• також березень 2022, дорога на захід.

Все склалося напрочуд вдало. Виїхали навіть раніше, ніж планували. Богдан лишився вдома.

На трасі за містом було вже не так багато машин, як в перші дні. Тому їхали з нормальною швидкістю і час втрачали хіба на численних блокпостах.

Синій Ніссан, вправно керований Іваном Григоровичем, легко минав десятки й сотні кілометрів українських доріг, які, до слова, протягом останніх років помітно покращились.

Люба дрімала майже весь час. Вальон слухав музику в навушниках. Без слів, композиції японського композитора Дзіо Хісайсі, які дуже любив. Ця музика заспокоювала його, розслабляла і допомагала впорядкувати думки.

Аж раптом, недалеко від міста Гайсин у Вінницькій області машина стала видавати дивні звуки, фиркати й пручатись. З-під капота повалив дим. Іван Григорович плавно зупинив машину, а поки вона зупинялась він пояснив ситуацію пасажирам:

- Машина навряд далі поїде. Зараз виходимо і швидко виносимо всі речі на узбіччя, я з вогнегасником зазирну під капот. Юлю, пошукай евакуатор, Люба будь готова набрати пожежників.

На щастя, вогню не було. Тож вогнегасник не знадобився. Бо дим став поступово зменшуватись, коли чоловік заглушив мотор. Але варто було машину завести, дим починав валити з новою силою.

Поки Юлія Петрівна викликала евакуатор для машини, Вальон спитав у Івана Григоровича:

- Мені пошукати готель у Гайсині чи Вінниці?

- Так, думаю це гарна ідея. Нам ще треба дізнатись, скільки часу займе ремонт. А ти таке вмієш?

- Так, з дядьком бував кілька разів у різних містах, то він завжди доручав мені пошук готелю та виклик таксі.

- Зрозуміло.

- Дивіться, - мовив Вальон, протягуючи батькам Люби свій телефон. - На букінгу вільні місця є в трьох готелях у Гайсині й жодного у Вінниці. Хостели я не розглядав.

Разом вони обрали готель і замовили там один великий сімейний номер на чотири окремих ліжка.

- Ви впевнені? - запитав хлопець. - Я можу собі окрему кімнату взяти...

- Так дешевше, - всміхнулась Юлія Петрівна. - Не хвилюйся за це. Нехай тимчасово, але найближчим часом ти частина нашої сім'ї, Валю.

До нього давно так зверталась до цього тільки мама. Хлопець аж завис на якусь мить. А тоді різко мотнув головою, звільняючись від зайвих думок. Люба із подивом на нього дивилась, направду вона сама ще до кінця не визначилась, як саме краще до нього звертатись. Зазвичай просто будувала речення так, щоб не потрібно було додавати ім'я до звернення. Та, побачивши його реакцію на слова її мами, дівчина допетрала, що пора б нарешті визначитись із цим.

Юлія Петрівна тепло всміхнулась, спостерігаючи за підлітком. А Іван Григорович у той час замислено схилився над прочиненим капотом машини.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.