• лютий 2022 року. Підвал.

Того дня Богдан, Люба і Вальон готувались до наступного фестивалю фентезійної тематики, який мав бути за тиждень.

Робота кипіла костюми були майже готові. Вони засиділись допізна. Батьки не сильно хвилювались за Любу, бо з нею був старший брат.

Під його відповідальність вона навіть уже два рази лишалась ночувати на квартирі клубу косплею. Люська ніколи з ними не лишалась, а поверталась додому ще до темноти.

Вальон теж не ночував там, бо Юрій заїжджав за ним на свойому байку і вдвох вони їхали до дядька додому.

Однак того вечора він не їхав. І не відповідав на всі дзвінки.

- Дідько, якщо не відповість, походу доведеться лишитись тут із вами до ранку, - мовив він. Так і сталось.

А вранці їх розбудили звуки як наче щось вибухає. Не було зрозуміло, на скільки близько. Друзів охопили страх і паніка, вони не могли зрозуміти, що відбувається. У всіх месенджерах, групах, соцмережах були паніка і хаос.

Потім у них майже одночасно задзвонили телефони.

Любі і Богдану дзвонили батьки, Вальону Юрій.

- Ти де?

- На клубній хаті, тут зі мною Богдан і Люба.

- Ідіть в підвал, швидко! - голос Юрія був низьким, але упевненим. - Я заїду за можливості. Відкрий шафу в кімнаті з диваном, там є рюкзак з хавкою і пара спальників, захопи.

- Що? Навіщо? Що відбувається?

- Війна, Вальоне, відбувається війна.

Він переказав слова Юрія друзям, і вже за п'ять хвилин вони спускались у підвал. Він був відкритим, і у ньому вже були люди. Ще й постійно приходили нові.

Косплеєри розташувались на куточку землі біля стіни, поміж пенсіонеркою, яка щось собі під ніс бурмотіла про сталіна і жінкою з маленькою дитиною, яка часто просиналась і плакала.

Перший день сиділи в укритті та ночували в ньому ж, лише ненадовго вертаючись до квартири. Аби сходити у справах чи умитися. А в рюкзаку Юрія знайшлося доволі багато всякої їж: галети, консерви з паштетом і печінкою тріски; кілька пачок ролтона і навіть маленький газовий, туристичний пальник, на якому можна було розігріти воду на чай.

На другий день дізнались, що обстрілюють не весь час. Є проміжки. Поки не було обстрілів знову таки вертались у квартиру на першому поверсі. Юрій примчав аж вночі. Якраз було тихо. Він уже був у військовій формі.

- Ти добровольцем? - запитав Вальон.

- Ага, в ТРО, - кивнув він. - До мене на хату не вертайся, там укриття нема.

- А речі?

- Скажеш які, я привезу або передам.

- А куди? - розгублено змигнув Вальон.

- Може до нас? - подав голос Богдан. У Люби погляд був зовсім розсіяним. Вона зараз говорила ще менше:

- У нас приватний будинок з гарно укріпленим підвалом. Дід свого часу постарався...

- Будь з ними, гроші кину на картку. Я вам дуже раджу взяти батьків і виїхати з міста.

- Куди?

- На захід, я не знаю. Прильотів ще буде багато. Русаки сунуть у наш бік.

- Може я тоді в село? - після тривалої паузи, запитав Валентин. Йому треба було переварити почуту інформацію. Він ніяк не міг оговтатись. Сама наявність війни у двадцять першому столітті не налазила йому на голову. Абсурдність того, що відбувалось, накрило його. Та і не тільки хлопця, всі сусіди у підвалі, Люба, Богдан і навіть сам Юрій перебували у схожому стані. Хоча останній і тримався краще за інших.

Коли Юрій вже збирався назад, до нього раптом підійшов Богдан:

- Я теж хочу з вами, куди йти? - тихо запитав він так, щоб Люба не почула.

Юрій окинув його замисленим поглядом.

- Може не треба? У тебе все життя по переду.

- Треба, я хочу, - стояв на свойому хлопець.

- Добре подумай. Це тобі не комп'ютерні стрілялки і не екшон в аніме. Тут будуть вбивати тебе і побратимів, і ти сам вбиватимеш інших людей. Вивезеш?

- Не знаю... Але ж треба...

- Треба, - погодився Юрій. - Вирішуй сам, як щось вирішиш, дзвони, дізнаюсь, чи можна в мій бат. Але, - він кашлянув і продовжив. - Подумай про батьків і сестру.

- Ага, - розсіяно кивнув Богдан.

Юрій пішов.

Потім знову почалися обстріли, косплеєри вкотре пішли у сирий підвал.

Вночі, коли було тихо, їх трьох машиною забрав батько Люби і Богдана, привіз до них додому.

Їхали в напрузі, мовчки, прислухаючись до кожного звуку, боялись нових обстрілів. Але все обійшлося.

- От тепер можна і познайомитись, - мовив чоловік, коли вони всі увійшли до хати, і зачинив вхідні двері.

- Валентин, - відповів хлопець із блакитними пасмами. - Вибачте, що нав'язуюсь.

- Не хвилюйся, друзям наших дітей ми завжди раді. Я Іван Григорович.

Наступні два тижні провели у них вдома. На четвертий день Юрій привіз деякі речі Вальона, поспіхом зібрав те, що під руку трапилось, і познайомився з батьками Люби й Богдана.

Також він приніс погану новину:

- Вибачте, що навантажую, але не могли б ви ще деякий час приглянути за моїм племінником, - попросив він, коли вони всі вшістьох сіли за стіл на кухні, де вже стояв свіжо заварений чай. - Річ у тім, що сьогодні вранці кацапи зайшли у наше рідне село. Мій брат, батько Валіка, його жінка, а також дід з бабою не змогли виїхати. Якщо вдасться знайти контакти інших родичів і з ними домовитись, я одразу скажу.

А я сам надалі не знаю, коли зможу вирватись. У війни немає вихідних...

Вальон від тих новин сидів білий, мов крейда. Він дивився в телеграмі один з новинних пабліків, знову й знову читаючи назву свого села у новині про окупацію. Хлопець мало що пам'ятав з подальшої бесіди.

- Так, звісно, скільки потрібно, - сумно відповіла Юлія Петрівна, мама Люби і Богдана.

Вальона тимчасово поселили у кімнату Богдана, поставили йому там надувний матрац. На ньому було незвично, але м'яко. А після кількох ночей в підвалі багатоповерхівки взагалі щастя було спати не в спальнику.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Джей Даркош
15.08.2023 15:54
До частини "• лютий 2022 року. Підвал."
Я теж не вірила. Читаю, і наче заново переживаю події тих днів. В мене багато друзів були якраз з-під Києва - Буча, Ірпінь... Те. що вони розповідали потім, жахливе.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Дейна
    15.08.2023 23:57
    До частини "• лютий 2022 року. Підвал."
    Я з Нікополя,тож уявляла більше по розповідям і історіям знайомих, друзів а також безлічі історій з соцмереж, бо унас обстріли почались аж у липні 2022. І гради це не так, як дрони, балістика чи шахеди. Там дійсно пишуть зараньше, що гаубиця виходить на позицію, є час сховатись. А не так, як тиждень тому в Кривому Розі, коли я прокинулась вранці від вибуха на моїй вулиці, за три будинки. Бо балістика. Тривога ввімкнулась сильно пізніше. Тож як було людям тоді у Києві, Бучі, Ірпіні, я можу тільки уявляти.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Дейна
    26.04.2023 21:33
    До частини "• лютий 2022 року. Підвал."
    Бо АТО багатьма людьми сприймалося як щось далеке, десь як і політика з новин. Він тоді малий був, не цікавився. В 22-гому Вальон старшокласник, на рік старше за Любу. Скільки старшокласників цікавилось тим, що було до лютого 22-го? Ну вони знали що війна десь є. От і все. Зокрема якщо місто не прифронтове. У мене двоюрідна сестра випускалась зі школи в 19-му, у них на випускному крутили відео про школу, зняту самими випускниками. Російською. І "улюблені книжки" в кадрі всі російських класиків. Більшість українців було в курсі, але вони продовжили жити своїм життям і надіятись, що те все якось саме минеться. Не минулося.😢
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше