щічку прямо на клавіатуру.

Хлопець обережно взяв її на руки, спочатку плавно й м'яко притуливши до себе. І так само обережно переклав у своє ліжко.

Вона приємно пахла й була такою теплою. Валік розхвилювався, йому стало гаряче. Й він поспішив накрити її ковдрою. Після чого вийшов з кімнати аби спитати в пані Ірини, чи можна йому сьогодні переночувати у залі. Тітонька Люби вже спала, та тоді ж до квартири зазирнула Юлія Петрівна, щоби покликати доньку.

- А де Люба? - спитала вона, привітавшись.

- В тій кімнаті, вона спить, - тихо відповів Валік. - Люба кілька годин монтувала відео. А коли я вернувся після ванни, вона вже спала.

- Зрозуміло.

- Будитимете її?

- Мабуть, не лишати ж її тут.

- Як скажете, я можу і в залі на дивані переночувати, - відповів хлопець. - Та і якщо розбудити, їй може бути потім важко заснути.

Жінка замислилась.

- А що це за відео вона так довго монтує?

- Наш косплей, - знову розхвилювався Валік. Йому чомусь було незручно говорити про це Любиній мамі. - Я робив костюми та всі приготування, потім кілька днів знімали на телефони, ну і свою частину монтажу я теж робив. Та Люба краще у цьому розбирається.

- Он воно як...

Жінка не стала продовжувати, натомість зазирнула в кімнату, подивилась на сплячу доньку й зрештою погодилась її не будити.

А коли вийшла назад у зал, то побачила, що Валік вже спить на дивані. Та й він насправді спав, не вдавав. Теж дуже втомився за цей день і вирубився як тільки влігся на подушку і накрився пледом. Навіть Юлію Петрівну не дочекався, хоча планував.

А от Люба не спала. Вона прокинулась насправді, коли хлопець взяв її на руки. Дівчина чула його серцебиття, відчувала запах тіла. Їй було м'яко, приємно і тепло. Та вона так сильно зніяковіла, що боялась відкрити очі.

Валік її обережно поклав, накрив і одразу вийшов. Люба тоді тикнулась носом у подушку, аби беззвучно закричати від тих емоцій, що її переповнили. Однак одразу відчула, що подушка теж пахне ним. І ковдра. Це її добило остаточно, адже в таких умовах їй було майже неможливо заспокоїтись. Вона вся почервоніла і повернулась на бік. Її очі сповнились сліз, але тоді вона почула тихий діалог з залу, і з усіх сил постаралась заспокоїтись. Дівчина зрозуміла, що мама прийшла за нею. У Люби був тільки один шанс лишитись, це удати, що вона вже давно спить. А вона дуже не хотіла йти. Як мінімум, бо мала розібратись із тим, що з нею коїться.

Варто було їй повернутись на бік, розслабитись і закрити очі, як двері відчинилися й тихо зайшла Юлія Петрівна.

- Любо, ти спиш?

Мама спробувала її злегка розтормошити. Але Люба трималась. І їй таки вдалось. Юлія Петрівна пішла, не ставши будити доньку. А потім почувся звук зачинення вхідних дверей.

Люба трохи почекала, безрезультатно намагаючись заспокоїтись і зрозуміти нарешті, що ж це з нею відбувається. Й мучилась так доволі довго, крутилась, намагаючись заснути, аж поки їй не захотілось до туалету. Вийшовши звідти, вона помітила у неяскравому світлі лампи з коридору, що потрапляло в кімнату через двері - як Валік спить на дивані в залі.

Вона тихо підійшла навшпиньках і присіла навпочіпки навпроти його лиця. Дівчина не знала точно, скільки так дивилась на нього, хотіла запам'ятати все до найменших деталей, кожну родимку, зморшку, зовсім не помічаючи дискомфорту в ногах. А потім хлопець з боку перевернувся на спину, його голова дещо відкинулась і рот прочинився. Її погляд зупинився на його губах. Дівчині стало спекотно і дуже ніяково від власних думок, тому вся червона вона поспішила вернутись до кімнати.

Деякий час вона лежала, намагаючись вгамувати думки та емоції. А також знову ж таки зрозуміти, що це з нею коїться.

Сама Люба ні до чого не прийшла, і того написала вірній подрузі у телеграмі. До слова, Люська аж з того дня взагалі не виходила на зв'язок. А в телеграмі в неї профіль був так налаштований, що просто не було видно, коли вона востаннє заходила. Та і старі повідомлення Люби висіли непрочитаними.

На диво подруга відповіла одразу.

Виявилось, вона з мамою і родичками виїхала до Познані, та сьогодні вперше з'явився поряд нормальний вайфай, а саме на квартирі, яку їм здали в оренду.

Спілкувались голосовими повідомленнями.

- Вітаю, - надіслала Люська, вислухавши Любу. - Ти нарешті закохалась.

Люба ледь з ліжка не гепнулась від такої новини, а ще густо почервоніла й глибоко закопалась обличчям у подушку, аби не заволати на всю хату. Та у словах Люськи таки був сенс.

- І що мені робити тепер? - дещо оговтавшись, відповіла Люба.

- Заспокоїтись. Ріл, ти сама потім все зрозумієш, - відповіла подружка. А наступним повідомленням додала: - До речі, хто він?

Довго вона намагалась вивідати все у Люби, але та так нічого не наважилась розповісти.

- Тоді я в Богдана запитаю, він точно знає, - реготнула, підсумовуючи розмову, Люська.

- Не треба, йому там зараз не просто, - сумно зауважила Люба. - Нам він сам пише коли у нього є можливість.

- Та знаю я, - буркотнула однокласниця. - Мені теж пише...

- Тобто? Ти мені не писала два тижні, а з Бодею переписувалась? - Люба була дійсно шокована почутим.

- Ну... Цей... Він мені перший написав...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.